Постанова № 8892444, 10.11.2009, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2009 р. Справа № 2-а-970/09/1803

Справа №2-а-970/09/1803

колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів: - Подобайло З.Г., Григорова А.М.

при секретареві Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу міського управління праці та соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області на постанову Великописарівського районного суду Сумської області від 06 квітня 2009 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області про стягнення недоплаченої суми щорічної разової допомоги,

В с т а н о в и л а:

У лютому 2009 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, яким, просить стягнути з відповідача УПСЗН Великописарівської РДА Сумської міської ради 2.533,18 грн. разової грошової допомоги за 2007 та 2008 роки, оскільки ці виплати відповідачем проводилися у розмірі меншому, ніж це встановлено ст. 15 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (подалі Закон № 3551-XII).

Постановою Великописарівського районного суду Сумської області від 06 квітня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково, дії відповідача визнані неправомірними та відповідач зобовязаний донарахувати та вчинити дії по виплаті позивачці щорічної разової грошової допомоги за 2007 та 2008 роки відповідно до вимог ч. 5 ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у відношенні до розміру мінімальної пенсії за віком, виходячи з ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування”.

Не погоджуючись з зазначеною постановою суду, в апеляційній скарзі УПСЗН Великописарівської РДА Сумської міської, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду та прийняти нове про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Харківського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення, відповідно до положень ст. 202 ч. 1 п. 4 КАС України, слід скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до положення п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нове судове рішення.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із ст. 9 КАС України, суд при вирішенні спору керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

За матеріалами справи встановлено, що позивачка має статус учасника війни відповідно до положень Закону № 3551-XII, що підтверджується відповідним посвідченням.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 25 грудня 1998 року № 367-Х1У статтю 14 Закону № 3551-XII доповнено частиною пятою такого змісту: “щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком”.

Дію ч. 5 ст. 14 Закону № 3551-XII зупинено на 2007 рік приписами Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.

Зупинення дії частини пятої статті 14 на 2007 рік, передбачене пунктом 13 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року N 489-V, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.

Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” змінена редакція ч. 5 статті 14 Закону № 3551-XII, - “щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України”.

Зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 3 пункту 20 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008.

За матеріалами справи вбачається, та дане не спростовується сторонами, щорічно до 5 травня позивачці сплачувалась щорічна разова грошова допомога в розмірах, встановлених ч. 5 ст. 14 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, з урахуванням змін, які вносились Законами про Державні бюджети України на відповідний рік, зокрема 55 грн. в квітні 2007 року та 65 грн. 2008 року.

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України, - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституцією України передбачено (ч. 2 ст. 95), що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України, - будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються законом про державний бюджет України.

Частинами 2 та 3 ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Виплата позивачці щорічної разової грошової допомоги в 2007 та 2008 роках проведена до 5 травня відповідного року, а Рішення Конституційного Суду України прийняті відповідно 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року, тобто після проведення виплат.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі, залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: “Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, колегія суддів вважає, що за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Виходячи з наведених положень Конституції України та Рішень Конституційного Суду України, а також враховуючи, що Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” та Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” фактично змінені положення Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів Про Державний бюджет України.

Отже, суд не може застосувати до спірних правовідносин норму закону, яка не діяла на час здійснення виплати позивачці в 2007 та 2008 роках щорічної разової грошової допомоги.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування постанови суду першої інстанції, з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, оскільки позивачці були виплачені суми одноразової щорічної грошової допомоги в 2007 році та 2008 році в розмірах, як це передбачено законом який діяв на час призначення і виплати вищезазначеної державної допомоги.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 171 Закону України N 3551-XII, - особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Таким чином позивачка мала право звернутися за допомогою та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснювалась виплата допомоги. Відтак з цього моменту (стосується вимог за 2007 рік) позивачка повинна була дізнатися про порушення свого права та виходячи з приписів ст. 99 КАС України звернутися до суду з позовом про їх захист.

Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України, - пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволені адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Відповідно до положень ч. 1, 3, 6 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуждає всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо судове рішення ухвалено на користь сторони субєкта владних повноважень, суд присуждає з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені витрати, повязані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Якщо адміністративний позовів задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

Якщо суд апеляційної інстанції змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з приписів ст. 94 КАС України колегія суддів приймає рішення щодо зарахування до бюджету місцевого самоврядування судовий збір у сумі 3,40 грн. (а.с. 1), сплачений позивачем при зверненні до адміністративного суду.

За приписами ч. 1 ст. 89, ч. 7 ст. 187 КАС України, п. “З” ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України, від 21.01.1993 року № 7-93 “Про державне мито” з наступними змінами та доповненнями колегія суддів приймає рішення про стягнення з відповідача судового збору у розмірі 1,70 грн. (одержувач УДК у Жовтневому районі м. Харкова код ОКПО 24134113, банк - ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008).

Пільг щодо сплати судового збору в даному випадку, виходячи з приписів ст. 4 зазначеного Декрету, відповідач не має, оскільки відповідно до п. 7 ст. 4 цього Декрету, від сплати державного мита звільняються органи соціального страхування та органи соціального забезпечення - за регресними позовами про стягнення з особи, яка заподіяла шкоду, сум допомоги й пенсій, виплачених потерпілому або членам його сім'ї, а органи соціального забезпечення - також за позовами про стягнення неправильно виплачених допомоги та пенсій.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 89 ч. 1, 94, 185, 195, 196, 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу міського управління праці та соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області задовольнити частково.

Постанову Великописарівського районного суду Сумської області від 06 квітня 2009 року скасувати з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_3.

Відповідно до ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 “Про державне мито” зарахувати до бюджету місцевого самоврядування судовий збір у сумі 3,40 грн., сплачений ОСОБА_3 при зверненні до адміністративного суду.

Стягнути з управління праці та соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області судовий збір у розмірі 1,70 грн. (одержувач УДК у Жовтневому районі м. Харкова код ОКПО 24134113, банк - ГУДКУ у Харківській області, МФО 85011, рахунок 31412537700008).

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця.

Головуючий суддя(підпис)Л.В. Мельнікова

Судді(підпис)З.Г. Подобайло

(підпис)А.М. Григоров

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16 листопада 2009 року.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОММельнікова Л.В.