Рішення № 88908283, 24.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2020 року м. Київ № 640/21744/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доМіністерства оборони України провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліда ІІІ групи, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про те, що ОСОБА_1 отримав одноразову грошову допомогу по інвалідності у зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності у розмірі 21 315,00 грн., але первинно інвалідність останньому встановлено 18.12.2017, а тому саме з цієї дати в останнього виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у визначеному законодавством розмірі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2019 відкрито провадження у справі, поновлено позивачу строк звернення до суду із заявленими позовними вимогами, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.

26.11.2019 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки первинно ОСОБА_1 встановлено 25% втрати працездатності ще 22.02.2015, а при повторному огляді (18.12.2017) встановлено ІІІ групу інвалідності, що не дає підстав для здійснення оплати одноразової грошової допомоги, з огляду на п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою, датою, з якою обраховується строк на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, є саме дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК, а дата підвищення групи інвалідності не може вважатись днем встановлення інвалідності. Також, представником відповідача наголошено на тому, що обов`язок щодо виплати одноразової грошової допомоги належить Київському міському військовому комісаріату, а не Міністерству оборони України, а тому позовні вимоги щодо зобов`язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу є безпідставними. Крім того, у відзиві представником відповідача заявлено клопотання про залучення до участі у справі Київського обласного військового комісаріату як третю особу на стороні відповідача та про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

З приводу викладеного, суд зазначає, що у силу ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та наведених законодавчих положень, судом при відкритті провадження зроблено висновок про можливість розгляду адміністративної справи №640/21744/19 за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, у розглядуваному клопотанні (у відзиві) представником відповідача не наведено жодної обставини, яка б перешкоджала розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про необґрунтованість клопотання представника відповідача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.

Приписами ч.ч. 4 та 5 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі. Ухвала за наслідками розгляду питання про вступ у справу третіх осіб окремо не оскаржується. Заперечення проти такої ухвали може бути включено до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за результатами розгляду справи.

З аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що підставою для залучення особи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є можливість впливу рішення, прийнятого за результатами розгляду справи, на їхні права, свободи, інтереси або обов`язки.

Проте, виходячи зі змісту заявленого клопотання про залучення третьої особи, останнє не містить обґрунтувань щодо доцільності такого залучення, а тому суд відмовляє у задоволенні останнього.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0777573 від 18.12.2017, ОСОБА_1 з 15.12.2017 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 звернувся до тво військового комісара Бородянського районного військового комісаріату майора Харченка О.М. із заявою від 21.12.2017 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

Листом від 21.03.2018 №2/5/494 Київський обласний комісаріат направив на адресу Департаменту фінансів Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , який з 18.12.2017 визнаний інвалідом ІІІ групи, до якого додаються документи. У вказаному листі зазначено, що командування вважає, що у ОСОБА_1 відсутнє право на отримання зазначеної грошової допомоги у розмірі різниці між 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, та раніше виплачених сум.

У свою чергу, згідно з протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 25.05.2018 №49, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги солдату ОСОБА_1 (Київський ОВК), якого 03.06.2015 звільнено з військової служби та 22.06.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що сталася 27.08.2014 (довідка МСЕК серії АГ №0006510 від 22.02.2015), а 18.12.2017 під час огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серії АБ №0777573 від 18.12.2017). згідно з абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 8 Порядку визначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулись, не здійснюється. Допомога у зв`язку зі встановленням 25% втрати працездатності виплачена у сумі 21 315,00 грн.

Вважаючи на підставі викладеного порушеними власні права та охоронювані законом інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У свою чергу, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а ст. 16-3 вказаного Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, яка прийнята відповідно до ч. 2 ст. 16-2, ч. 9 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (надалі - Порядок №975).

Приписами ч. 2 п. 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Суд звертає увагу, що на момент первинного встановлення позивачу часткової втрати працездатності - 22.06.2015 - зазначені вище Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.

У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII у Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ч. 4 ст. 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».

Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

З огляду на викладене, суд звертає увагу, що у відповідності до матеріалів справи, позивачу під час первинного огляду органами МСЕК (22.06.2015) встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, а 18.12.2017 органами МСЕК встановлено IIІ групу інвалідності, внаслідок поранення та захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0777573 від 18.12.2017).

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Так, суд зазначає, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким було доповнено ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.

Водночас, у силу ст. 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яка набрала чинності 01.01.2017 не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, а саме: встановлення первинно групи інвалідності (після встановлення відсотка втрати працездатності) за часовий проміжок з 2015 по 2017 рік, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі. Застосування даної норми можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності для позивача починаючи з 18.12.2017 і саме з цього моменту слід відраховувати дворічний строк.

У свою чергу, ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції до 01.01.2017 не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності, однак, разом з тим, суд бере до уваги і те, що ІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно.

Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17) та у постанові від 21.06.2018 у справі №760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи з 18.12.2017, відповідно до Порядку №975 та ст.ст. 16, 16-3 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підставі викладеного, дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 є протиправними та, як наслідок, Міністерство оборони України слід зобов`язати здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліда ІІІ групи, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року. При цьому, суд звертає увагу, що саме досліджувана судом обставина (не можливість застосування по відношенню до позивача положень абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині строків реалізації права на одноразову грошову допомогу), яка визнана судом необґрунтованою, і стала підставою для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги. Натомість, інших підстав відповідачем як у протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 25.05.2018 №49, та і у відзиві не зазначено, що, у свою чергу, виключає необхідність надання правової оцінки іншим обставинам, яка не лягла в основу протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 25.05.2018 №49.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №825/1380/18 (адміністративне провадження №К/9901/58213/18).

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6) щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Зобов`язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліда ІІІ групи, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2017 року.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок