Рішення № 88908460, 24.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 року м. Київ № 826/13092/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро скасування рішення та повернення коштів,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) в особі представника Кардаша В`ячеслава Анатолійовича ( АДРЕСА_2 ; т. НОМЕР_2 ) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить скасувати рішення від 12.03.2018 № 110 щодо утримання переплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі 36147,89 грн. та повернути утримані кошти.

Позивач позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 19.04.2018 через свого представника звернулася до відповідача в якій просила повідомити причини стягнення заборгованості у розмірі 36147,89 грн.

Натомість, як зазначає позивач, листом від 19.06.2018 № 22718/02 відповідач повідомив позивачу, що невірно виконано рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27.01.2017, оскільки в зобов`язальній частині зазначено поновити виплату пенсії з моменту припинення, а саме з 2012 року з подальшим погашенням суми виплати.

В той же час позивач наголошує, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.01.2017 по справі № 752/14617/15-а визнано протиправними дії щодо невиплати пенсії у зв`язку з виїздом за кордон та зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві зазначену виплату поновити.

Як зазначає позивач, УПФУ виставило переплату позивачеві у зв`язку з тим, що позивач виїхала на постійне місце проживання за кордон і не повідомила про це відповідача і з моменту виїзду за кордон, а саме з 01.03.2012 по 31.12.2014 УПФУ виставило переплату, однак позивачка повторно звертає увагу суду на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 27.01.2017 по справі № 752/14617/15-а, якою пенсійний орган зобов`язано нараховувати та виплачувати позивачу раніше призначену пенсію за вислугу років з моменту припинення.

Підсумовуючи викладене позивачка просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та скасувати спірне рішення.

Позиція відповідача.

Відповідач надіслав відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Відповідач пояснює, що по матеріалам пенсійної справи встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва та отримувала пенсію за вислугу років від 19.07.2010, яку було призначено Протоколом 51031 від 05.10.2010.

Натомість, відповідно до листа № 1-16/вх1361-І5 від 19.03.2015 Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Однак, 23.02.2012 ОСОБА_1 знята з реєстраційного обліку у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання в Німеччину.

Додає, що 18.06,2012 ОСОБА_1 прийнята на консульський облік в Посольстві України в Федеративній Республіці Німеччина у зв`язку з постійним проживанням, з огляду на що Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва від 31.03.2015 по справі № 814217 було закрито особовий рахунок ОСОБА_1 на підставі листа № 1-16/вх1361-15 від 19.03.2015 Головного управління державної міграційної служби України в м. Києві.

При цьому, відповідач зазначає, що право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг за законодавством України мають особи, які є громадянами України.

Акцентує увагу, що листом № 293/21/Д-256 від 06.08.2015 Управління Пенсійного фонду України у Голосіївському районі м. Києва було повідомлено позивачу про існуючий порядок подання та оформлення документів для поновлення виплати пенсії. Окрім того, вказаним листом позивача було повідомлено про переплату їй пенсії за період 01.03.2012 по 31.12.2014 в сумі 36 147,89 грн.

Зазначає, що порядок поновлення виплати раніше призначеної пенсії з 07.01.2006 регулюється постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/1 1846, відповідно до п. 2.9 якого особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її реєстрації) та вік.

Звертає увагу, що листом Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва від 06.08.2015 № 293/21/Д-256 не було відмовлено у поновленні виплати пенсії, а лише повідомлено позивача про існуючий порядок подання документів про поновлення виплати пенсії в межах України, з огляду на що, за словами відповідача, для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутись особисто до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) із заявою встановленого зразка, пред`явити паспорт громадянина України та падати відповідні документи.

Відповідач пояснює, що ОСОБА_1 зобов`язана була повідомити Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва про виїзд на постійне місце проживання до Німеччини. Про даний факт позивач не повідомила управління Пенсійного фонду в Голосіївському районі м. Києва, що привело до переплати пенсії в загальній сумі 36 147,89 грн. за період з 01.03.2012 по 31.12.2014.

Зауважує, що листом Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва № 293/21/Д-256 від 06.08.2015 позивача було повідомлено про переплату їй пенсії за період 01.03.2012 по 31.12.2014 в сумі 36 147,89 грн., тобто, як наголошує відповідач, ніяких дій з боку УПФУ в Голосіївському районі м. Києва стосовно стягнення суми заборгованості не здійснювалось.

При цьому, представник ПФУ пояснює, що на виконання виконавчого листа № 752/14617/15 від 02.02.2018, виданого Голосіївським районним судом м. Києва, Правобережним ОУ ПФУ здійснено нарахування ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугу років з моменту припинення та управлінням з координації та контролю за виплатою пенсій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснено нарахування пенсії в сумі 37656,58 грн. на 18.03.2018 року, спосіб виплати - поштове відділення 01033 в м. Києві.

Додає, що Правобережним об`єднаним управлінням здійснено всі можливі заходи для виконання постанови Голосіївського районного суду м. Києва стосовно ОСОБА_1 , в порядку визначеному постановою, про що листом Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.03.2018 № 14635/14 повідомлено відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в м. Києві про виконання рішення суду згідно виконавчого документа у повному обсязі та, як наслідок 12.04.2018 на адресу Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшла постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в м. Києві від 03.04.2018 про закінчення виконавчого провадження № 55801679 щодо виконання постанови Голосіївського районного суду м. Києва по справі № 752/14617/15.

Підсумовуючи викладене, відповідач вважає, що дії Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є правомірними, управління діяло в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.

При цьому, обґрунтовуючи свою позицію щодо припинення виплати пенсій та подальшого утримання за спірним рішенням, відповідач посилається на положення пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009.

Крім того, відповідач також посилається на положення другого речення статті 51 визнано таким, яке визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009

У відзиві на відповідь представник позивача зазначила, що відповідач посилається на зовсім незрозумілі норми матеріального, а також процесуального права, які не стосуються даної справи. На думку представника позивача, відповідач намагається виправдатись та пояснити чому з їхньої сторони буда припинена виплата пенсії. Зазначає, що відзив не містить жодного посилання на правові норми закону правомірності стягнення переплати.

При цьому, представник позивача вкотре акцентує увагу суду на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 27.01.2017 по справі № 752/14617/15-а, якою визнано протиправними дії щодо невиплати пенсії у зв`язку з виїздом позивача за кордон та зобов`язано Правобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві зазначену виплату поновити.

Відтак представник позивача наголошує на протиправності оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 21.08.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін на підставі п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України.

Встановлені судом обставини.

Судом встановлено, що з 2010 року позивачка отримувала пенсію за вислугу років, а з 18.06.2012 вона прийнята на консульський облік в Посольстві України у Федеративній Республіці Німеччина у зв`язку з постійним проживанням. З січня 2015 року їй припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.

12.03.2018 Правобережним об`єднаним управлінням Пенсійного Фонду України в м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, прийнято рішення № 110 про утримання надміру виплачених сум пенсій.

З вказаного рішення вбачається, що пенсія утримується за період з 01.03.2012 по 31.12.2014 у зв`язку з виїздом ОСОБА_1 на постійне місце проживання за кордон, з огляду на що підлягає поверненню 36 147,89 грн.

Рішенням визначено про початок утримання з пенсії - з квітня 2018 до повного погашення.

Позивач, вважаючи свої права порушеними, а прийняте рішення протиправним звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами. (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 цього Закону передбачено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, Конституційний Суд України у своєму рішенні №25-рп/2009 від 07.10.2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як вже було зазначено судом, з січня 2015 року позивачу припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Так, Голосіївським районним судом м. Києва прийнято постанову від 27.01.2017 у справі № 752/14617/15-а, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2017 та якою позов ОСОБА_1 до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено частково, визнано протиправними дії пенсійного органу щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугу років та зобов`язано нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 раніше призначену пенсію за вислугу років з моменту припинення.

При цьому, задовольняючи частково позовні вимоги у справі № 752/14617/15-а Голосіївський районний суд м. Києва виходи з того, що в зв`язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 виключена така підстава для припинення пенсійних виплат, як проживання пенсіонера за кордоном, що є підставою для поновлення конституційного права позивача на виплату пенсій незалежно від місця його постійного проживання і порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням Рішення КСУ, щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону.

Районний суд зазначив, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір місця свого проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, з огляду на що позивач, як громадянка України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватись усіма своїми конституційними правами, у тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод для виплати пенсій, відповідач зобов`язаний відновити виплату пенсій позивачу

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, проаналізувавши вказані обставини у сукупності, в контексті викладених норми права, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання з 07.10.2009 за кордон пенсія, яка призначена такому пенсіону в Україні, не припиняється, а виплати які відбуваються у період перебування пенсіонера за межами України, не можуть вважатися надміру виплаченими сумами пенсій.

Суд зазначає, що зі змісту рішення від 12.03.2018 № 110 про утримання надміру виплачених сум пенсій вбачається, що така пенсія утримується з ОСОБА_1 за період з 01.03.2012 по 31.12.2014 у розмірі 36 147,89 грн.

Разом з тим, зважаючи на те, що Конституційний Суд України рішенням №25-рп/2009 від 07.10.2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», натомість постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 27.01.2017 у справі № 752/14617/15-а позов ОСОБА_1 до Правобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві задоволено частково, визнано протиправними дії пенсійного органу щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії за вислугу років та зобов`язано нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 раніше призначену пенсію за вислугу років з моменту припинення, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для застосування положень ст. 50 Закону № 1058-IV та, відповідно, приходить до висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 12.03.2018 № 110 про утримання надміру виплачених сум пенсій, оскільки у УПФУ були відсутні належні правові підстави для утримання пенсії позивача за період з 01.03.2012 по 31.12.2014, а відтак рішення від 12.03.2018 № 110 підлягає скасуванню та, як наслідок, на підставі ч. 2 ст. 9 та ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві повернути ОСОБА_1 утримані на підставі рішення від 12.03.2018 № 110 виплати пенсії у розмірі на суму утриманих коштів.

Варто також зауважити, що ухвалою суду від 21.08.2018 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі у ГУ ПФУ в м. Києві були витребувані належним чином засвідчені копії всіх документів, на підставі яких прийнято вказане рішення.

Однак, на виконання вимог ухвали суду пенсійним органом не надано жодних витребуваних судом документів, чим також порушено вимоги ч. 6 ст. 80 КАС України.

Тобто вимоги суду в цій частині відповідачем проігноровано у зв`язку з чим справу розглянуто за наявними матеріалами.

При цьому, слід звернути увагу пенсійного органу на ч. 2 ст. 77 КАС України, якою встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідачем не доведено законності прийняття спірного рішення та не доведено правомірності своїх дій щодо утримання пенсії позивача за період з 01.03.2012 по 31.12.2014.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що для поновлення пенсії ОСОБА_1 позивачу необхідно звернутися до пенсійного органу із заявою та паспортом є безпідставними, оскільки предметом даного спору є правомірність прийняття пенсійним органом рішення від 12.03.2018 № 110 та правомірність утримання з пенсії позивача сум пенсій за період з 01.03.2012 по 31.12.2014.

Доводи учасників справи та наявні в матеріалах справи докази, досліджені та оцінені судом, не спростовують наведених висновків суду та не доводять зворотного.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Правобережного об`єднаного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053; код ЄДР 42098368) від 12.03.2018 № 110 щодо утримання з пенсії ОСОБА_1 переплати пенсії у розмірі 36147,89 грн.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульвано-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368) повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ; в особі представника Кардаша В`ячеслава Анатолійовича - 04053, м. Київ, вул. Артема, 14, офіс 21-А; т. НОМЕР_2 ) утримані на підставі рішення від 12.03.2018 № 110 суми пенсії.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Больварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ; в собі представника Кардаша В`ячеслава Анатолійовича - 04053, м. Київ, вул. Артема, 14, офіс 21-А; т. 095-116-72-94) судовий збір у 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін