Рішення № 88928363, 14.04.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.04.2020 Справа № 920/1166/19Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Чепульської Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1166/19 у порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗапорожСпецСплав» (вул. Мінська, буд. 5, м. Запоріжжя, 69041, ідентифікаційний код 32068473, email: Zss05@ukr.net),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ямпільський ливарний механічний завод» (вул. 50 років СРСР, буд. 2, смт Ямпіль, Сумська область, 41200, ідентифікаційний код 38094493, email: jmz-direktor@ukrpost.ua),

про розірвання договору та стягнення 250000,00 грн,

за участі представників учасників справи:

позивача - адвокат Корольов Д.О. згідно ордеру серії АР № 1009965 від 06.02.2020 приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції,

відповідача - адвокат Краснонос О.В. за довіреністю від 10.02.2020 б/н.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Запорожспецсплав» (вул. Мінська, буд. 5, м. Запоріжжя, 69041, ідентифікаційний код 32068473) звернувся до суду із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ямпільський ливарний механічний завод» (вул. 50 років СРСР, буд. 2, смт. Ямпіль, Сумська область, 41200, ідентифікаційний код 38094493), в якій просить суд розірвати договір про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018 та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 250000,00 грн, а також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку за договором про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018, щодо виконання робіт з переробки давальницької сировини (вольфрамова руда) на готову продукцію (ферровольфрам), попередньо оплачених позивачем, у зв`язку з чим правові підстави для набуття (збереження) відповідачем сплачених позивачем коштів відпали.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 27.11.2019 у справі №920/1166/19 зазначену позовну заяву було залишено без руху на підставі частин першої, десятої статті 174 Господарського процесуального кодексу України та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання суду доказів доплати судового збору в сумі 1921,00 грн.

09.12.2019 позивачем подано до суду клопотання № 0412/19-1 від 04.12.2019 (вх. № 10123 від 09.12.2019) про усунення недоліків позовної заяви, разом з якою надано суду платіжне доручення № 7344 від 03.12.2019 про доплату судового збору в сумі 1921,00 грн.

Ухвалою від 13.12.2019 у справі № 920/1166/19 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/1166/19 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 06.02.2020, 11:00.

31.01.2020 до Господарського суду Сумської області від позивача електронною поштою надійшло клопотання від 31.01.2020 № 3101/20-1 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 31.01.2020 у справі № 920/1166/19 постановлено задовольнити вищезазначене клопотання позивача та доручити Господарському суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4) забезпечити проведення судового засідання 06.02.2020, 11:00 в режимі відеоконференції в приміщенні Господарському суду Запорізької області за участі представника позивача.

Ухвалою від 06.02.2020 у справі № 920/1166/19 судом постановлено продовжити строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкласти підготовче засідання на 03.03.2020, 10:30.

26.02.2020 представник відповідача подав до суду відзив від 24.02.2020 (вх. № 1757) на позовну заяву, в якому зазначає про необґрунтованість позовних вимог, посилаючись на те, що для здійснення переробки вольфрамової руди на готову продукцію - ферровольфрам, відповідачем придбано необхідні для технологічного процесу компоненти, а саме плавиковий порошок ПА-4 та плавиковий шпат за кошти, отримані від позивача в якості попередньої оплати. Під час переробки вольфрамової руди відповідачем виявлено у давальницькій сировині великий вміст миш`яку, що передбачає залучення додаткових витрат та більш тривалого технологічного процесу необхідного для видалення миш`яку, або заміни партії вольфрамової руди. На момент спілкування між сторонами з цього приводу позивач не відмовлявся від умов договору та не наполягав на його розірванні. Позивач, як зазначає представник відповідача, не наводить у позовній заяві істотних порушень умов договору, укладеного між сторонами, які є наслідком неможливості отримати очікуване при укладенні договору. Відповідач зазначає, що готовий та має можливість виконати переробку вольфрамової руди на готову продукцію - ферровольфрам.

Представник відповідача звертає увагу суду на те, що позивачем додано до позовної заяви додаткову угоду № 2 від 21.10.2018 до договору про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018, відповідно до якої позивач пропонує відповідачу розірвати договір, який на 21.10.2018 ще не було укладено, а умови зазначеної додаткової угоди не містять порядку відшкодування відповідачу понесених ним витрат (збитків), до складу яких входять витрати відповідача на придбання необхідні для технологічного процесу компонентів та матеріалів, оплату праці працівникам, вартість спожитої електричної енергії, а також вартість підготовки сировини.

Крім наведеного представник відповідача зазначає, що посилання позивача у позовній заяві на частину другу статті 693 Цивільного кодексу України як на правову підставу стягнення 250000,00 грн є помилковим, оскільки стаття 693 ЦК України відноситься до загальних положень про купівлю-продаж, а відносини які склалися між сторонами регулюються іншими нормами Цивільного кодексу України.

Разом із відзивом представником відповідача надано до суду інформативну довідку щодо поняття вольфрамової руди та технологічних процесів її переробки.

У підготовчому засіданні 03.03.2020 судом розглянуті питання, визначені частиною другою статті 182 ГПК України.

03.03.2020 учасники справи усно повідомили суду, що всі докази, необхідні для об`єктивного розгляду даної справи по суті зібрані, та зазначили, що вважають за можливе закрити підготовче провадження у даній справі та перейти до розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом, ухвалою від 03.03.2020 у справі № 920/11166/19 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 02.04.2020, 12:00; доручити Господарському суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4) забезпечити проведення судового засідання у справі № 920/1166/19, призначене на 02.04.2020, 12:00 в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Запорізької області за участі представника позивача.

01.04.2020 від представника відповідача до суду надійшло клопотання від 01.04.2020 від 01.04.2020 (вх. № 1083к) про відкладення розгляду справи у зв`язку з запровадженням карантину та забезпеченням карантинних заходів.

02.04.2020 розгляд зазначеної справи по суті не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А., що унеможливлювало розгляд справи, однак не було підставою для проведення повторного автоматизованого розподілу справи.

Відповідно частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи факт виходу судді Джепи Ю.А. з відпустки та положення частини тринадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 07.04.2020 у справі № 920/1166/19 постановив призначити справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 14.04.2020, 14:00 з повідомленням учасників справи та доручити Господарському суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4) забезпечити участь представника позивача в даному судовому засіданні, в режимі відеоконференції в приміщенні зазначеного суду.

Стосовно клопотання представника відповідача від 01.04.2020 від 01.04.2020 (вх. № 1083к) про відкладення розгляду справи, призначеного на 02.04.2020, 12:00, суд вважає за необхідне зазначити, що таке клопотання представника відповідача залишається судом без розгляду з оглядну на втрату ним актуальності, так як судовий розгляд цієї справи по суті 02.04.2020 не відбувся у зв`язку з відпусткою судді.

Згідно статті 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Представник позивача адвокат Корольов Д.О. згідно ордеру серії АР № 1009965 від 06.02.2020 приймав участь у судовому засіданні по суті 14.04.2020 в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4) у відповідності до статті 197 ГПК України.

14.04.2020 від представника відповідача до суду надійшли письмові пояснення від 14.04.2020 № 13-04/20 (вх. № 3172), де останній зазначає, що договір про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018 закінчив свою дію 31.12.2019, а тому відповідач вважає, що відсутній предмет спору щодо позовної вимоги позивача щодо розірвання цього договору. Відповідач не відмовляється від взятих на себе зобов`язань і має можливість здійснити переробку давальницької сировини за вищевказаним договором. На підтвердження факту початку відповідачем робіт з переробки давальницької сировини зазначає те, що поставлено позивачем сировину в кількості 7,24 т, а повернуто відповідачем позивачеві 7,12 т, що підтверджується відповідними актами.

Посилаючись на норми статті 651 ЦК України, представник відповідача вважає, що з боку відповідача відсутні істотні порушення умов укладеного між сторонами договору.

Також представник відповідача звертає увагу суду на положення частини четвертої статті 653 ЦК України, якою передбачено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом, а умовами укладеного договору не передбачено наслідків розірвання договору, тому вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 14.04.2020 усно зазначив, що підтримує позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті усно зазначив, що проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, а також зазначив, що при вирішенні даного спору судом не потрібно враховувати данні з інформаційної довідки (а.с. 101-102), доданої ним до відзиву та пояснення з приводу вмісту у давальницькій сировині, домішок, зокрема, миш`яку, оскільки відповідних доказів матеріали не містять, а ці пояснення є його особистою думкою.

Судовий процес на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

В судовому засіданні 14.04.2020 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

10.12.2018 між сторонами у справі укладено договір про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 (надалі -договір), відповідно до умов якого, позивач доручає, а відповідач зобов`язується виконати відповідно до умов цього договору роботи з переробки давальницької сировини (вольфрамова руда) на готову продукцію - (ферровольфрам), а позивач зобов`язується прийняти готову продукцію й оплатити роботи з переробки давальницької сировини (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата послуг із переробки давальницької сировини проводиться позивачем у грошовій формі у два етапи:

- перший етап шляхом перерахування 50 % вартості послуги упродовж 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання договору та додатків до нього.

- другий етап шляхом перерахування 50 % вартості послуги упродовж 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання готової продукції.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до договору про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018 кількість наданої на переробку давальницької сировини (вольфрамової руди) складає 7,24 тони, а загальна вартість переробки складає 325000,00 грн.

Судом встановлено, що 10.12.2018 позивач перерахував на рахунок відповідача передоплату на виконання умов договору в сумі 250000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 5644 від 10.12.2018 (а.с. 55).

Пунктом 3.1 договору визначено, що відповідач зобов`язується здійснити переробку сировини не пізніше 3 (трьох) місяців із моменту одержання давальницької сировини.

Згідно з пунктом 8.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків до їх повного завершення. Зміни до договору можуть бути внесені лише за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до договору і підписується сторонами.

06.06.2019 позивач поставив відповідачу на переробку сировину (вольфраміт) у кількості 7,24 тони, про що свідчить акт прийому-передачі матеріальних цінностей від 06.06.2018 (а.с. 56).

Позивач зазначає, що після сплину 48 (сорок вісім) днів відповідач повідомив його про неможливість виконати свої зобов`язання по переробці давальницької сировини за договором, та запропонував позивачу забрати давальницьку сировину.

25.07.2019 давальницька сировина (вольфраміт, у кількості 7,120 т) повернута відповідачем позивачеві, про що свідчить акт прийому-передачі матеріальних цінностей від 25.11.2019 (а.с. 57).

Позивач надіслав на адресу відповідача додаткову угоду про розірвання договору, проте на як момент звернення позивача до суду з даним позовом, так і на момент судового розгляду справи, відповідачем не виконано роботи за договором, зазначену додаткову угоду не підписано та суму попередньої оплати не повернуто.

Суд дослідивши докази по справі, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 14.04.2020 усно зазначив, що підтримує позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом в повному обсязі, а також повідомив суду, що у додатковій угоді (а.с. 62) зазначено дату укладення цієї угоди 21.10.2018 помилково, що є технічною опискою позивача, а датою укладення зазначеної додаткової угоди є 21.10.2019.

Також представник позивача підтвердив, що фактично з 31.12.2019 договір про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018 з 31.12.2019 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

На зазначену представником позивача обставину у відзиві на позов також посилається представник відповідача, де зазначає, що договір про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018 закінчив свою дію 31.12.2019, а тому відповідач вважає, що відсутній предмет спору щодо позовної вимоги позивача щодо розірвання цього договору.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті 14.04.2020 також пояснив суду, що він вважає, що оспорюваний договір є діючим, але у частині виконання відповідачем обов`язку щодо перероблення давальницької сировини, від якого останній не відмовляється.

Проте таке твердження представника відповідача щодо обв`язку відповідача з перероблення давальницької сировини за договором суд вважає необгрутованим, оскільки за умовами пункту 8.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині взаєморозрахунків до їх повного завершення. Зміни до договору можуть бути внесені лише за згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до договору і підписується сторонами.

Зазначений договір підписаний представниками сторін та скріплений їхніми печатками. Підписаних та погоджених обома сторонами після 31.12.2019 додаткових угод щодо внесення змін, в тому числі щодо продовження дії договору, матеріали справи не містять.

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої, другої та четвертої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною першою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом договір про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018 з 31.12.2019 припинив свою дію у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, зміни сторонами до зазначеного договору щодо продовження його дії чи укладення на новий строк сторонами не вносились у встановленому законодавством порядку, а тому в частині позовних вимог позивача щодо розірвання договору про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018 провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку відсутністю предмету спору.

Позивач в обгрунтування своїх вимог, крім іншого, посилається на положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Представник відповідача вважає, що позивач у позовній заяві зазначив не ті норми Цивільного кодексу України, що регулюють правовідносини, що склалися між сторонами.

Однак, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, суд визначає норми, що підлягають застосуванню самостійно, оскільки підстава позову це не конкретні статті, а обставини, якими сторона обргрунтовує свої вимоги чи доводи.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

З`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Надаючи юридичну оцінку вищезазначеним обставинам, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно із пп. 14.1.134 Податкового кодексу України операція з давальницькою сировиною - операція з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій)) із метою одержання готової продукції за відповідну плату. До операцій із давальницькою сировиною належать операції, у яких сировина замовника на конкретному етапі її перероблення становить не менш як 20 % загальної вартості готової продукції.

При цьому давальницькою сировиною вважають сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб`єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб`єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі (пп. 14.1.41 Податкового кодексу України).

У Цивільному кодексі України договори давальницької переробки окремо не виділяють, останні регламентовані загальними положеннями глави 61 «Підряд». Такі договори є договорами підряду з виконанням роботи з матеріалу замовника (стаття 840 Цивільного кодексу України). Виконавець (переробник) за договором переробки давальницької сировини виконує саме роботи (а не надає послуги).

Стаття 837 ЦК України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.

За приписами статті 840 ЦК України, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов`язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків.

Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу.

Відповідно до частини другої статті 849 цього ж Кодексу, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Частина четверта статті 849 ЦК України визначає, що замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Згідно частини другої статті 854 ЦК України підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Частиною першою статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України, виникнення зобов`язання із безпідставного збагачення передбачає одночасне настання таких умов:

- набуття або збереження майна, тобто особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- таке набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи, тобто внаслідок втрати або недоотримання цього майна іншою особою - потерпілим;

- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок потерпілого.

У частині другій статті 1212 цього ж Кодексу передбачено, що зобов`язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.

Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.01.2018 у справі № 910/12574/17.

Оскільки договір про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018, укладений між сторонами у справі, фактично припинив свою дію з 31.12.2019, а відповідач взяті на себе зобов`язання за зазначеним договором не виконав, то підстава для набуття відповідачем коштів в сумі 250000,00 грн (попередня оплата) відпала, тому зазначені кошти підлягають поверненню позивачеві на підставі частин першої та другої статті 1212 ЦК України.

Окрім наведеного суд зазначає, якщо відповідач (як підрядник) вважає, що він має право на плату за виконану ним частину роботи та відшкодування збитків, то він не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом до суду.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені обставини, позовні вимоги щодо стягнення (повернення) з відповідача на користь позивача попередньої оплати в сумі 250000,00 грн підтверджуються матеріалами, які містяться у справі, а тому визнаються судом правомірними, обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Тому, відповідно до вимог статті 129 ГПК України, судовий збір у сумі 3750,00 грн покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 185, пунктом 2 частини першої статті 231 та статтями 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В частині розірвання договору про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗапорожСпецСплав» (вул. Мінська, буд. 5, м. Запоріжжя, 69041, ідентифікаційний код 32068473) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ямпільський ливарний механічний завод» (вул. 50 років СРСР, буд. 2, смт Ямпіль, Сумська область, 41200, ідентифікаційний код 38094493) провадження у справі № 920/1166/19 закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

2. В іншій частині позову вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ямпільський ливарний механічний завод» (вул. 50 років СРСР, буд. 2, смт Ямпіль, Сумська область, 41200, ідентифікаційний код 38094493) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗапорожСпецСплав» (вул. Мінська, буд. 5, м. Запоріжжя, 69041, ідентифікаційний код 32068473) 250000,00 грн попередньої оплати за договором про надання послуг з переробки давальницької сировини № 09-12/18 від 10.12.2018, а також 3750,00 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Відповідно до п. 4 Розділу X ГПК України (доповнено згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне рішення складено та підписано суддею 24 квітня 2020 року.

Суддя Ю.А. Джепа