Рішення № 88906933, 24.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2020 року Справа № 804/5924/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняПіскун Я.В. за участі: представника позивача представника відповідачів Подкопаєва І.В. Петрушевська І.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправними та скасування довідки і наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відповідач 2), Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач 3) в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 13.03.2020 року, просить:

визнати протиправною та скасувати Довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», винесену стосовно позивача 03.08.2016 року Міністерством юстиції України;

визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 04.08.2016 року № 3155-к про звільнення ОСОБА_1 з посади державного виконавця Дніпропетровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпродзержинська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області;

зобов`язати Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) поновити ОСОБА_1 на посаді державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) з 04.08.2016 року;

стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 04.08.2016 року по дату поновлення на роботі;

зобов`язати Міністерство юстиції вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування заборони, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що рішення (довідку) щодо застосування до нього заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади» на підставі критерію, визначеного пунктом 3 частини 4 статті 3 названого Закону, прийнято у зв`язку з проходженням ним військової служби з 10 вересня 1988 року по 01 січня 1992 року на штатних посадах КДБ УРСР.

Міністерство юстиції України в порушення вимог чинного законодавства України направило запити про проведення перевірки достовірності відомостей до органів, які проводять перевірку лише 29.01.2016 року, тобто через 107 днів (замість 3 днів) з дня подачі позивачем заяви про надання згоди на проведення перевірки.

Служба безпеки України листом від 24.03.2016 року № 24/117423-к повідомила про відсутність будь-яких відомостей про позивача.

Однак Міністерство юстиції України не склало довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

02.07.2016 року, тобто вже після закінчення строку проведення перевірки, встановленого абз. 7 Плану проведення перевірок відповідно до Закону України «Про очищення влади», затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1025-р від 16.10.2014 року, Міністерством юстиції України був направлений повторний запит до Служби безпеки України.

На повторний запит Служба безпеки України повідомила листом від 19.07.2016 року про те, що позивач у період з 10.09.1988 року по 01.01.1992 року проходив військову службу на штатних посадах КДБ УРСР.

03.08.2016 року Міністерство юстиції України склало довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», на підставі якої був прийнятий наказ про звільнення позивача.

Позивач вважає, що встановлення недостовірність відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади) не є самостійною підставою для звільнення позивача. Зазначена обставина повинна бути обов`язково поєднана із висновком ДФС України про недостовірність відомостей щодо наявності майна та вартості такого майна отримуваним доходам особи.

На момент звільнення позивач перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності, а тому відповідач - 2 не мав підстав для звільнення позивача.

Додаткового позивач зазначає, що до матеріалів перевірки не долучено доказів здійснення ним завдань безпосередньо пов`язаних із функціями відповідного КДБ, які випливали згідно посадових інструкцій або інших документів, якими визначено коло (характер) обов`язків відповідного співробітника.

Ухвалою від 15.09.2016 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 16.11.2016 року, яка залишена в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2017 року, провадження у справі зупинено до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 року.

Постановою Верховного Суду від 20.12.2019 року скасовано ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.11.2016 року та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2017 року та направлено справу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 16.01.2020 року справу прийнято до провадження суддею Златіним С.В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.03.2020 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представники відповідачів у відзивах на позов зазначили, що за результатом проведеної перевірки стосовно позивача Службою безпеки України встановлено, що останній проходив військову службу на штатних посадах КДБ УРСР, у зв`язку з чим було видано наказ від 04 серпня 2016 року № 3155-к про звільнення позивача на підставі пункту 8 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» (проходження військової служби на штатних посадах КДБ УРСР). Закон України «Про очищення влади» не містить заборони звільнення особи під час тимчасової непрацездатності. Окремо, відповідачі наголошують на тому, що період стягнення середньої заробітної плати час вимушеного прогулу за період з 04.08.2016 року по 31.01.2020 року, який визначений позивачем у позовній заяві є необґрунтованим, оскільки до вказаного період включено період з 30.11.2016 року по 30.11.2019 року, коли провадження у справі було зупинено судом за клопотанням саме позивача. Зупинення провадження у справі порушує право сторін на справедливий судовий розгляд справи протягом розумного строку. Таким чином, збільшення терміну розгляду справи відбулося саме з вини позивача, а тому період з 30.11.2016 року по 30.11.2019 року не може вважатися вимушений прогулом, оскільки зволікання у розгляді справи відбулося саме з вини позивача.

Ухвалою суду від 15.04.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2020 року.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідачі у судовому засіданні заперечували проти позову з підстав, які вказані у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Наказом начальника Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 04.08.2016 року № 3155-к позивача звільнено з посади державного виконавця Дніпропетровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпродзержинська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на підставі пункту 8 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» (проходження військової служби на штатних посадах КДБ УРСР).

Так, оскаржуваний наказ прийнято на підставі довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» стосовно позивача, яка складена Міністерством юстиції України. У вказаній довідці зазначено про те, що Служба безпеки України повідомила про те, що позивач з період з 10.09.1988 року по 01.01.1992 року проходив військову службу на штатних посадах у КДБ УРСР.

В оспорюваному наказі в якості підстави для звільнення позивача з посади вказано пункт 8 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу», у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» (проходження військової служби на штатних посадах КДБ УРСР).

У матеріалах справи міститься лист Служби безпеки України від 19.07.2016 року № 24/151148-л, у якому вказано про те, що позивач з період з 10.09.1988 року по 01.01.1992 року проходив військову службу на штатних посадах у КДБ УРСР. У листі також вказано про те, що згідно розпорядження Центрального управління СБУ від 22.09.2015 року № 348 «Про деякі питання проведення в СБУ перевірки, передбаченої статтею 5 Закону України «Про очищення влади», підготовленим на підставі роз`яснення Міністерства юстиції України від 02.09.2015 року № 11.0.2/1674, під терміном «штатний працівник ЕДБ СРСР, КДБ УРСР, КДВ інший союзних республік колишнього СРСР» застосованим у пунктів 3 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади», слід розуміти військовослужбовців, робітників і службовців. Таким чином, відомості повідомлені ОСОБА_1 про незастосування до нього заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», на підставі критерію, визначеного пунктом 3 частини 4 статті 3 цього Закону, є недостовірними. Листом СБУ від 24.03.2016 року № 24/117423-Л надалі не керуватись.

У матеріалах справи також міститься копія листа Служби безпеки України від 24.03.2016 року № 24/117423-Л, у якому вказано про те, що у Службі безпеки України відсутні матеріали стосовно позивача.

У матеріалах справи міститься копія трудової книжки позивача, у якій міститься запис про те, що позивач з період з 10.09.1988 року по 01.01.1992 року проходив військову службу на штатних посадах у КДБ УРСР.

При цьому, факт перебування на військовій службі з 10.09.1988 року по 01.01.1992 року в КДБ УРСР позивачем не заперечується.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначаються Законом України «Про очищення влади» (далі - Закон).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону, очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно з частинами третьою, четвертою цієї ж статті протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону. Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій-сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.

Посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), та критерії її здійснення визначені у статтях 2, 3 Закону.

Згідно пункту 10 частини 1 статті 2 Закону, заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 3 статті 1 та пункту 3 частини 4 статті 3 Закону заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчили вищі навчальні заклади КДБ СРСР (крім технічних спеціальностей).

Загальний аналіз Закону, зокрема, запроваджених ним заборон обіймати певні посади (перебувати на службі) за ознакою обіймання певних посад (у тому числі у певний період) або встановлення недостовірності відомостей щодо наявності майна (майнових прав), зазначених у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, а також у випадку неподання заяви про проходження відповідної перевірки, дає підстави для висновку про те, що застосування до фізичної особи названих заборон є специфічним видом юридичної відповідальності.

Відповідно до статей 60, 61 Конституції УРСР від 20 квітня 1978 року, захист Вітчизни є священний обов`язок кожного громадянина України. Зрада Батьківщини - найтяжчий злочин перед народом. Військова служба в рядах Збройних Сил - почесний обов`язок громадян С РСР.

Згідно зі статтею 1 Закону СРСР «Про загальнообов`язковий військовий обов`язок», загальнообов`язковий військовий обов`язок є законом. Військова служба в лавах Збройних Сил СРСР є почесним обов`язком громадян СРСР.

Відповідно до статті 2 даного Закону захист вітчизни - священний обов`язок кожного громадянина СРСР. Зрада Батьківщини - найтяжчий злочин.

Статтею 3 Закону СРСР «Про загальнообов`язковий військовий обов`язок» встановлено, що всі чоловіки - громадяни СРСР, незалежно від расової чи національної належності, віросповідання, освіти, осілості, соціального чи майнового стану, зобов`язані проходити дійсну військову службу в лавах Збройних Сил СРСР.

Радою Міністрів СРСР 18 березня 1985 року прийнято Постанову № 240 «Про затвердження Положення про проходження військової служби офіцерським складом Збройних сил СРСР». Вказане Положення прийнято на виконання норм Закону СРСР «Про загальнообов`язковий військовий обов`язок».

Пункт 2 Положення встановлює, що дія Положення поширюється в тому числі на офіцерський склад органів Комітету державної безпеки СРСР.

Враховуючи порядок проходження військової служби та те, що служба в Комітеті державної безпеки за законом прирівняна до служби в лавах Збройних Сил СРСР та Прикордонній службі, позивач виконував свій обов`язок перед УРСР.

Конституцією України у частині 1 статті 8 визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року по справі № 15-рп/2004 визначено, що верховенство права - це панування права у суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу і правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо (абзаци 1, 2 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року по справі № 15-рп/2004).

У рішенні Конституційного Суду України від 29.01.2008 року по справі № 2-рп/2008 вказано, що пріорітет природних прав людини слід розглядати як один із засадничих принципів Конституції України, відповідно до якого Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, має приймати правові акти, додержуючи такого підходу. …..природні права є винятковими, невід`ємними від людини, невідчужуваними і непорушними будь-ким, зокрема державою.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ч.2 ст. 58 Конституції України).

Згідно приписів Закону, щодо критеріїв віднесення державних службовців до категорії осіб, на яких розповсюджується люстрація, де-факто виходять із презумпції їх вини та запроваджують колективну відповідальність вказаних осіб за діяльність визначених названим Законом державних органів у цілому.

Передбачена нормами Закону відповідальність поширюється на правовідносини, які мали місце до набрання ним чинності, що не узгоджується зі статтею 58 Конституції України, відповідно до якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 2 Конвенції №11 від 25 червня 1958 року «Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості» (ратифікована Україною 04 серпня 1961 року) передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (статті 4 цієї Конвенції).

Суд також зазначає, що згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, питання щодо виникнення дискримінації у зв`язку із застосуванням до державних службовців люстраційних заходів висвітлено в рішенні Європейського суду з прав людини (далі- ЄСПЛ) у справі «Сідабрас і Джяутас проти Литви».

У даному рішенні ЄСПЛ приходить до висновку про порушення статті 14 Конвенції в поєднанні зі статтею 8 Конвенції. Зокрема, заявникам заборонено займатись визначеним переліком діяльності у зв`язку з їх статусом «колишніх працівників КДБ». Заборона значною мірою вплинула на їхні можливості розвивати відносини із зовнішнім світом, а також створила серйозні труднощі щодо можливості заробляти на життя і тим самим призвела до очевидних негативних наслідків для втілення права на особисте життя (пункт 48).

У пункті 49 даного рішення Суд дійшов висновку, що заявники не могли передбачити наслідків, які матиме для них робота в органах державної безпеки.

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що вищевказане призвело до дискримінаційних дій відносно заявників, що полягало в незаконному звільненні у зв`язку із люстрацією з підстав, що заявники працювали в органах КДБ.

Крім того, у пункті 69 даного рішення ЄСПЛ вказав, що обмеження на трудову діяльність виникли не в результаті звичайного судового розгляду в межах трудового законодавства, а внаслідок застосування спеціального внутрішнього законодавчого акта, що вводить люстраційні заходи у зв`язку із колишньою роботою в КДБ.

Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію №1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем», якою надала державам-членам Ради Європи рекомендації, яких слід дотримуватися при запровадженні процедурних заходів, які можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, яких слід дотримуватися при запровадженні люстраційних заходів. У цьому документі з-поміж іншого вказано, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена у кожному конкретному випадку, а особі яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду. Люстрація не може застосовуватись з метою покарання або помсти - покарання може бути призначене тільки за минулі кримінальні дії відповідно до чинного кримінального законодавства із дотриманням всіх процедур і гарантій цього законодавства. У жодному разі не має підлягати люстрації особа без надання їй усіх належних засобів процесуального захисту, в т.ч., але не виключно - права на адвоката, прав на оспорювати та оскаржувати докази, наведені проти неї, права на доступ до всіх наявних обвинувальних та виправдувальних доказів, права представляти власні докази, права на відкритий розгляд справи у суді, якщо вона звернеться з такою вимогою, та права на оскарження до незалежної судової установи.

Підходи до проведення люстрації, які викладені у Резолюції №1096 Ради Європи, знайшли свій розвиток у практиці ЄСПЛ, який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення у справі «Турек проти Словаччини», у справі «Матиєк проти Польщі», у справі «Бобек проти Польщі»).

Так у рішенні ЄСПЛ у справі «Матиєк проти Польщі» Європейський суд з прав людини відзначає тісний зв`язок між процедурою люстрації та кримінально-правовою сферою: незважаючи на те, що Закон про люстрацію не надає суб`єкту люстрації статусу обвинуваченого і не використовує термін «обвинувачення», становище особи, що підлягає люстрації схоже на становище обвинуваченого в кримінальному процесі, зокрема, в тій мірі в якій його стосуються відповідні процесуальні гарантії. Суд зазначає, що заборона на зайняття певними професіями (політичними чи правовими) протягом тривалого періоду часу може мати дуже серйозні наслідки для людини, позбавляючи його або її можливості продовження професійного життя. Це може бути виправданим з урахуванням історичного контексту в Польщі, але це не змінює оцінку серйозності накладеного стягнення. Таким чином, вказана санкція повинна розглядатися як така, що, принаймні частково має каральний і стримуючий характер. Суд вважає, що, враховуючи її характер і тривалість, санкція передбачена Законом про люстрацію, повинна розглядатись як така, що спричиняє значну шкоду та має серйозні наслідки для заявника. Зважаючи різні аспекти справи, Суд зазначає про те, що переважають аспекти пов`язані із кримінальною відповідальністю. За таких обставин Суд дійшов висновку, що, враховуючи як характер правопорушення, так і характер і тяжкість покарання, звинувачення проти заявника становили по суті кримінальні звинувачення у контексті статті 6 Конвенції (пункти 49,55,57,58 даного рішення ЄСПЛ).

Враховуючи вище викладене, до особи, до якої застосовується люстрація згідно Закону, повинні бути застосовані усі гарантії правового захисту, передбачені Конституцією України для осіб, звинувачених у кримінальному провадженні.

Суд також під час розгляду справи враховує доводи, що викладені у рішення ЕСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18) від 17.10.2019 року, яке набуло статусу остаточного, у відповідності до якого звільнення заявників на підставі Закону України «Про очищення влади» є порушенням статті 8 Конвенції, оскільки таке звільнення не відповідає принципу «необхідності у демократичному суспільстві».

Також, необхідність доведення вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації, на чому наголошує Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 14-15 грудня 2012 року №CDL-AD (2012)028 щодо «Закону про люстрацію» колишньої югославської республіки Македонія.

У пунктах 63 та 64 Висновку № 788/2014 Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) щодо Закону України «Про очищення влади» вказано, що очищення влади ґрунтується на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності. За виключенням осіб зазначених у частинах 5,6,7 статті 3 Закону України «Про очищення влади» встановлення індивідуальної відповідальності незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державної служби, яка застосовується до таких інших осіб, базується на самому лише факті обіймання певної посади, з відповідною презупцією винуватості. Хоча такий підхід може бути застосовуваним по відношенню до посадовців найвищого рівня за комуністичний час та посадовців окремих ключових урядових посад за часів правління пана Януковича (найвищих посад), в усіх інших випадках вина має бути доведена на підставі персональної поведінки. Якщо сам лише факт приналежності до партії, організації чи адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони перебування на державній службі, така заборона набуває форми колективного чи дискримінаційного покарання, що є несумісним з стандартами прав людини.

Так, встановлення пунктом 3 частини 4 статті 3 Закону критеріїв стосовно осіб, які були штатними працівниками чи негласними агентами в КДБ СРСР, КДБ УРСР для заборони протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку із цим підстави для звільнення цих осіб із займаних ними посад в органах державної влади суперечить принципу індивідуального підходу при виникненні юридичної відповідальності, передбаченого частиною 2 статті 61 Конституції України. Також, вказане суперечить і статті 17 Закону України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за № 3477 - IV, яка є в Україні окремим джерелом права.

Частиною 2 статті 1 Закону визначено, що очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Отже, для застосування до особи процедури «люстрації» необхідно, щоб остання своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювала заходи (та/або сприяла у їх здійсненні) спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

Відповідач не довів належними засобами доказування фактів участі позивача під час його служби у КДБ УРСР у заходах спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України, або протиправне порушення прав і свобод людини.

Суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Суд зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05 квітня 2005 року «Афанасьєв проти України» вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути «ефективним» як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, «ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачами під час судового розгляду справи правомірності звільнення позивача зі служби та порушення статті 8 Конвенції під час звільнення позивача із служби.

Згідно частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи те, що наказ про звільнення позивача є протиправним, а отже позивача було незаконно звільнено з займаної ним раніше посади, приймаючи до уваги те, що Дніпропетровський відділ державної виконавчої служби міста Дніпродзержинська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перейменовано у Дніпровський відділ Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), що підтверджується витягом з ЄДРПОУ станом на 25.02.2020 року, то суд вважає наявними підстави для поновлення позивача на посаді державного виконавця Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) з саме 05.08.2016 року, оскільки 04.08.2016 року був останнім днем служби позивача згідно наказу про звільнення позивача.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що справа перебувала у провадженні суду з 15.09.2016 року, а зупинення провадження у справі відбувалось саме на підставі ухвали суду, яка була в подальшому скасована, то суд вважає, що вини позивача у розгляді справи протягом тривалого періоду часу немає, оскільки саме суд зупиняв провадження у справі, а позивач не вчиняв дій спрямованих на затягування розгляду справи, то суд повинен винести рішення про виплату середнього заробітку позивача за весь час вимушеного прогулу.

За вказаних обставин суд відхиляє доводи відповідачів про те, що наявна саме вина позивача у розгляді справи протягом більш як одного року.

Згідно з статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахуванням виплат працівнику здійснюється нарахування загальної уми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 пункту 8 Порядку).

Аналогічну за своїм змістом позицію займав Верховний Суд України у постанові від 14.09.2016 року по справі № 6-419цс16.

Відповідно до довідок Південно-Східного міжрегшіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) від 28.01.2020 року № 29/12.3 та від 28.01.2020 року № 30/12.3 середньоденна заробітна плата позивача складала 146,55 грн. до 01.01.2017 року, з 01.01.2017 року - середньоденна заробітна плата позивача складала 170 грн., з 01.01.2018 року - середньоденна заробітна плата позивача складала 224,22 грн., з 01.01.2019 року - середньоденна заробітна плата позивача складала 300,43 грн., з 01.01.2020 року - середньоденна заробітна плата позивача складала 357,58 грн.; середньомісячне число робочих днів становить 19 робочих днів.

Сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить: 199 478,53 грн. (146,55 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 95 днів (період у 2016 році) + 170 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 228 днів (період 2017рік) + 224,22 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 228 днів ( період 2018 рік) + 300,43 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 228 днів (період 2019 рік) + 357,58 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 76 днів (період з 01.01.2020 року по 24.04.2020 року - день ухвалення рішення суду); розрахунок днів наведено з урахуванням середньомісячного числа робочих днів - 19.

Згідно п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 199 478,53 гривень наведена без урахуванням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення заробітної плати у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Окремо суд зазначає, що довідка про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», винесена стосовно позивача 03.08.2016 року Міністерством юстиції України, не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, тому довідка та її висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Довідка є носієм доказової інформації про виявлені органом обставини, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення органом, а тому оцінка довідки, в тому числі й оцінка дій службових осіб органу щодо її складання, викладення у ній висновків, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такої довідки.

За вказаних обставин позовна вимога - визнати протиправною та скасувати Довідку про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», винесену стосовно позивача 03.08.2016 року Міністерством юстиції України, не підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги - зобов`язати Міністерство юстиції вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування заборони, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 , то суд зазначає наступне.

У відповідності до вимог ч.1 ст. 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону: 1) прізвище, ім`я, по батькові; 2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону; 3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону; 4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону. Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про очищення влади»).

У відповідності до пункту 2 розділу 2 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 року № 1704/5, підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:

надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади" , відомостей про звільнення особи з посади у зв`язку із застосуванням такої заборони;

надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади" , інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України "Про очищення влади" разом з відомостями про звільнення особи з посади;

надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України "Про очищення влади" , та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.

Підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України "Про очищення влади" перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом (пункт 5 розділу 2 Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 року № 1704/5).

Судом на підставі інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», що розміщена на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України (www.lustration.minjust.gov.ua/register), встановлено, що у вказаному реєстрі міститься інформація і стосовно позивача, що підтверджується роздруківкою, яка міститься у матеріалах справи.

У пунктах 279 та 280 рішення ЕСПЛ у справі «Полях та інші проти України» (заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18) від 17.10.2019 року, яке набуло статусу остаточного, вказано наступне: «Крім того, не слід забувати, що передбачені Законом «Про очищення влади» заходи були застосовані до заявників, а інформація про це була негайно опублікована. У згаданій справі «Караджанов проти Колишньої Югославської Республіки Македонії» (Karajanov v. the former Yugoslav Republic of Macedonia) (пункти 75 - 77) Суд постановив, що опублікування рішення Комісії з питань люстрації Північної Македонії, в якому було зазначено, що заявник співпрацював зі службами державної безпеки у 1960-х роках, не переслідувало жодної законної мети у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції, оскільки (і) на той момент заявник не обіймав посаду державної служби та не був кандидатом на посаду державної служби, а (іі) рішення було опубліковано до розгляду судами скарги заявника. Останнє також мало місце у справах заявників, і Венеціанська комісія висловила серйозне занепокоєння щодо відповідності Конвенції цього аспекту люстраційної процедури, передбаченої Законом «Про очищення влади» (див. пункти 98 - 100 проміжного висновку Комісії у пункті 107)».

У пунктах 98-100 Висновку № 788/2014 Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) щодо Закону України «Про очищення влади» вказано, що відповідно до статті 7 Закону «Про люстрацію», відомості про осіб, які підлягають люстраціі, вносяться до Єдиного реєстру осіб, які підпадають під дію Закону «Про люстрацію». Цей реєстр створений і ведеться Міністерством юстиції. Крім того, інформація про заборони відповідно до статті 1.4 також публікується на веб-сайті Міністерства юстиції, якщо інформація, що включає особисті дані і результат перевірки особи, надається для вільного користування. Це положення є проблематичним. Раніше Венеціанська комісія заявляла, що публікація до ухвалення рішення суду є проблематичною у зв`язку зі статтею 8 ЄКПЛ. Негативний вплив такої публікації на репутацію особи навряд чи може бути усунений пізніше вилученням її імені з реєстру, а потерпілий не має засобів, щоб захистити себе від такого негативного впливу. Останнє може бути адекватним заходом, необхідним у демократичному суспільстві, коли співпраця встановлюється остаточно, а не раніше. Тому, публікація повинна відбуватися тільки після ухвалення рішення суду. У Законі «Про люстрацію» не гарантується, що публікація дозволяється тільки після остаточного рішення суду; як така, вона піднімає очевидні проблеми сумісності зі статтею 8 ЄКПЛ. З цієї причини, у відповідні положення повинні бути внесені зміни.

За вказаних обставин публікація відомостей щодо позивача у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», яка розміщена на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, до розгляду судами позову позивача порушує його права гарантовані статтею 8 Конвенції.

Ефективний способом захисту порушених прав позивача в даному випадку є саме зобов`язання Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування заборони, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 .

За вказаних обставин дана позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач звільнений від сплати судового збору в частині задоволених позовних вимог про стягнення заробітної плати та поновленню на роботі, отже судові витрати в цій частині розподілу не підлягають.

На користь позивача підлягає стягненню сплачена сума судового збору у розмірі 551,20 грн. з Міністерства юстиції України за одну задоволену позовну вимогу до цього органу.

Керуючись ст. 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 371 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622), Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49027, м. Дніпро, пр-т. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 34984907), Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) (49027, м. Дніпро, пр-т. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43314918) про визнання протиправними та скасування довідки, наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 04.08.2016 року № 3155-к про звільнення ОСОБА_1 з посади державного виконавця Дніпропетровського відділу державної виконавчої служби міста Дніпродзержинська Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді державного виконавця Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) з 05.08.2016 року.

Стягнути з Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2016 року по 24.04.2020 року в сумі 199 478,53 гривень без урахуванням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів.

Зобов`язати Міністерство юстиції вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування заборони, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 3 Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 .

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді державного виконавця Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Кам`янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро) з 05.08.2016 року та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 6794,02 гривень без урахуванням податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язових платежів.

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Міністерства юстиції України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору 551,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 24 квітня 2020 року.

Суддя (підпис) С.В. Златін

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Помічник судді Лісна А.М.

Рішення не набрало законної сили станом на 24.04.2020 року

Помічник судді Лісна А.М.