Рішення № 88911914, 06.02.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/14237/18

Провадження № 2/234/72/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2020 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Сухоручко Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання Харькової Т.С.,

справа № 234/14237/18, провадження № 2/234/72/20;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Краматорська у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 (місце мешкання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 )

до

акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження якого зареєстровано за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,50)

про захист прав споживача,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживачів. В обґрунтування позовних вимог вказала, шо 26.01.2016 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір б/н у вигляді надання встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Через скрутне матеріальне становище вона не мала змоги вчасно виконувати умови договору, у зв`язку з чим за нею виникла певна заборгованість. 14.02.2017 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з неї заборгованості у загальній сумі 12361,16 грн., та витрат по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн. Рішенням Краматорського міського суду від 08.05.2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені частково та з неї була стягнута заборгованість за кредитом в сумі 2593,29 грн., та витрати по сплаті судового збору в сумі 336,00 грн. У задоволені іншої частини позовних вимог судом було відмовлено. Рішення не оскаржувалося в апеляційному порядку та набрало законної сили. 11.06.2018 року, у порядку виконання рішення суду нею були сплачені кошти, визначенні рішенням. Суму грошей вона внесла на рахунок ПАТ КБ «Приватбанк», про що маються відповідні квитанції. 19.06.2018 року на адресу ПАТ КБ «Приватбанк» нею була надіслана заява про надання довідки про погашення кредиту. Однак, 01.08.2018 року відповідач надіслав на її адресу лист з відмовою у видачі такої довідки, посилаючись на те, що на дату звернення банком до суду до дати повного виконання рішення зобов`язання за кредитним договором не було виконано. Наразі банк продовжує нараховувати неустойку та відсотки за кредитом. Вважає дії відповідача неправомірними, оскільки заборгованості за кредитним договором на теперішній момент за нею не рахується. На підставі викладеного просить суд визнати договір б/н від 26.01.2016 року розірваним з 14.02.2017 року, зобов`язати ПАТ КБ «Приватбанк» списати неправомірно нараховану заборгованість за цим договором за період з 14.02.2017 року по дату ухвалення рішення по даній справі, а також видати їй довідку про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за цим договором.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 14.09.2018 року по справі було відкрито спрощене позовне провадження.

12.11.2018 року представником АТ КБ «Приватбанк» на позовну заяву було надано відзив, відповідно до якого позовні вимоги ним не визнаються з наступних підстав. Дійсно, 26.01.2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір б/н у вигляді надання встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 11128,29 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Банк у повному обсязі виконав умови договору на відміну від ОСОБА_1 . У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, 14.02.2017 року банк був вимушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості з останньої у загальній сумі 12361,16 грн., та витрат по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн. Рішенням Краматорського міського суду від 08.05.2018 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» були задоволені частково та з ОСОБА_1 була стягнута заборгованість за кредитом в сумі 2593,29 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 336,00 грн. Дану суму заборгованості позивачем було сплачено. Позиція позивача про те, що сплата заборгованості за рішенням суду є фактом припинення договірних відносин є хибною, оскільки на теперішній час за нею рахується заборгованість, умови кредитного договору продовжують діяти, оскільки договір є чинним, а припинення виконання, проведеного належним чином у розумінні ст. 599 ЦК України не відбулося. У задоволенні позовних вимог просить відмовити.

В судове засідання позивачка не з`явилася, надала суду заяву з проханням проводити судовий розгляд у її відсутність, позовні вимоги підтримала, також просила долучити до матеріалів справи квитанції про сплату нею суми нарахованих відсотків за кредитним договором за період з 08.05.2018 року по 11.06.2018 року. В попередніх судових засіданнях позов підтирала у повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з`явився за невідомою суду причиною, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про отримання посадовою особою АТ КБ «Приватбанк» повістки про виклик до суду, але заяв чи клопотань про відкладення судового засідання від нього не надійшло. В попередніх судових засіданнях заперечував проти задоволення позовних вимог. Відтак, на підставі ч.1 ст. 223 ЦПК України, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

РОЗГЛЯНУВШИ МАТЕРІАЛИ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ, СУД ВСТАНОВИВ:

26.01.2016 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 11128,29 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 18 % за користування кредитом.

14.02.2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог банк посилався на те, що боржник 26.01.2016 року отримав кредит у розмірі 11128,29 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 18 % за користування кредитом. Боржник зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. З урахуванням неодноразових уточнень до позовної заяви, станом на 25.01.2018 року у боржника перед банком існувала заборгованість в загальній сумі 5227,62 грн.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08.05.2018 року позов банку було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 26.01.2016 року в розмірі 2593,29 грн., а також судовий збір в розмірі 336,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено. Рішення набрало законної сили. ( а.с. 6,7).

У зв`язку з реорганізацією форми акціонерного товариства та найменування банку яка пов`язана зі змінами в законодавстві України, ПАТ КБ «Приватбанк» змінило назву, тобто АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником прав і обов`язків ПАТ КБ «Приватбанк».

В судовому засіданні встановлено, що представник банку не звертався до відділу державної виконавчої служби для примусового стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості у примусовому порядку.

Відповідно до квитанцій про сплату коштів за кредитним договором, визначених у рішенні суду від 08.05.2018 року, 11.06.2018 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 2593,29 грн. ( а.с 8).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Після винесення вказаного рішення, а саме 11.06.2018 року ОСОБА_1 сплатила заборгованість за кредитним договором б/н від 26.01.2016 року, що не заперечується представником відповідача. Тобто ОСОБА_1 виконала рішення суду у добровільному порядку.

Представник банку, отримавши копію вказаного рішення апеляційну скаргу на нього не подав, а отже погодився з ним. Але, всупереч вимогам законодавства України відповідач продовжував нараховувати позивачеві пеню та відсотки за прострочення кредиту (а.с.42-45).

Даючи правову оцінку викладеному, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною 1ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ст. 638 ЦК України визначають, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статей 526,527,530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

За змістом частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Враховуючи викладене, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідач звернувся до суду з позовом до позивача про дострокове повернення позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому 14.02.2017 року ( а.с. 6,7).

Відповідно саме з цієї дати правовідношення між позивачем та відповідачем є припиненими.

Зазначений висновок узгоджується із правовим висновком висловленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 р. у справі № 444/9519/12 (номер в реєстрі 74838904) та постанові від 04 липня 2018 р. у справі № 310/11534/13-ц (номер в реєстрі 75287282), згідно з якими зазначено наступне:

Велика Палата Верховного Суду вважає, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (стаття 3 ЦПК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. (статті11,15 ЦК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Аналіз частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) зроблено висновок, що «критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей14,16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги».

Суд вважає, що позовна вимога про списання сум неправомірно нарахованої заборгованості у період з 14.02.2017 року та до винесення рішення у цій справі є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення прав позивача.

Згідно з частиною першою та другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У частині першій статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України.

З огляду на викладене, враховуючи те, що представник банку заперечує, щодо визнання права боржника на припинення зобов`язання повністю та враховуючи вимоги висновку висловленому Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 р. у справі № 444/9519/12 (номер в реєстрі 74838904) та постанові від 04 липня 2018 р. у справі №310/11534/13-ц (номер в реєстрі 75287282), суд зазначає, що з моменту пред`явлення Банком позову 14.02.2017 року правовідношення між сторонами припинилися, а як наслідок і відсутні підстави для нарахування будь-яких коштів, а тому слід визнати припиненим правовідношення за кредитним договором б/н від 26.01.2016 року, укладеним між позивачем та АТ КБ "ПриватБанк" з 14.02.2017 року.

Щодо видачі довідки про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за цим договором суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

19.06.2018 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву про надання довідки про погашення кредиту. (а.с.9).

01.08.2018 року ОСОБА_1 від АТ КБ «Приватбанк» отримала письмову відмову у видачі відповідної довідки, посилаючись не невиконанням останньою умов кредитного договору, а також продовженням дії кредитних зобов`язань ( а. с. 10).

Таким чином, позивачем доведено факт звернення до Банку з заявою про видачі довідки про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за цим договором, а також відмову банку виконати вимоги ч. 1 ст. 545 ЦК України.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що правовідношення між позивачем та відповідачем є припиненими з 14.02.2017 року, а заборгованість позивачу протиправно нараховувалася, банк повинен, у відповідності до заяви позивача видати останній довідку про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за кредитним договором.

Відносно вимог позивачки про визнання договору від 26.01.2016року, розірваним, суд вважає, що дані вимоги не підлягають задоволенню.

Так, виходячи із підстав заявленої вимоги, позивачка вважає, що у зв`язку з виконанням нею рішення суду , існують правові підстави для розірвання кредитного договору.

У відповідності до Узагальнення Верховного Суду України судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин виходячи з характеру правовідносин сторін, які регулюються параграфом 2 глави 71 ЦК України ( Кредит), змісту норм статей 598-599 та статті 653 ЦК України, судам треба звертати увагу на те, що законодавець розрізняє поняття « розірвання договору», з одного боку, і «припинення зобов`язання/договору». Зазначені поняття не є тотожними через відмінні підстави їх виникнення та юридичні наслідки, які породжені цими правовими явищами.

Згідно частини другої статті 651ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Позивачкою в позові не зазначено жодної підстави саме для розірвання кредитного договору.

Виконання рішення суду та відсутнітсь заборгованості за кредитним договором не може бути підставою для розірвання кредитного договору.

На підставі встановлених в суді обставин, норм права, які регулюють спірні правовідносини, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги щодо розірвання кредитного договору.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.п 1 п.1 частини 2, частини 1 ст.4 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру сплачується судовий збір 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Позивач звернувся до суду з позовом 12.09.2018 року.

Відповідно до ст.7 Закону України від 07.12.2017 року «Про Державний бюджет України на 2019 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2018 року встановлено у розмірі 1762 гривня.

Отже, відповідно до ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позовні вимоги позивача задоволені, то з відповідача на користь держави, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подачу вказаного позову, має бути стягнуто судовий збір в розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 704,80 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.133, 141, 263-265, 268,273, 354, ЦПК України, ст. 598,599,1050 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, задовольнити частково.

Визнати припиненими правовідношення за кредитним договором б/н від 26.01.2016 року, укладеним між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 та акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» з 14.02.2017 року.

Зобов`язати акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» видати ОСОБА_1 довідку про сплату кредиту у повному обсязі та відсутність заборгованості за договором б/н від 26.01.2016 року, укладеному між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання)без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (місце мешкання якої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 )

Відповідач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (місце знаходження якого зареєстровано за адресою: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги,50, ЄДРПОУ 1436057).

Суддя Краматорського міського

суду Донецької області Ю.О. Сухоручко