Рішення № 88929252, 30.09.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2019 року Справа № 160/6543/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кадникова Г.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження, адміністративну справу за позовом Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Департамент з гуманітарних питань Кам`янської міської ради (далі - Департамент, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною постанови та накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, відповідач) №ДН-1637/245/АВ-ФС/389 від 25.04.2019р. та скасувати її.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 25.04.2019р. ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на підставі акту інспекційного відвідування №ДН-1637/245/АВ від 26.03.2019р. винесено постанову №ДН-1637/245/АВ-ФС/389 про накладення штрафу на позивача у розмірі 12' 519грн. 00коп., за порушення вимог законодавства про працю.

У зв`язку з чим позивач вважає, оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 17.07.2019р. позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 КАС України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

На виконання ухвали суду, позивачем 30.07.2019р. усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 31.07.2019р. позов прийнято до провадження, відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (у письмовому провадженні).

Позивач та відповідач про відкриття спрощеного провадження за вищезазначеним адміністративним позовом повідомлені належним чином, що підтверджується розпискою та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, які долучені до матеріалів справи.

У встановлений судом строк відповідач, заперечуючи проти позову, надав письмовий відзив, який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову, відповідач зазначив, що інспекційне відвідування Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради проведено згідно Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю №295, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.

Отже, відповідач вважає, оскаржувану постанову законною та обґрунтованою, а позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 02.09.2019р. задоволено заяву ОСОБА_1 про залучення її до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

09.09.2019р. позивачем надана відповідь на відзив відповідача, доводи якої аналогічні обґрунтуванню позовної заяви.

Дослідивши документи долучені до матеріалів справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті при розгляді справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ГУ Держпраці у Дніпропетровській області прийнято наказ №342-І від 21.03.2019р. про проведення інспекційного відвідування Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради на підставі звернення гр. ОСОБА_1 , з метою встановлення порушення законодавства про працю відносно останньої.

На підставі зазначеного наказу, відповідачем видано направлення на проведення інспекційного відвідування №165 від 21.03.2016р.

22.03.2019р. ГУ Держпраці у Дніпропетровській області на адресу позивача направлено запит про надання інформації.

26.03.2019р. позивачем листом №01-15/82 на адресу відповідача надано відповідні пояснення та копії документів.

26.03.2019р. уповноваженою особою ГУ Держпраці у Дніпропетровській області проведено інспекційне відвідування Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради, за результатами якого складено акт №ДН-1637/245/АВ від 26.03.2019р., зі змісту якого вбачається, що Департаментом порушено вимоги ст.115 КЗпП України, ст.21 Закону України «Про відпустки», ч.1 ст.116 КЗпП України, ч.1 ст.117 КЗпП України.

Не погоджуючись з порушеннями зазначеними в акті інспекційного відвідування №ДН-1637/245/АВ від 26.03.2019р. позивачем подано зауваження на його зміст.

На підставі акту № ДН-1637/245/АВ та у відповідності до вимог ст.259 Кодексу законів про працю України, ч.3 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування України», п.19 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017р. №295 уповноваженою особою ГУ Держпраці у Дніпропетровській області винесено припис №ДН1637/247/АВ/П від 04.04.2019р. про усунення виявлених порушень.

25.04.2019р. ГУ Держпраці у Дніпропетровській області прийнято рішення про накладення на Департамент з гуманітарних питань Кам`янської міської ради штрафу у розмірі 12'519грн. 00коп., про що складено відповідну постанову №ДН-1637/245/АВ-ФС/389.

Не погодившись з вищезазначеною постановою та порушеннями зафіксованими у акті інспекційного відвідування, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007р. (надалі Закон №877).

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, як зазначено в ч.1 ст.2 вказаного закону.

Згідно ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Статтею 259 КЗпП передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

26.04.2017р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про деякі питання реалізації ст.259 Кодексу законів про працю України та ст.34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні», якою відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю. Цією постановою Кабінету Міністрів України внесено зміни також до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509 та у тому числі: розширено коло осіб, які мають повноваження з приводу притягнення винних осіб до відповідальності за порушення вимог законодавства про працю.

Пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:

- Держпраці та її територіальних органів;

- виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Пунктом 3 цього Порядку встановлено, що інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад, посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю; контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

При цьому, приписами Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю, який визначає основні завдання та процедуру здійснення Держпраці та її територіальними органами державного нагляду за додержанням законодавства про працю, передбачено, що основною метою державного нагляду є виявлення порушень та недоліків під час здійснення виконавчими органами міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та центральними органами виконавчої влади повноважень, визначених відповідно ч.3 ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч.2 ст.259 Кодексу законів про працюУкраїни.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017р. №295 «Деякі питання реалізації ст.259 Кодексу законів про працю України» та ст.34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) (далі - Порядок № 295).

Підпунктом 6 п.5 Порядку №295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, ДФС та її територіальних органів про:

- невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності;

- факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень;

- факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом;

- роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника.

Відповідно до п.6 Порядку №295, під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об`єкта відвідування, державних органів, а також, шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю.

Пунктом 8 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Крім того, відповідно до вимог ч.1 ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», яка ратифікована Законом України №1985-IV (1985-15) від 08.09.2004р., інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і у будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке інспектується.

Згідно з ч.2 ст.12 Конвенції, у разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків.

За приписами п.10 Порядку №295, тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів.

У відповідності до вимог п.п.1, 2 п.11 Порядку №295, інспектори праці за наявності службового посвідчення без перешкодно, без попереднього повідомлення мають право, зокрема: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених п.5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби, з урахуванням вимог законодавства про охоронупраці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких, передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об`єктом відвідування їх копії або витяги.

Вимога інспектора праці про надання об`єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання (п.12 Порядку № 295).

Згідно з п.16-18 Порядку №295, у разі створення об`єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених п.11 цього Порядку), відсутності об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об`єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.

Копія акта, зазначеного у п.16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об`єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об`єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.

У разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об`єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок №509).

Відповідно до п.2 Порядку №509, штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, встановлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади;

- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Пунктами 3-6 Порядку №509 визначено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограммою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Положеннями п.7 Порядку №509 визначено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його проінформовано відповідно до п.6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в п.3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу (абз.2 п.8 Порядку № 509).

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку, що предметом перевірки позивача було питання дотримання вимог законодавства про працю, оформлення трудових відносин з працівником та порушення іншого законодавства про працю щодо виплати заробітної плати працівнику.

Разом з тим, суд зазначає, що чинним законодавством визначено фінансові санкції для роботодавців за порушення в оформлені трудових відносин з працівниками. Метою винесення постанов про накладення штрафів, є усунення конкретного виявленого порушення вимог трудового законодавства, які мають на меті забезпечення виконання вимог законів про працю та оплату праці, сплати до бюджету відповідних платежів.

Так, в ході розгляду справи встановлено, що підставою для проведення інспекційного відвідування Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради стало звернення працівника щодо порушення стосовно неї законодавства про працю (лист ОСОБА_1 до Державної служби з питань праці від 05.03.2019 р. №М-795/ДП, який направлений ГУ Держпраці у Дніпропетровській).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала на посаді завідувача психолого-медико-педагогічної консультації управління освіти і науки міської ради з 03.09.2007р.

13.11.2017р. ОСОБА_1 за викликом Заводського суду м.Дніпродзержинськь приймала участь у судовому засіданні як потерпіла особа стосовно скоєння адміністративного правопорушення директором Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради ОСОБА_2 , що підтверджується копіями повісткок, постановою суду, які знаходяться в матеріалах справи.

Згідно листа директора департаменту Онищенко Т.Я. від 26.03.2019 р. №01-15/82: "13.11.2019 працівник методичного кабінету при департаменті з гуманітарних питань міської ради ОСОБА_1 подала заяву про увільнення її від роботи як потерпілої у справах про адміністративні порушення без збереження заробітної плати 13.11.2017 р. з 8 години по час фактичного повернення на роботу. У заяві зазначено 12год. 00хв., що свідчить про самовільне увільнення і подання заяви після повернення з суду, долучила повістки".

Так, в ході дослідження документів під час інспекційного відвідування відповідачем встановлено, що у табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за листопад 2017р. було зазначено 13.11.2017р. чотири години робочого часу.

25.02.2019 р. було виявлено помилку та внесено до табелю обліку використання робочого часу ОСОБА_1 позначку 4/ІН.

28.02.2019р. ОСОБА_1 донарахований середній заробіток за 4 години (позначка «ІН») та в цей же день виплачений сума грошових коштів 110грн.77коп.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться у день звільнення.

В ході пеервірки також встановлено, що усі нараховані на момент звільнення суми були виплачені ОСОБА_1 в день звільнення та видана трудова книжка. При звільненні та проведенні остаточного розрахунку ОСОБА_1 будь-яких вимог щодо розміру сплачених сум не висувала.

Однак, нарахування додаткових сум (у зв`язку з явкою до суду) було здійснено та сплачено лише 28.02.2019р.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що табелі обліку використання робочого часу за листопад 2017р. знищенні відповідно до акту від 28.02.2019р. «Про вилучення для знищення документів, не внесених до Націрнального архівного фонду».

Крім того, під час дослідження копії табелю обліку робочого часу за 2017р., встановлено, що в клітинці, в якій повинно було бути відображено відмітку про явку та неяку працівника ОСОБА_1 за числами місяця містить наступну інформацію:

13 числа (понеділок) - містить показник « 4», при цьому, графа 18 (яка передбачає зміст показника «відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін» містить показник « 6/4» чим засвідчено факт не забезпечення достовірності обліку виконуваної працівником роботи внаслідок неналежного ведення табельного обліку робочого часу.

Вищезазначені порушення, департаментом усунуто 25.02.2019р. та цією ж датою роботодавцем затверджено «Відкоригований табель обліку робочого часу», відповідна 13 числу клітинка має показник « 4/ІН» (якою позначається інший невідпрацьований час, передбачений законодавством, у т.ч. виконання державних і громадських обов`язків).

Таким чином судом встановлено, що Департаментом здійснено розрахунок з працівницею ОСОБА_1 у листопаді 2017р. не в повному обсязі, а додатковий розрахунок за цей період був фактично здійснений 25.02.2019р., тобто із затримкою більше ніж на місяць.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.

Так, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Структура заробітної плати визначена у ст.2 Закону України «Про оплату праці».

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно ст.12 Закону України «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків..

Отже, звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП мало наслідком проведення виплати усіх сум, що належать при звільненні у день звільнення, - 13.11.2017р.

Судом встановлено, що кінцевий розрахунок проведений на наступний день після звільнення, - 14.11.2017р.

Разом з тим, з акту інспекційного відвідування вбачається, що наказом №1524-к/тр від 13.11.2017р. ОСОБА_1 було увільнено від роботи 13.11.2017р. з 08:00 год. до 12:00 год. на час участі у справі про адміністративне правопорушення на підставі її заяви (вх.від 13.11.2017 р. №745).

Згідно ст.119 КЗпП на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватися у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Суд звертає увагу, що даний Наказ №1524-к/тр від 13.11.2017 р. не містить посилань на увільнення ОСОБА_1 у цей день без збереження заробітної плати.

При цьому, відповідної позначки у табелі робочого часу позивачем проставлено не було.

Отже, в силу прямої вказівки закону, незважаючи на подану заяву працівником, роботодавцем мала бути проведена оплата за 13.11.2017р. у складі всіх належних сум при звільненні ОСОБА_1 .

За таких обставин, доводи, якими позивач пояснює свої позовні вимоги, жодним чином не обґрунтовують та не спростовують фактичне проведення виплати спірної суми колишньому працівнику через півтора роки після його звільнення, тоді як закон містить імперативну норму відносно виплати усіх належних сум у день звільнення.

Решта доводів позивача висновків суду по суті спору не спростовують.

Суд також звертає увагу, що в матеріалах справи містяться докази оскарження позивачем у судовому порядку припису ГУ Держпраці у Дніпропетровській області №ДН1637/245/АВ/П від 04.04.2019р.

Однак, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.07.2019р. по справі № 160/3815/19 відмовлено Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради у задоволені позовних вимог про скасування припису ГУ Держпраці у Дніпропетровській області.

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятої постанови №ДН-1637/245/АВ-ФС/389 від 25.04.2019р., згідно якої на позивача накладено штраф за порушення вимог законодавства про працю.

Згідно ч.1 та 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст.9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи без діяльності (ч.2 ст.77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.77 КАС України).

За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову Департаменту з гуманітарних питань Камянської міської ради.

Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 9,12, 47, 72-77, 90, 94, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до п.п.15.5 п.15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя Г. В.Кадникова