Рішення № 88881965, 23.04.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" квітня 2020 р. справа №300/30/20

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Скільський І.І., розглянувши в письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі міського голови Марцінківа Руслана Романовича про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИВ:

10.01.2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі міського голови Марцінківа Руслана Романовича про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 05.10.2017 року по дату прийняття рішення суду у даній справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №876/9987/16 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано розпорядження про звільнення позивача з роботи, поновлено його на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22.03.2016 року та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Проте незважаючи на наявність вказаного судового рішення, яке набрало законної сили та відкритого виконавчого провадження, зазначене рішення не виконано, а позивача не поновлено на займаній посаді. Тому, відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України та враховуючи тривале невиконання судового рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 , останній просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017, а саме за період з 05.10.2017 року по дату прийняття рішення суду у даній справі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду дану позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

У строк, встановлений судом, позивач усунув вказані недоліки, тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з мотивів, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи. Вказала, що у виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради нема посади начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури, а діяльність Департаменту архітектури та містобудування, у якому працював позивач, припинено. Зазначила, що 11.12.2017 року виконавчий орган звернувся до суду із заявою про роз`яснення рішення в частині поновлення позивача на посаді, однак судового рішення за наслідками розгляду вказаної заяви не прийнято, а відтак, згідно статті 254 КАС України, строки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 зупинено. Таким чином затримка виконання вказаного рішення суду відбулася з поважних причин, що не залежали від боржника. Просила у задоволенні позову відмовити.

24.02.2020 року до суду подано відповідь на відзив, згідно якого заперечення наведені у відзиві позивач вважає необгрунтованими, оскільки відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України виплата заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці. Окрім цього зазначив, що відповідно до рішення суду про поновлення позивача на роботі, фактично відбулася не ліквідація Департаменту архітектури та містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, а реорганізація вказаного органу, а функції такого органу почав виконувати Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, у якому і слід поновити позивача.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 року у справі №344/7365/16-а в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до міського голови м. Івано-Франківська, виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та Департаменту містобудування та архітектури виконкому Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження міського голови м. Івано-Франківська №296-с від 21.02.2016 року, поновлення на роботі на посаді заступника департаменту - начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради з 21.03.2016р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №344/7365/16-а (876/9987/16) апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16.11.2016 року у справі № 344/7365/16-а - скасовано, визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови м.Івано-Франківська №296-с від 21.03.2016 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22.03.2016 року. Стягнуто з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 74 005,68 грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

25.10.2017 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист у даній справі.

09.11.2017 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання вказаного виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22.03.2016 року.

Станом на момент звернення до суду позивача не поновлено на вказаній посаді, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини сьомої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Так, норма статті 236 КЗпП України передбачає обов`язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб`єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника та не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Тобто, положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання заробітної плати чи неможливості працевлаштуватись.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, з дня ухвалення рішення суду про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання.

Як вже встановлено судом, Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 у справі №344/7365/16-а позивача поновлено на посаді начальника управління правової роботи та контролю за дотриманням законодавства в сфері містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з 22.03.2016 року.

Оскільки фактично позивача на вказаній посаді не поновлено, то у даному випадку має місце затримка суб`єктом владних повноважень виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, що зумовлює наявність у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки в силу приписів статті 236 КЗпП України.

Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, слід зауважити наступне.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а.

Окрім цього наявність вини роботодавця щодо незаконного звільнення позивача вже встановлена рішенням суду про поновлення його на роботі.

Посилання представника відповідача на ліквідацію Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради та відсутність вакантних посад у виконавчому комітеті Івано-Франківської міської ради, як на відсутність можливості поновлення позивача на посаді, суд вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи не є законодавчо обумовленими підставами для звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку виплатити передбаченого статтею 236 Кодексу законів про працю України незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. В даному випадку саме бездіяльність відповідача по відношенню до позивача щодо його не законного звільнення, привело до порушення прав ОСОБА_1 , що є логічним продовженням їх захисту від безпідставного невиконання судового рішення.

Більше того відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 про поновлення позивача на роботі судом встановлено, що фактично відбулася не ліквідація Департаменту архітектури та містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, а реорганізація вказаного органу, а функції такого органу почав виконувати Департамент містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради. Також, згідно розпорядження міського голови міста Івано-Франківська, одинадцять працівників Департаменту архітектури та містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради призначені на відповідні посади до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради.

Твердження представника відповідача про те, що у зв`язку із зверненням 11.12.2017 року державного виконавця до суду із заявою про роз`яснення рішення в частині поновлення позивача на посаді, відповідно до статті 254 КАС України, строки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 зупинено, є безпідставними з огляду на нижчевказане.

Так частиною 4 статті 254 КАС України встановлено, що подання заяви про роз`яснення судового рішення зупиняє перебіг строку, встановленого судом для виконання судового рішення, а так само строку, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Згідно пункту 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Проте будь-якого строку для виконання судового рішення, судом апеляційної інстанції встановлено не було, дане рішення підлягає негайному виконанню відповідно до закону та вже звернуто для примусового виконання.

Окрім цього суд зазначає, що позивачем здійснено всі заходи необхідні для примусового виконання рішення суду, отримано виконавчі листи та звернуто їх до негайного виконання до виконавчого органу, державної казначейської служби ще у листопаді 2017 року, звернення із заявами до вказаних органів про надання інформації щодо виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 05.10.2017 по 23.04.2020.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідно до абзацу 1 пункту 10 розділу IV Порядку № 100 У випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017 року встановлено, що відповідно до поданої суду довідки від 18.04.2016 року розмір середньоденної заробітної плати складає 298,14 грн.

Постановою КМУ від 09.03.2006 року №268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", відповідно до Додатку №51, встановлено Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів департаментів, управлінь, відділів, інших виконавчих органів міських (крім мм. Києва та Севастополя) рад, виконавчих органів сільських, селищних рад, що представляють інтереси об`єднаних територіальних громад.

Так посадовий оклад начальника управління, що віднесений до 1 групи за оплатою праці з 05.10.2017 року складає 5 300 грн., з 18.05.2018 року 6 500 грн., з 25.06.2019 року 7 000 грн.

Коефіцієнт підвищення з 18.05.2018 року становить 1,23 (6 500/5 300), а з 25.06.2019 року - 1,08 (7 000/6 500).

Відповідно до розрахунку норми тривалості робочого часу, кількість робочих днів у 2017 році складає 249 днів, у 2018 та 2019 роках - 250, у 2020 році - 251.

Загальна кількість днів затримки невиконання рішення суду станом на момент винесення рішення судом (з 05.10.2017 року по 23.04.2020 року) складає 638 днів.

Таким чином розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить 229 631,17 грн., з яких: за період з 05.10.2017 року по 17.05.2018 року складає 45 615,42 грн. (298,14 грн. х 153 робочі дні), за період з 18.05.2018 року по 24.06.2019 року - 100 845,25 грн. (298,14 грн. х 1,23 х 275 робочих днів), за період з 25.06.2019 року по 23.04.2020 року - 83 170,50 грн. (366,71 грн. х 1,08 х 210 робочих днів).

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так факт сплати позивачем судового збору у розмірі 2 006,90 грн., який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 підтверджується квитанцією АТ КБ "Приватбанк" за №0.0.1575774855.1 від 09.01.2020 року.

Частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 даної статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так в матеріалах адміністративної справи наявні подані представником позивача ордер про надання правової допомоги серії ІФ №064866 від 10.01.2020 року, договір про надання правової допомоги від 08.01.2020 року, акт розрахунку розміру витрат на правничу допомогу від 10.01.2020 року всього на суму 5 000 грн. та квитанція серії ВГ №0000508 від 10.01.2020 року про прийняття від ОСОБА_1 за правничу допомогу гонорару в розмірі 5 000 грн.

Таким чином до стягнення також підлягають понесені позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 139, 242-246, 255, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 05.10.2017 року по 23.04.2020 року в розмірі 229 631 (двісті двадцять дев`ять тисяч шістсот тридцять одну) гривень 17 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 2 006 (дві тисячі шість) гривень 90 коп. сплаченого судового збору та 5 000 (п`ять тисяч) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

Відповідач:

Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в особі міського голови Марцінківа Руслана Романовича, код ЄДРПОУ 04054346, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004;

Суддя /підпис/ Скільський І.І.