Рішення № 88881968, 23.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 квітня 2020 року м. Київ Справа № 320/1453/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Харченко С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1 доМедвинської сільської радипровизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Медвинської сільської ради (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.01.2020 № 509-31-VII;

- зобов`язати відповідача у місячний строк повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га та прийняти обґрунтоване рішення в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення відповідача, яким клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства залишено без задоволення, не відповідає вимогам закону та є таким, що порушує законодавчо надане їй право на землю.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з огляду на те, що місце розташування бажаної земельної ділянки (кадастровий номер 3220685800:04:001:0031) не відповідає призначенню та принципам землеустрою в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань, оскільки сільською радою вже надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки іншим особам.

Таким чином, на думку представника відповідача, Медвинська сільська рада діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Крім того, представник відповідача звертає увагу суду на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220685800:04:001:0031 на час розгляду даної справи рішенням Медвинської сільської ради від 26.02.2020 № 531-32-VII передана у власність іншим особам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за наслідками виконання якого розділена на декілька земельних ділянок з новими кадастровими номерами.

Представник позивача скористався правом на подання відповіді на відзив, в якій зазначив, що оскаржуване рішення не містить виключних підстав, передбачених положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Крім того, представник позивача звертає увагу суду на порушення постійною комісією з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою процедури розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку зазначеного вище проекту.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 320/1453/20 та вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення відповідачу та дані on-line сервісу "Відстеження поштових відправлень" Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта", з яких вбачається, що надіслане судом на адресу позивача, зазначену ним у позовній заяві, рекомендоване поштове відправлення вручено йому особисто 11.03.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Медвинської сільської ради з клопотанням про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 га в Богуславському районі Київської області з кадастровим номером 3220685800:04:001:0031. До вказаного клопотання позивачем приєднано: копію паспорта громадянина України, копію реєстраційного номера облікової картки платника податків та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (дані Публічної кадастрової карти України).

Рішенням Медвинської сільської ради від 23.01.2020 № 509-31-VII позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність наведеної вище земельної ділянки з огляду на те, що місце розташування бажаної земельної ділянки не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеними статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань.

Не погоджуючись із рішенням, прийнятим відповідачем, позивач звернулась до суду за захистом порушеного права з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (частина перша статті 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Цією ж статтею передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначається статтею 118 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною шостою цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

При цьому суб`єктам владних повноважень, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, заборонено вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про які орган місцевого самоврядування зазначає у рішенні, прийнятому за результатами розгляду заяви особи, яка бажає отримати земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена касаційним судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 в адміністративній справі № 812/1557/17, 31.10.2019 в адміністративній справі № 802/1224/16-а та 27.02.2018 в адміністративній справі № 545/808/17.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, вирішення публічно - правового спору пов`язується з оцінкою судом законності підстав, на які посилається суб`єкт владних повноважень в оскаржуваному рішенні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові 17.04.2019 в адміністративній справі № 820/11641/15, 31.07.2018 в адміністративній справі № 809/719/17, 24.01.2019 в адміністративній справі № 821/1697/17, 12.02.2019 в адміністративній справі № 815/6731/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 в адміністративній справі № П/9901/101/18.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки (2,00 га) відповідає нормам щодо її безоплатної передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, а подані нею документи за змістом та кількістю відповідають переліку, наведеному у частині шостій статті 118 Земельного кодексу України.

У свою чергу зі змісту рішення Медвинської сільської ради від 23.01.2020 № 509-31-VII вбачається, що відповідач, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки, посилається на те, що її місце розташування не відповідає призначенню та принципам землеустрою, визначеними статтями 2, 6 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, в частині раціональної системи землеволодінь та землекористувань.

Водночас жодних відомостей про невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, відповідачем в оскаржуваному рішенні не наведено.

Таким чином, відмова відповідача у наданні наведеного вище дозволу не містить визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України мотивованих підстав для відмови у задоволенні вказаного клопотання.

При цьому у відзиві на позовну заяву представником відповідача наведено іншу причину відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,00 га в Богуславському районі Київської області.

Так, у відзиві на позовну заяву представником відповідача зазначено, що на обрану позивачем земельну ділянку надано дозвіл на розробку проекту землеустрою іншим особам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У зв`язку з цим суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на положення статті 118 Земельного кодексу України, які передбачають реалізацію певних послідовних етапів для безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами.

Такими етапами є: 1) звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування; 3) розробка суб`єктами господарювання на замовлення громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 4) погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 1861 Земельного кодексу України; 5) затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відтак отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, що свідчить про відсутність у органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування підстав для встановлення будь-яких обмежень, не передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, для надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою при дотриманні нею вимог частини шостої цієї статті.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 24.04.2018 в адміністративній справі № 814/1961/17 та 22.02.2019 в адміністративній справі № 813/1631/14.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, діяв протиправно.

У свою чергу посилання представника позивача у відповіді на відзив на порушення постійною комісією з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою процедури розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не приймаються судом до уваги, оскільки правомірність дій та/або бездіяльності вказаної комісії не є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Крім того, суд враховує, що на момент виникнення спірних правовідносин бажана земельна ділянка була вільною, а звернення позивача до суду з даним позовом обумовлено не оспорюванням передачі її у власність третім особам, а необхідністю перевірки правомірності дій суб`єкта владних повноважень як розпорядника земель комунальної власності щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція щодо переліку питань, які підлягають дослідженню за наведених обставин, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03.04.2020 в адміністративній справі № 120/4542/18-а.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача у місячний строк повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га та прийняти обґрунтоване рішення в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Цією ж статтею передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац другий частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

За наведених обставин, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га та прийняти обґрунтоване рішення в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України.

Водночас суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача вчинити наведені вище дії протягом місяця, оскільки судове рішення підлягає обов`язковому виконанню виключно після набрання ним законної сили.

При цьому рішення суду може виконуватись стороною, не на користь якої воно прийнято, як добровільно відразу після його ухвалення, так і у примусовому порядку, а відтак не може підлягати часовим обмеженням.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Стосовно клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, в силу положень частини другої цієї статті, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналізуючи наведені вище норми, суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі стороною, яка хоче компенсувати судові витрати. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання таких послуг та їх вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 23.04.2019 в адміністративній справі № 826/9047/16 та 12.08.2018 в адміністративній справі № 810/4749/15.

При цьому за змістом положень частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що на підтвердження права надання позивачу правової допомоги до матеріалів позовної заяви приєднано копії посвідчення адвоката України, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 08.10.2014 серії КС № 5221/10, ордеру про надання правової допомоги та договору про надання юридичної допомоги від 14.02.2020 № 14/02/20-1, укладеного між позивачем та адвокатом Кулачком Т.М., відповідно до умов якого останній надає позивачу правничу допомогу шляхом представництва інтересів позивача в адміністративних судах усіх інстанцій у справі про визнання протиправним та скасування рішення Медвинської сільської ради від 23.01.2020 № 509-31-VII в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

У свою чергу наявні в матеріалах адміністративної справи акт приймання-передачі наданих послуг від 26.03.2020 (правнича допомога: надання консультації - 00 год. 30 хв.; складання та підготовка адміністративного позову - 3 год. 00 хв.; складання та подача відповіді на відзив - 1 год. 30 хв.), копії дубліката квитанції від 22.04.2020 № 0.0.1685178690.1 на загальну суму 10000,00 грн та виписки по поточному рахунку Адвокатського бюро "Тарас Кулачко та партнери" станом на 22.04.2020 свідчать про отримання позивачем наведених вище послуг та їх оплату в повному обсязі.

При цьому суд враховує, що подане відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не містить жодних обґрунтувань в частині недоведенння понесення позивачем витрат на правову допомогу або завищення їх розміру.

Враховуючи викладене, беручи до уваги категорію даної справи та предмет доказування, а також надані представником позивача документи на підтвердження отримання позивачем правової допомоги та оплату її вартості, суд дійшов висновку, що витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу у сумі 10000,00 грн, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Медвинської сільської ради.

Судом також встановлено, що під час звернення до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 840,80 грн згідно платіжного доручення від 17.02.2020 № 138.

Беручи до уваги положення частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується, суд дійшов висновку, що витрати позивача у сумі 840,80 грн, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Медвинської сільської ради.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2.Рішення Медвинської сільської ради від 23.01.2020 № 509-31-VII визнати протиправним та скасувати.

3.Зобов`язати Медвинську сільську раду (ідентифікаційний код: 04363343, місцезнаходження: Київська область, Богуславський район, с. Медведин, вул. Шевченка, 1) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га та прийняти обґрунтоване рішення в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Медвинської сільської ради (ідентифікаційний код: 04363343, місцезнаходження: Київська область, Богуславський район, с. Медведин, вул. Шевченка, 1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп та витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

В силу положень пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки, визначені цим судовим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211.

Суддя Харченко С.В.