Рішення № 88921017, 24.04.2020, Семенівський районний суд Полтавської області

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41-а, смт Семенівка, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9-17-39, факс (05341) 9-17-39, 9-15-37

Справа №547/1184/19

Провадження №2/547/188/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року смт Семенівка, Полтавська область

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді В.Ф.Харченка,

за участі секретаря судового засідання К.А.Вареник,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення кредиту і процентів за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 позивач, як правонаступник ПАТ КБ "ПриватБанк", звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , обґрунтовуючи позовні вимоги невиконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення коштів за кредитним договором б/н від 03.09.2009, згідно якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту 800,00 грн на платіжну карту у розмірі 36,0 % річних на суму залишку заборгованості. Внаслідок чого на 30.10.2019 утворилася загальна заборгованість відповідача перед банком у загальній сумі 81088,09 грн, яка складається із 134,56 грн заборгованість за кредитом, 72624,83 грн заборгованість за процентами, 3991,17 грн заборгованість за пенею, 500 грн штраф (фіксована частина), 3837,53 грн штраф (процентна складова). Також заявлено вимогу про стягнення сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору 1921,00 грн (а.с. 5).

Ухвалою суду від 13.02.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Позивач представника у судове засідання не направив, просив розглянути справу за відсутності представника і задоволити позов повністю. У справі є клопотання позивача про ухвалення заочного рішення.

Відповідач 25.02.2020 надіслав заперечення на відзив, додав до нього копію отриманої у позивача кредитної карти.

Відповідач у відзиві на позов від 25.02.2020 вказала на необхідність відмови у позові з огляду на пропуск строку позовної давності, оскільки строк дії карти "Універсальна" № НОМЕР_1 визначено по червнь 2012 року, отже строк позовної давності щодо повернення кредиту в повному обсязі за вказаною карткою закінчився в червні 2015 року. Також вказано на неможливість одночасного стягнення і пені і штрафу.

Як підсумок просила "залишити без задоволення" позовні вимоги у зв`язку із спливом строку позовної давності, який закінчився в червні 2015 року.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

23.04.2020 позивач засобами електронної пошти звернувся до суду із заявою про продовження строку для надання доказів і пояснень у справі, порушує клопотання про відкладення розгляду справи.

Щодо цього суд зазначає, що відповідач отримав відзив 03.03.2020, про що свідчать відомості ДП "Укрпошта" щодо вручення рекомендованого поштового відправлення 3820017436633.

Згідно ч. 1 ст. 120 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 ЦПК України відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом. Суд має встановити такий строк подання відповіді на відзив, який дозволить позивачу підготувати свої міркування, аргументи та відповідні докази, іншим учасникам справи - отримати відповідь на відзив завчасно до початку розгляду справи по суті, а відповідачу - надати учасникам справи заперечення завчасно до початку розгляду справи по суті.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч. 1 ст. 126 ЦПК України).

Суд наголошує, що відзив позивач отримав 03.03.2020, клопотання про відкладення справи подано відповідачем 23.04.2020, тобто істотно поза визначеним 5-денним строком для складення відповіді на відзив.

Про існування будь-яких об`єктивних перешкод, які б не дозволили позивачеві скласти на надіслати до суду відзив після 10.03.2020 (03.03.2020 + 5 днів) позивач суд не повідомив. Строк складення відзиву закінчився до запровадження карантину та до запровадження відповідних змін до ЦПК України. Позивач, як юридична особа, не обмежена у кількості своїх представників, господарську діяльність позивач не припиняв.

До клопотання про відкладення справи не додано жодного доказу чи, у т.ч. відповіді на відзив, який позивач своєчасно не склав починаючи з 10.03.2020.

Відтак суд ухвалив відмовити у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Неявка представника позивача та відповідача у судове засідання не перешкоджає відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 223 ЦПК України розгляду справи по суті.

Виконуючи приписи ст.ст. 264, 265 ЦПК України суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК України).

Тобто процесуальний обов`язок доведення позовних вимог, у т.ч. надання відповідних письмових доказів, покладено саме на позивача.

Суд встановив, що між позивачем, як банком, і відповідачем, як позичальником, 03.09.2009 підписано заяву, згідно якої відповідач 03.09.2009 отримала у позивача кредитну карту "Універсальна, 30 днів пільгового період" № НОМЕР_2 . Кредитний ліміт визначено у розмірі 800,00 грн, базова процентна ставка 36,00 % річних, базова % ставка в місяць 3,0% із розрахунку 360 днів на рік, заборгованість повинна погашатися щомісячними платежами у розмірі 7 % до 25 числа місяця наступного за звітним, штраф 500 грн +5% від суми заборгованості (а.с. 9, 10).

Заява містить позначку, що відповідач ознайомилася з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами ПриватБанку, просить надати їй кредитну картку.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК). Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі (ч. 2 ст. 10561 ЦК ).

Істотною умовою кредитного договору є його строк.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору (ст. 526 ЦК).

Відповідно до наданої відповідачем копії термін дії кредитної карти відповідача № НОМЕР_2 складає 06/12, тобто червень 2012 року.

Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору (правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року, справа № 6–14цс14.

Отже 30 червня 2012 року є останнім днем дії кредитного договору від 03.09.2009. Лише у межах строку дії кредитного договору позивач має право нараховувати як заборговане тіло кредиту, так і проценти за кредитним договором.

Відповідачем зроблено заяву про сплив позовної давності і відмову з цих підстав у позові.

Верховний Суд України у постанові від 22 жовтня 2014 року, справа № 6-127цс14 вказав, що відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну та спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю 3 роки (ст. 257 ЦК). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК передбачає, що позовна давність тривалістю один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (чч.1 та 5 ст.261 ЦК). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі — не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК).

Відповідно до умов договору, укладеного між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і Особою 7, кінцевий термін виконання кредитного зобов`язання відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі визначений у 2 роки.

Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов`язання, отже, продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає.

Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов`язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки.

Відтак зарахування та списання коштів з поточного рахунку відповідача після 30 червня 2012 року за дебетною картою № НОМЕР_3 не змінило строк дії укладеного між сторонами кредитного договору.

Кінцевий термін повернення заборгованості складає 30 червня 2012 року. Із наступного дня – 01 липня 2012 року – у позивача виникло право на позов. Саме з цієї дати позивач знав про порушення свого права. Саме з цієї дати починає відлік трирічний строк позовної давності за вимогами позивача, який спливає 01 липня 2015 року.

Натомість позивач звернувся з позовом до суду у грудні 2019 року, тобто більш як через чотири роки після закінчення 01.07.2015 строку позовної давності, а загалом більш як через 7 років після закінчення строку кредитування.

З розрахунку заборгованості (а.с. 6-8) вбачається, що станом на 30.06.2012, що є останнім днем дії кредитного договору, борг відповідача обраховано у розмірі 694,61 грн поточної заборгованості за тілом кредиту, 89,13 грн прострочена заборгованість за кредитом, 62,19 грн загальний залишок заборгованості за відсотками.

З огляду на положення ст. 80 ЦПК України згадані докази (строк дії кредитного договору, обрахована позивачем заборгованість, строк позовної давності, дата звернення з позовом до суду) є достатніми для висновку суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позову через сплив позовної давності.

Також слід наголосити, що додана до позовної заяви копія Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку не містить відомостей про дату їх формування, про період їх дії. Не доведено, що саме про цей текст розумів і сприймав відповідач підписуючи 03.09.2009 заяву про отримання дебетної і кредитної карт у банку.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку – в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи 03.09.2009 заяву про надання їй кредитної карти і про приєднання до умов та, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитної картки, взагалі містили умови, зокрема й щодо можливого збільшення строку позовної давності, або збільшення процентної ставки тощо.

Стосовно можливості стягнення фактично отриманих відповідачем коштів суд зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 вказано, що так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Натомість позивач у позові вказує на стягнення кредиту, процентів, неустойки у стягненні яких судом відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Заява сторін від 03.09.2009 не містить відомостей про кредитний ліміт, проте позивач вказує, що його визначено у розмірі 800,00 грн.

Із розрахунку заборгованості (а.с. 6-8) вбачається, що на 30.06.2012, що є останнім днем дії кредитного договору, борг відповідача обраховано у розмірі 694,61 грн поточної заборгованості за тілом кредиту, 89,13 грн прострочена заборгованість за кредитом, 62,19 грн загальний залишок заборгованості за відсотками.

Проте після 30.06.2012 позивач отримував від позивача кошти "сума погашення за наданим кредитом" (строк дії якого закінчився) у розмірах 160, 360, 39,39, 651,50, 344,62, 594,55 грн тощо, сума яких значно перевищує заборгованість станом на 30.06.2012.

Отже, відповідач не тільки виконав обов`язок з повернення фактично отриманої суми коштів, у т.ч. боргу станом на 30.06.2012, а й істотно переплав у рахунок повернення суми, яка була ним отримана. За таких обставин, стягнення з відповідача на користь позивача фактично отриманої відповідачем суми коштів буде не тільки повністю необґрунтованим, а й порушуватиме загальні засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність (п. 6. ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Доказів існування між сторонами інших кредитних договорів, окрім договору який діяв по 30.06.2012, судові не надано.

Ураховуючи зазнане суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із тим, що у задоволенні позову було відмовлено, суд не вбачає підстав для стягнення судового збору з відповідача на користь позивача.

Відповідач не повідомив суд про наявність у неї будь-яких судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30-ти днів з дня його проголошення у порядку, передбаченому ст.ст. 351, 352, 354, 355, п.п.п. 15.5 п.п. 15 п. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (у т.ч. через Семенівський районний суд Полтавської області).

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві положення ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання заяви про перегляд заочного рішення і строк апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, 1д; поштова адреса: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570).

Відповідач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).

Суддя В.Ф.Харченко