
ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1196/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С. розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2975 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги:
визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.12.2017;
зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.12.2017, а також надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 01.01.2016 по 11.12.2017.
Під час розгляду справи суд
В С Т А Н О В И В:
03 березня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А2975 (надалі також - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Аргументи учасників справи
В обґрунтування вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунку з виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, чим порушив вимоги чинного законодавства та права позивача. Також вказав, що у спірному періоді індексація грошового забезпечення відповідачем не проводилася, при цьому індексація є складовою заробітної плати і, у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-якими строками.
У встановлений судом строк відповідач не надав до суду відзив на позов, причини поважності його подання не зазначив. З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви відповідач отримав 17.03.2020.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про можливість вирішення справи за наявними матеріалами.
Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що наказом командира Військової частини А2975 (по стройовій частині) №263 від 11 грудня 2017 року, старшину ОСОБА_1 , начальника сховища відділу зберігання військової частини А 2975, звільненого наказом начальника Тилу Збройних Сил України (по особовому складу) від 29 вересня 2017 року №12-РС з військової служби у запас за підпунктом “б” (за станом здоро`я) частини 6 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з урахуванням вимог підпункту "б" пункту 1 частини 8, та з 11 грудня 2017 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 07 червня 2017 року, копія якого наявна у матеріалах справи /а.с. 14/.
26 січня 2020 року позивач звернувся до командиру Військової частини А2675 із заявою /а.с. 15/, у якій просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, а також індексацію грошового забезпеченння за період з 01.01.2016 по 11.12.2017, передбачену Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".
Листом Військової частини А2675 від 06.02.2020 № 313 позивача повідомлено, що відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не має. Вказано, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ у січні 2016-лютому 2018 року у Міноборони не було.
Раніше, листом Військової частини А2675 від 10.12.2019 № 3057 /а.с. 16/ позивачу повідомлялось, що виплата компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій буде здійснюватися на підставі відповідних рішень судів після набрання ними законної сили.
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
Норми права, які підлягають застосуванню
Щодо вимог про нарахування та виплату грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правовідносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України врегульовано Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-XII від 25 березня 1992 року (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частин першої, четвертої та тринадцятої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, військова служба є особливим видом публічної служби, а тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XIІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтями 1 та 2 Закону № 2011-XIІ передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України “Про відпустки” встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22 жовтня 1993 року передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, а саме: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Абзацами першим та другим пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII встановлено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” №3543-XII від 21 жовтня 1993 року та “Про оборону України” №1932-XII від 06 грудня 1991 року (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно). За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 3543-XII, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Щодо зобов`язання здійснити і виплатити індексацію грошового забезпечення.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначено Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-XII /надалі Закон № 1282-XII/.
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Положеннями статті 6 Закону № 1282-ХІІ визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок № 1078).
Згідно з пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. №491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За правилами пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Пунктом 6 Порядку №1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
При цьому, нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Однак, пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації.
Висновки щодо правозастосування
Щодо вимог про нарахування та виплату грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів. Однак, Законом №2011-XII та наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку особа набула за період проходження ним військової служби.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткової відпустки (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, яке не впливає на суть самого права, що гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України “Про відпустки” та наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, та може бути реалізовано особою в інший спосіб шляхом отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм повинна виплачуватися компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у рішенні від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (реєстраційний номер в ЄДРСР 81798649), залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (реєстраційний номер в ЄДРСР 84153019).
Аналіз положень трудового законодавства дає підстави для висновку, що обов`язок здійснити повний розрахунок з працівником при звільненні покладається саме на роботодавця, оскільки для нього передбачено настання негативних наслідків у разі невиконання такого обов`язку, що має на меті стимулювання роботодавців до недопущення порушень прав та законних інтересів фізичних осіб під час припинення з ними трудових відносин.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем безпідставно не проведено розрахунку щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2017 рік.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності військової частини А2975 щодо ненарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язання здійснити і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.12.2017, суд зазначає наступне.
На підставі аналізу наведених положень законодавства суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.
Таким чином, Військова частина А2975 повинна була нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.12.2017.
Доводи відповідача стосовно відсутності видатків на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців за спірний період, і як наслідок відсутності підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення, судом не приймаються з огляду на таке.
Так, відсутність у військової частини А2975 коштів для виплати індексації грошового забезпечення не є само по собі належним доказом неможливості здійснення вказаних виплат, оскільки відповідачем не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частини А2975, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні.
Крім того, відповідачем не надано доказів того, що саме Військовою частиною А2975 протягом 2016-2017 років надсилались до вищестоящого органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
Відповідач не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.12.2017, що є порушенням вимог Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078.
Суд зауважує, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, відповідач не посилається на відсутність обставин, передбачених статтею 4 Закону №1282-ХІІ для проведення індексації. Відповідач зазначає лише про те, що у межах коштів військової частини, передбачених на виплату грошового забезпечення, підстави для виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 11.12.2017 відсутні.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Кечко проти України” Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08 листопада 2005 року, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Отже, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
Даних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19 липня 2019 року при розгляді справи №240/4911/18.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 11.12.2017, діяв неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки відповідач не здійснював нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 11.12.2017, що є порушенням вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядку обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, тому вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Вимога про зобов`язання надати довідку з помісячним розрахунком індексації за період з 01.01.2016 по 11.12.2017 задоволенню не підлягає, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач звертався до відповідача із такою вимогою, а військова частина А 2975 протиправно відмовила у її наданні. Отже, не має підстав вважати, що така довідка не буде надана позивачу у разі його звернення із відповідною заявою до відповідача.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір” відсутні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Військової частини А2975 ( вул. Деповська, 2, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 08164155) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2975 (вул. Деповська, 2, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 08164155) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2975 (вул. Деповська, 2, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 08164155) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.12.2017.
Зобов`язати Військову частину А2975 (вул. Деповська, 2, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 08164155) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов`язати Військову частину А2975 (вул. Деповська, 2, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 08164155) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 11.12.2017.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Головуючий суддя І.С. Шевяков
Судове рішення № 88907812, Полтавський окружний адміністративний суд було прийнято 13.04.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 440/1196/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: