Рішення № 88881365, 23.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2020 року Справа № 160/1012/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В, розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій, з урахуванням уточненої позовної заяви просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-324483-55 від 12.11.2019 року.

В обґрунтування позову зазначено, що 12.11.2019 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-324483-55 на суму 26539,26 грн. Позивач не погоджується з вказаною вимогою та зазначає, що з 2012 року по теперішній час перебуває у трудових відносинах з ПАТ «Дніпровський металургійний завод» та за нього сплачується єдиний внесок роботодавцем. Крім того, позивач вважає, що відповідачем порушено строки обчислення боргу по сплаті єдиного внеску.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Позивач з 12.03.2008 року по 13.01.2020 року перебував на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець, за вказаний період звітності не подавав, перебував на загальній системі оподаткування, був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та має сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.

Представник позивача надав до суду відповідь на відзив, у якій підтримав доводи, викладені у позовній заяві.

Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.03.2008 року, перебував на обліку в органах податкової (фіскальної) служби як платник єдиного внеску та 13.01.2020 року припинено його підприємницьку діяльність відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

У зв`язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 26539,26 грн., 12.11.2019 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-324483-55.

Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача станом на 31.10.2019 року становить 26539,26 грн. (період нарахування: 2017 рік, 2018 рік, І-ІІІ квартали 2019 року).

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 року №Ф-324483-55 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про її скасування.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 25.03.2012 року по теперішній час працює на ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", що підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 (а.с. 34-35).

До матеріалів справи позивач надав довідку форми ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, якою підтверджено сплату заробітку для нарахування пенсії, із позначкою про сплату страхових внесків, зокрема за 2017-2019 роки (а.с. 36-37).

Таким чином, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував протягом 2017-2019 років роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою - підприємцем, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.

Отже, ГУ ДПС у Дніпропетровській області протиправно нараховано єдиний внесок за період з 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, тобто період, коли за позивача у встановленому законом порядку були сплачені страхові внески.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача як у фізичної особи-підприємця обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017 року по ІІІ квартал 2019 року, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.

За наведених обставин справи, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають задоволенню повністю.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №4992-Е9Х6-САНС-М9Н8 від 16.01.2020 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області в сумі 840,80 грн.

Також, у прохальній частині позовної заяви позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи; до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 у справі №160/1012/20 представляє адвокат Фещенко Микола Леонідович, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії №240 від 13.06.2006 року.

Судом встановлено, що між адвокатом Фещенком М.Л. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги №51 від 14.01.2020 року (а.с. 38-39).

Згідно з додатковою угодою від 14.01.20120 року до вказаного договору (а.с. 40) сторони домовились, що адвокат на виконання умов основного договору про надання правової допомоги зобов`язується надати клієнту наступні послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година - 1000 грн.:

- консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування боргу за вимогою №Ф-324483-55 від 12.11.2019 року (2 години, 2000 грн);

- написання та оформлення позовної заяви, доданих документів-доказів в Дніпропетровський окружний адміністративний суд, подання до суду (2 години, 2000 грн.);

- підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду (1 година, 1000 грн.).

Меморіальним ордером від 31.01.2020 року підтверджується сплата адвокату 5000 грн. (а.с.41). Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» рахунок, на який здійснено перерахування коштів відкрито адвокату Фещенко М.Л. (а.с.42).

Представником відповідача надані заперечення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в яких звернуто увагу суду на те, що на дату складання додаткової угоди (14.01.2020 року) та на дату перерахування коштів позивачем, у сторін була відсутня інформація про те, що у майбутньому адвокат буде складати відповідь на відзив; в меморіальному ордері не містяться будь-які дані позивача, як платника переказу; в документах, наданих на підтвердження витрат на правничу допомогу не міститься посилань на конкретну адміністративну справу.

Суд критично оцінює наведені заперечення відповідача, оскільки складання відповіді на відзив, передбачено статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого при укладанні додаткової угоди вирішення цього питання було доцільним; в меморіальному ордері в розділі призначення платежу міститься запис «гонорар адвокату з предст-тва ОСОБА_1 в Дніпропетр. окр. адмін. суді, скас-н я боргу за вимогою №Ф-324483-55 ГУ ДПС в Дніпропет. обл. за дог. №51 від 14.01.20», що дозволяє зробити висновок про сплату гонорару позивачем; документи, надані на підтвердження витрат на правничу допомогу складені до відкриття провадження у справі (24.02.2020 року), внаслідок чого не містять посилань на номер справи, а містять інформацію про предмет спору - вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-324483-55 від 12.11.2019 року.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 5000 грн. є співмірною та відповідає принципу розумності, саме така сума витрат, з урахуванням матеріалів справи та умов договору про правову допомогу та додаткової угоди, була фактичною, а їхній розмір - обґрунтованим.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Отже, загальна сума судових витрат, які підлягають відшкодуванню позивачу становить 5840, 80 грн. (840,80 грн. + 5000 грн.).

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-324483-55 від 12.11.2019 року.

Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 5840 (п`ять тисяч вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Бондар

< Суддя >