Рішення № 88883459, 22.04.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2020 року м. Київ № 640/18542/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доАпарату Верховної Ради України прозобов`язання вчинити дії.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі по тексту - відповідач) про:

- зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані 142,5 днів щорічної відпустки;

- зобов`язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2019р. по день фактичного розрахунку;

- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 75 000 тис. грн.

Ухвалою суду від 01.10.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем протиправно не здійснено виплати грошової компенсації за всі невикористані позивачем дні щорічної відпустки. Як вбачається із Розпорядження Управління справами Апарату Верховної від 27.08.2019 р. № 1305-к наявні 142,5 днів невикористаної щорічної основної відпустки. На думку позивача посилання на те, що всі виплати помічникам-консультантам виплачуються у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів є незаконними та такими, що порушують трудові права позивача та гарантії, визначені чинним законодавством. На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

19 листопада 2019 відповідачем подано відзив, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю, оскільки відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України. Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або Керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у м. Києві та Севастополі секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває. Посилаючись на приписи чинного законодавства, відповідач наголосив на тому, що витрати Верховної Ради України, виконавчих органів, органів місцевого самоврядування, пов`язані з діяльністю помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі щодо оплати додаткової відпустки, входять до переліку витрат для забезпечення діяльності народного депутата України. Отже, оплата праці помічників-консультантів народних депутатів України та інші додаткові видатки, пов`язані з ними, жодним чином не залежать від Апарату Верховної Ради України, а встановлюються законодавчо, і розпорядником цих коштів, яким фактично та юридично є народний депутат України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В:

Розпорядженням від 11 травня 2016 року №1525-К позивач був зарахований на посаду помічника - консультанта народного депутата України Новак Н.В. на час її депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу».

Розпорядженням від 27 серпня 2019 року № 1305-К позивача звільнено з займаної посади 29 серпня 2019 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п.2 ст.36 КЗпП України) та проведено виплату компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України.

05 вересня 2019 року позивач звернувся до Першого заступника керівника Апарату Верховної Ради України - керуючого справами Боднаря П.О. з заявою, в якій просив у тому числі у зв`язку із достроковим припиненням повноважень народного депутата України Новак Н.В. та відповідно до приписів чинного законодавства виплатити йому при звільненні грошову компенсацію за всі не використані дні щорічної відпустки.

Листом від 13 вересня 2019 року відповідач надав ОСОБА_1 належним чином завірену копію Розпорядження в якому зазначено, що позивачем не використано 142,5 календарних днів щорічної основної відпустки.

Вважаючи дії відповідача стосовно виплати грошової компенсації за невикористану відпустку протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у сфері проходження патронатної служби і стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України.

Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" і "Положенням про помічника-консультанта народного депутата України", затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995р. №379/95-ВР (далі - Положення).

Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.

Відповідно до ч. 6 ст. 34 "Про статус народного депутата України" у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата, відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його середньої місячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Суд зазначає, що згідно з положеннями ст.ст. 21-49 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.

Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06.11.1992р. роз`яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.

Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

Згідно з ч. 7 ст. 1.1 "Положення помічники-консультанти народного депутата України", які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.

Частина 8 ст. 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.

Згідно ч. 1 ст. 4.1. Положення передбачає, що розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.

За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.

За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".

Щодо застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України "Про відпустки", суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України "Про відпустки".

Державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі-Закон № 504/96-ВР).

Згідно із ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).

Положення ч. 1 та 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 ст. 83 КЗпП України.

Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку, чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Аналіз наведених вище норм Закону № 504/96-ВР та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.

Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.

Окрім того, суд зазначає, що згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.

Отже, зазначене дає підстави вважати, що всі виплати, які виникають з трудових правовідносин, в тому числі й матеріальна допомога на оздоровлення та грошова компенсація за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, здійснюються Апаратом Верховної Ради з загального фонду оплати праці помічників - консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України.

Посилання відповідача про те, що у нього відсутній обов`язок виплати компенсації, оскільки, всі виплати здійснюються особисто народним депутатом України в межах місячного фонду заробітної плати його помічників - консультантів не відповідає вимогам закону. Частина шоста статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» не покладає такого обов`язку на народного депутата.

Видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.

При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.

Аналогічний правовий висновок викладено в Постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2020 року у справі № 826/580/2954/19.

Аналіз положень Закону України "Про статус народного депутата України" дає підстави вважати, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народним депутатом України VIIІ скликання Новак Наталією Василівною.

У відповідності до розпорядження про звільнення позивача з додатком та довідками, що містяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 станом на день звільнення мав 142,5 календарних днів щорічної невикористаної основної відпустки.

З аналізу наведеного чинного законодавства вбачається, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки підлягають компенсації.

Крім того, пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року №13 передбачено, що розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, судам необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 Кодексу законів про працю України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (стаття 182-1 Кодексу законів про працю України), тільки в разі звільнення його з роботи.

Суд також звертає увагу, що нормами Закону України "Про статус народного депутата України" визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх соціальних гарантій, що встановлені законом.

Отже, суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України.

Аналогічний правовий висновок викладено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року у справі № 826/23419/15 (К/800/5905/16).

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористану основну відпустку.

Щодо заявленої позовної вимоги стосовно нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Статтею 47 КЗпП України встановлено обов`язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1ст. 94 КЗпП заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положеннями ст. 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, додатковою ж заробітною платою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Тобто, слід констатувати, оскільки компенсація за невикористану щорічну основну відпустку передбачена чинним законодавством, то дана виплата відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити при звільненні працівника в день його звільнення.

Згідно з п. 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.

У свою чергу п.п. 23 п. 7 розділу II цього Положення передбачено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.

Як вже встановлено судом, відповідно до Розпорядження про звільнення позивача з додатком та довідки Управління справами Верховної Ради України, позивачеві на день звільнення підлягала компенсація за невикористану відпустку за 142, 5 календарних днів, яка не була виплачена в зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів.

Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, чим порушено майнові права та інтереси позивача на отримання коштів, суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про обґрунтованість позову в цій частині та наявність підстав для його задоволення.

Проте, суд зазначає, що розрахунок самої суми компенсації за невикористані позивачем 142,5 днів основної щорічної відпустки належить до дискреційних повноважень відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку про визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради України щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за 142,5 календарних днів невикористаної позивачем щорічної основної відпустки.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 75 000,00 грн. суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з положеннями статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

В пункті 9 зазначеної постанови Верховний Суд України зазначив, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Позивач зазначає, що внаслідок невиплати йому протягом тривалого часу компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток, що становить для нього значну суму, йому завдано душевних страждань, позивач повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого та членів сім`ї життя.

Суд вважає, що встановлення судом факту невиплати позивачу компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки вже є достатнім доказом того, що позивачу було завдано моральної шкоди, та погоджується із доводами позивача про завдання йому душевних страждань, а тому, виходячи з меж розумності, враховуючи період за який виникла заборгованість, суд вважає позовні вимоги у цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, що стосується заявленої моральної шкоди на рівні 75 000,00 грн., то позивачем не доведено, що саме така сума є співмірною із завданою шкодою, а тому наведений позивачем розрахунок є необґрунтованим; виходячи з меж розумності, суд вважає, що достатнім буде стягнути з відповідача на користь позивача за заподіяну моральну шкоду суму в розмірі 5 000,00 грн., тому позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (01008, вул. Грушевського 5, місто Київ, код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані 142,5днів щорічної відпустки;

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України (01008, вул. Грушевського 5, місто Київ, код ЄДРПОУ 20064120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 29.08.2019р. по день фактичного розрахунку;

Стягнути з Апарату Верховної Ради України (01008, вул. Грушевського 5, місто Київ, код ЄДРПОУ 20064120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )моральну шкоду у розмірі 5 000 тис. грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до п.3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя В.В. Амельохін