Рішення № 88923880, 24.04.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4497/19

2/703/421/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Прилуцького В.О.

секретаря судового засідання Бондаренко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сміла за правилами спрошеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 10 вересня 2007 року ПАТ КБ «Приватбанк» уклало з ОСОБА_1 договір, яким надало кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 22,80 відсотків на рік за користування ним з кінцевою датою повернення боргу, що відповідає терміну закінчення строку дії кредитної картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява із запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» «Тарифами банку», «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» складають між нею та банком кредитний договір, що підтверджується її підписом у заяві.

Позивач стверджує, що ОСОБА_1 станом на 1 вересня 2019 року має заборгованість в сумі 5155 грн. 87 коп., з яких: 1025 грн. 90 коп. – заборгованість за кредитом, 43734 грн. 83 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 4102 грн. – заборгованість за пенею та комісією і штрафи відповідно до умов Угоди: 250 грн. штраф (фіксована частина) та 2443 грн. 14 коп. штраф (процентна складова).

ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ «Приват Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення з неї цих коштів.

Представник позивача в позовній заяві просив суд проводити розгляд справи у його відсутність.

Відповідач та його представник, адвокат Холодняк В.М. в судове засідання не з`явились.

Представник відповідача, адвокат Холодняк В.М. надав до суду заяву в якій просить суд відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовною заявою.

У зв`язку з неявкою сторін у суд фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося на підставі приписів ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію сторін, викладену письмово, приходить до наступного.

Згідно з п. 1.7 Статуту АТ КБ «Приватбанк» рішенням Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк». Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» став правонаступником всіх прав та зобов`язань публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

На підтвердження того, що між банком і ОСОБА_2 було укладено договір про надання кредиту, позивачем приєднано до матеріалів справи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (яка разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування становлять договір про надання банківських послуг).

Як вбачається з заяви укладеної між ПАТ КБ «Приват банк» та ОСОБА_1 від 10 вересня 2007 року остання отримала кредит в розмірі 21600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 3,6 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється щомісячно починаючи з 1 по 25 число кожного місяця.

Термін кредитного договору відповідає терміну строку дії катки.

З наданої представником відповідача копії кредитної картки № НОМЕР_1 вбачається, що термін її дії – січень 2013 року.

Позивач посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконала умов кредитного договору, внаслідок чого у неї станом на 1 вересня 2019 року виникла заборгованість у сумі 51555 грн. 87 коп., звернувся до суду із даним позовом і просив суд стягнути вказану суму з відповідача.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Остання зобов`язалась за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами до січня 2013 року включно.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.

Представник відповідача в наданій до суду заяві просив суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач звернувся до суду із вказаним позовом вже після спливу позовної давності.

Свою заяву обґрунтував тим, що останній платіж було здійснено ОСОБА_1 8 квітня 2016 року, оскільки термін позовної давності починається з дати коли особа дізналась про порушене право, то саме з цього дня і слід рахувати початок перебігу строку позовної давності. Відповідно термін звернення позивача до суду із вимогою про стягнення з неї заборгованості за кредитом сплив – 8 квітня 2019 року, а до суду позивач звернувся лише – 6 листопада 2019 року.

Крім того, кінцевим терміном повернення боргу є термін дії картки - січень 2013 року, після спливу цього строку позивач не мав права нараховувати штрафних санкцій. Однак, в розрахунку заборгованості вказано, що відсотки за кредитом банк продовжував нараховувати вже поза межами погодженого строку кредитування, а саме з березня 2013 року по 1 вересня 2019 року, тобто аж до звернення до суду. Крім того, в позовній заяві банк просить стягнути пеню в розмірі 4102 грн., яку банк почав нараховувати ще з 1 жовтня 2007 року. Оскільки відповідно до вимог ст. 266 та 258 ЦК України можливість стягнення неустойки обмежується лише останніми 12 місяцями перед зверненням до суду з позовом, то позивач повинен був би розраховувати їх з листопада 2018 року.

Вказав представник відповідача і на те, що вимоги банку вважає недоведеними і не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки банк звернувся із позовом до суду після спливу терміну позовної даявності.

Згідно до ч. 2,4 ст. 267 ЦК України у випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що факт укладення кредитного договору між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 , умови та строки сплати і повернення коштів погоджено сторонами, дані обставини сторонами визнано, тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Як вбачається з позовної заяви (а.с.3) позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором станом на 1 вересня 2019 року в сумі 51555 грн. 87 коп., з яких: 1025 грн. 90 коп. – заборгованість за кредитом, 43734 грн. 83 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 4102 грн. – заборгованість за пенею та комісією і штрафи відповідно до умов Угоди: 250 грн. штраф (фіксована частина) та 2443 грн. 14 коп. штраф (процентна складова).

З наданої позивачем копії заяви (а.с.9) та довідки про умови кредитування і використання кредитної карти (а.с.10) вбачається, що позивач надав ОСОБА_1 кредит, яка та зобов`язалась повертати щомісячно до 25 числа кожного місяця та з кінцевим терміном повернення – січень 2013 року. Враховуючи вказане суд приходить до висновку, що починаючи з 26 числа місця в якому відбулось порушення умов кредитного договору, банк мав право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті).

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У даній справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, судом встановилено, що 10 вересня 2007 року сторони уклали договір, за умовами якого відповідач отримала строком до січня 2013 року включно, кредитні кошти у національній валюті у розмірі 21600 грн., які зобов`язалась повернути зі сплатою відсотків у розмірі 3,8 % на місцяь на суму залишку заборгованост і за кредитом. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мала здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 25 числа кожного місяця кошти (щомісячний платіж, суму якого з наданої позивачем заяви та довідки встановити не можливо) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Остання зобов`язалась за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами впродовж до січня 2013 року включно.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З розрахунку заборгованості за договором б/н від 10 вересня 2007 року, укладеного між Приват Банком та ОСОБА_1 станом на 10 вересня 2019 року, наданого позивачем до позовної заяви (а.с. 5-8) вбачається, що відповідачем умови договору виконані належним чином не були, заборгованість та відсотки нею не сплачені.

Однак з вказаного вище розрахунку вбачається те, що останній платіж відповідачем ОСОБА_1 було сплачено 8 квітня 2016 року в сумі 198 грн. (а.с.7 зворот).

Таким чином, враховуючи заяву та довідку (а.с.9,10) досліджений судом вище, право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості виникло з 26 числа місця в кому відбулось порушення умов кредитного договору, тобто з 26 травня 2016 року.

Як вбачається з відбитку штампу суду (а.с. 2) позовну заяву до суду АТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості подав лише 6 листопада 2019 року.

Відповідно до ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З досліджених судом доказів вбачається, що позивач пропустив строк звернення до суду із даним позовом та подав його поза межами трирічного строку.

Що стосується позовних вимог про стягнення відсотків, пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до січня 2013 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до січня 2013 року відповідач мала, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами до 25 числа кожного місяця. В січні 2013 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи вище вказане, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

У постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 суд, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Оскільки позивач звернувся до суду у листопаді 2019 року то право на стягнення пені він мав би з листопада 2018 року, а не як вбачається з наданого позивачем розрахунку з жовтня 2007 року по вересень 2019 року.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

У той самий час, Умовами та правилами надання банківських послуг, встановлено сплату пені, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування та штрафів.

Позивач просить суд стягнути з відповідача як заборгованість за пенею та комісією так і штрафи (фіксовану частину та процентну складову).

Враховуючи вище викладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності з ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов`язком суду.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги та стягнення заборгованості за кредитним договором в межах строку позовної давності, тому позов до задоволення не підлягає.

Суд приймає як підставу для відмови у задоволенні позову заяву представника відповідача, адвоката Холдняка В.М., про застосування терміну позовної давності, відповідно до ст. 256 і 267 ЦК України.

В зв`язку з тим, що позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають, відповідно і вимога про стягнення судового збору не підлягає до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268, 280-282, 353 ЦПК України суд,-

вирішив:

Відмовити акціонерному товариству комерційному банку «Приватбанк» (м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) в позові до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої по АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 про стягнення боргу в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його складення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: В. О. Прилуцький