Рішення № 88907298, 14.04.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 квітня 2020 року о/об 10 год. 56 хв.Справа № 280/5717/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі, Запорізької області (пр. Соборний, 168, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 38025409)

Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправними дій та відшкодування шкоди

за участі:

позивача - ОСОБА_1 (особа посвідчується паспортом серія НОМЕР_2 )

представника відповідача 1 - не прибув

представника відповідача 2 - не прибув

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі, Запорізької області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмета спору Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просить суд зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, відшкодувати позивачу збитки, завдані законом, що визнаний неконституційним в розмірі 93490,28 грн.

Ухвалою судді від 25 листопада 2019 року провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, а підготовче засідання призначено на 18 грудня 2019 року.

18 грудня 2019 року ухвалою суду підготовче засідання відкладено до 21 січня 2020 року.

26 грудня 2019 року позивач до суду подано, а судом прийнято до розгляду, уточнену позовну заяву, відповідно до якої ОСОБА_1 просить суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, пов`язані з утриманням в період: з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року із щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, податків на підставі законів, визнаних неконституційними;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача 93490,28 грн. податків у вигляді податку з фізичних осіб та військового збору, утриманих з щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці в період: з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року на підставі законів, визнаних неконституційними.

21 січня 2020 року ухвалою суду продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі на 30 днів, а наступне підготовче засідання призначено на 18 лютого 2020 року.

18 лютого 2020 року протокольною ухвалою суду підготовче засідання відкладено до 24 лютого 2020 року.

24 лютого 2020 року протокольною ухвалою суду в підготовчому засіданні, за письмовими згодами всіх учасників справи, призначено справу до судового розгляду по суті на 24 лютого 2020 року після закриття підготовчого провадження, а у розгляді справи по суті оголошено перерву до 23 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 23 березня 2020 року розгляд справи відкладено до 14 квітня 2020 року.

Відповідно до статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 14 квітня 2020 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину рішення та оголошено про час виготовлення рішення у повному обсязі.

Позовна заява обґрунтована тим, що управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Запоріжжя, незважаючи на очевидну невідповідність приписів законів Конституції України в період з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року протиправно утримувало податки з щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці. Вказує, що відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного суду України №1р/2018 від 27 лютого 2018 року, положення абзацу 1 підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, на підставі якого УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя утримувало податки щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці, визнане неконституційним. Таким чином, визнавши норму Податкового кодексу України такою, що не відповідає приписам Конституції України, Конституційний суд України тим самим підтвердив наявність факту тривалого порушення прав позивача, що полягало в утриманні податку з щомісячного довічного грошового утримання.

В судовому засіданні позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі, Запорізької області проти позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві (вх№51682 від 09 грудня 2019 року), відповідно до якого зазначає, що до повноважень Управління не належить відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, оскільки у територіальних органах Державної казначейської служби України рахунки щодо відшкодування вищевказаної шкоди не відкриваються і відповідно видатки на ці цілі не передбачено. Зазначає, що Управління своїми діями не заподіяло майнової шкоди позивачу, оскільки не здійснювало і не здійснює ні нарахування пенсії, ні відрахування з пенсії позивача. Разом з тим вказує, що позивачем помилково ототожнено поняття «відшкодування шкоди» та «стягнення надходжень бюджету». Згідно з пунктом 19 Порядку № 845 безспірне списання надходжень державного бюджету здійснюється відповідним органом Державної казначейської служби України з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, за попереднім повідомленням контролюючого органу. Для з`ясування всіх обставин по справі необхідно визначити, на який рахунок органом пенсійного фонду здійснено перерахування коштів, утриманих з пенсії ОСОБА_1 . У випадку перерахування коштів на рахунок державного бюджету, то такі кошти є надходженнями бюджету і їх повинно бути стягнуто з того рахунку, на який їх було перераховано, а не за рахунок коштів, передбачених для виконання судових рішень про відшкодування шкоди. Об`єктом оподаткування військового збору, є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб, при цьому базою оподаткування по відношенню до позивача є загальний розмір пенсії. Зазначає, що пенсія позивача у спірний період становила понад три розміри мінімальної заробітної плати, тобто перевищувала 3 654,00 грн. на місяць, у зв`язку з чим Пенсійним органом правомірно було утримано із пенсії Позивача, у частині такого перевищення, ПДФО (15%) та військовий збір (1,5%). Вказує, що фактичне оподаткування пенсій повинно було бути припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення по справі № 1-р/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин (липень 2014 року - лютий 2018) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними, а отже підлягали застосуванню. Відтак, здійснюючи відповідні відрахування у період з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року, пенсійний орган діяв відповідно до вимог чинного у той період законодавства, а отже у позивача відсутні підстави вимагати відшкодувати з Державного бюджету України на його користь 93 490,28 грн. збитків, завданих законом, що визнаний неконституційним. У відзиві просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

06 квітня 2020 року до суду представником Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі, Запорізької області подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№8489 від 24 лютого 2020 року), відповідно до якого зазначає, що станом на час виникнення спірних відносин, положення Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», яким внесено зміни до статті 164 Податкового кодексу України не чинними у встановленому законом порядку не визнавались, рішення про визнання їх такими, що не відповідає Конституції України судом не приймалося, тому відповідач як орган державної влади, виступаючи податковим агентом, зобов`язаний був виконувати вимоги статті 164 Податкового кодексу. Відповідно до приписів чинного на час спірних відносин Податкового кодексу України, довічне грошове утримання судді у відставці було об`єктом оподаткування податком на доходи та військовий збір. Зазначає, що у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі №336/5032/15-а (касаційне провадження К/9901/5208/19) зроблено висновок про те, що фактичне оподаткування пенсій припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі N91-6/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин (лютий 2015 року - червень 2016 року) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, а отже підлягали застосуванню. Відтак, здійснюючи відповідні відрахування у період з 01 лютого 2015 року по 30 червня 2016 року, пенсійний орган діяв відповідно до вимог чинного у цей період законодавства. У відзиві просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

14 квітня 2020 року до суду представником Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі, Запорізької області подано клопотання про розгляд справи без його участі.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив таке.

Наказом начальника ТУ ДСА в Запорізькій області № 153 від 11 червня 2004 року, відповідно до стажу роботи на посаді судді на день звільнення - 27 років 10 місяців 9 днів, ОСОБА_1 встановлено довічне грошове утримання в розмірі 90 % заробітної плати.

Так, позивач неодноразово звертався до пенсійного фонду із запитами щодо здійснених утримань з ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання.

Так, УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя своїми листами від 13 травня 2015 року, 30 червня 2016 року, 31 серпня 2017 року та від 12 березня 2018 року повідомляло про те, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII, яким були внесені зміни до статті 167, а також додано в пункт 164.2.19 Податкового кодексу України, а також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України, та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII були внесені зміни до доданого пункту 164.2.19 Податкового кодексу України.

Вказано, що па підставі цих законів та змін до них управління Пенсійного фонду в період з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року провело утримання із щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 , як судді у відставці коштів на загальну суму 93490,28 грн., а саме:

- в період з 01 липня 2014 року по 31 травня 2015 року - 17712,55 грн.;

- в період з 01 червня 2015 року по 30 червня 2016 року - 34282,26 грн.;

- в період з 01 липня 2016 року по 31 серпня 2017 року - 29619,97 грн.;

- в період з 01 вересня 2017 року по 28 лютого 2018 року - 11875,50 грн.

23 травня 2018 року позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України в м. Запоріжжі Запорізької області із заявою про повернення незаконно утриманих в період з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року із щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці податків в розмірі 93490,28 грн..

29 травня 2018 року ОСОБА_1 отримав лист-відповідь з відмовою відшкодуванні збитків. Відмову мотивовано тим, що органи Державної казначейської служби України не приймають самостійного рішення щодо повернення коштів з бюджету. Процедура ж примусового стягнення коштів визначена постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», відповідно до якого, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

З такою відмовою Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі, Запорізької області позивач не погодився та звернувся до Жовтневого районного суду міста Запоріжжя з позовом до відповідача про відшкодування шкоди.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 10 січня 2019 року зупинено провадження по справі №331/3699/18, посилаючись на те, що Верховним Судом України у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду переглядаються судові рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року та постанова апеляційного суду Хмельницької області від 02 серпня 2018 року по справі № 686/6725/18 з подібними правовідносинами сторін, а також посилаючись на необхідність формування єдиної правозастосовної практики судами, що підлягає вирішенню об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду.

Постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року касаційна скарга була задоволена частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року та постанова апеляційного суду Хмельницької області від 02 серпня 2018 року скасовані, а провадження по справі № 686/6725/18 закрито з підстав того, що ця справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 листопад 2019 року провадження у справі №2/331/108/19 (331/3699/18) закрито на підставі статті 255 ЦПК України.

Оскільки постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №686/6775/18, що даний спір віднесено до юрисдикції адміністративного суду, то позивач 20 листопада 2019 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій не погоджується з тим що з його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці у період з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року утримано податок на загальну суму 93490,28 грн.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд приходить до наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно підпункту 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування збору є доходи, визначені пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об`єкта оподаткування щодо доходів.

Згідно пункту 164.1 статті 164 цього Кодексу, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 164.1.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначені пунктом 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, підпункт 164.2.19 Податкового кодексу України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати».

Згідно статті 7 Закону України № 80 від 28 грудня 2014 року «Про Державний бюджет на 2015 рік» у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн. Відтак, відповідно до положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування у 2015 році є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує 3654 гривень на місяць.

В подальшому, згідно внесених Законом України від 02 червня 2016 № 1411-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України змін, базою оподаткування ПДФО є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення.

Статтею 38 Податкового кодексу України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Відповідно до пункту 164.3. статті 164 цього Кодексу, при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Також, пунктом 16-1 Підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Тобто, з наведеного випливає, що об`єктом оподаткування військового збору, є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб, при цьому базою оподаткування по відношенню до позивача є загальний розмір пенсії.

Обставини справи свідчать, що пенсія позивача у спірний період становила понад три розміри мінімальної заробітної плати, тобто перевищувала 3 654 гривень на місяць, отже, враховуючи вищезазначені норми, чинні у спірний період, утримання із пенсії позивача, у частині такого перевищення, ПДФО (15%) та військового збору (1,5%) є правомірним.

При цьому суд звертає увагу, що починаючи з березня 2018 року були припинені відрахування з довічного утримання позивача.

27 лютого 2018 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі №1-6/2018, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким запроваджено оподаткування пенсій певних категорій (груп) пенсіонерів, суперечить статті 46 Конституції України.

За положеннями статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року вбачається, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, фактичне оподаткування пенсій припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-6/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин (липень 2014 року - лютий 2018 року) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, а отже підлягали застосуванню.

Відтак, відповідні відрахування у період з липня 2014 року по лютий 2018 року, були здійсненні відповідно до вимог чинного у цей період законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 755/3939/15-а (касаційне провадження К/9901/1250/18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 552/1027/15-а (касаційне провадження К/9901/1477/18), від 20 листопада 2018 року у справі у справі № 825/552/18 (касаційне провадження К/9901/53744/18), від 05 грудня 2018 року у справі № 453/686/15-а (касаційне провадження К/9901/6794/18), від 16 квітня 2019 року у справі № 318/2132/14-а (2а/318/97/2014), від 16 травня 2019 року у справі № 336/5032/15-а (касаційне провадження 2-а/336/117/2015)

З урахуванням викладеного, суд не знаходить підтверджень неправомірності дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, щодо утриманням в період з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року із щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці податків, через що й підстав стягнення з Державного бюджету України на користь позивача 93490,28 грн. податків у вигляді податку з фізичних осіб та військового збору, утриманих з щомісячного довічного грошового утримання позивача, як судді у відставці в період з 01 липня 2014 року по 28 лютого 2018 року, немає.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем доведено законність та обґрунтованість своїх дій, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є недоведеними, не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі, Запорізької області (пр. Соборний, 168, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 38025409) Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправними дій та відшкодування шкоди – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями пункту 3 розділу VІ “Прикінцевих положень” Кодексу адміністративного судочинства України до закінчення карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 23 квітня 2020 року

Суддя Д.В. Татаринов