Рішення № 88876570, 31.03.2020, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

31.03.2020 Єдиний унікальний номер 242/4194/19

Провадження №2/205/1097/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2020 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Шавули В.С.

при секретарі Далакян Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , діючої в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Селидівської міської ради про визначення місця проживання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

25 липня 2019 року позивач звернувся до Селидівського міського суду Донецької області із вказаним позовом (а.с.1-2), в якому посилаючись на викладені обставини просить суд визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею ( АДРЕСА_1 ).

На підставі ухвали Селидівського міського суду Донецької області від 02.10.2020 року справу передано за підсудністю до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська (а.с.22).

Ухвалою суду від 03 грудня 2019 року прийнято справу та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.27).

17 грудня 2019 року позивач в особі свого представника адвоката Крихти А.А. подала клопотання про залишення без розгляду позовні вимоги в частині стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів на дитину (а.с.77).

Учасники справи про розгляд справи повідомлялись належним чином, у відповідності до вимог ст.ст.128-129 ЦПК України.

Позивач до суду надіслала письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї участі (а.с.45).

Відповідач у судове засідання не з`явився. Відзиву на позов та письмових заяв не надсилав.

Третя особа - орган опіки та піклування Селидівської міської ради в особі свого представника у судове засідання не з`явилась. До суду надіслала письмову заяву, в якій просить справу розглядати без участі свого представника. Вимоги позову підтримує та просить задовольнити (а.с.47).

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тому з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін, що не з`явились.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи відсутність заперечень позивача проти ухвалення заочного рішення судом, відповідно до ст.ст.280, 281 ЦПК України, ухвалено проводити розгляд справи у заочному порядку.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст.55, ст.124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

При вирішенні спору щодо спірних правовідносин суд застосовує положення Конституції України, Сімейного кодексу України, практику Верховного Суду України, тому що підставою звернення позивачів як за первісним так із зустрічним позовом до суду є захист гарантованих ст.51 Конституції України особистих немайнових прав на батьківське виховання дитини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_1 народилась дитина - ОСОБА_2 (а.с.10).

Сторони 20 березня 2009 року уклали шлюб (а.с.7), який розірвано на підставі рішення Селидівського міського суду Донецької області від 04.08.2011 року (а.с.8). після укладення шлюбу ОСОБА_1 змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».

14 вересня 2011 року ОСОБА_1 змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с.9).

ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6), також за вказаною адресою зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дитина навчається в Селидівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №6 Селидівської міської ради Донецької області в 7-А класі, що вбачається із довідки №41 від 24.04.2019 року (а.с.12).

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та займається підприємницькою діяльністю за адресою: АДРЕСА_2 магазин «СЕМИЦВЕТИК» (а.с.13,14).

Висновком органу опіки та піклування Селидівської міської ради від 27.06.2019 року комісія дійшла до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.3).

Із вказаного висновку вбачається, що вихованням дитини займається мати, створюючи всі належні умови для проживання, розвитку, виховання та утримання дитини.

Відповідно до положень сімейного законодавства України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними правовими актами, визнаними в Україні.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням, зокрема, інтересів дитини.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ч.1-2 ст. 155 СК України).

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.

У частині першій статті 3 цієї Конвенції закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При цьому положення вказаної Конвенції, яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.03.2019 року у справі № 61-10448св18.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України, статті 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, зважаючи вищевикладене та за своїм власним переконанням, суд виходячи із пріоритету інтересів дитини, дійшов висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , оскільки вважає, що це відповідатиме в першу чергу інтересам дитини та сприятиме належним умовам її проживання, гармонійному розвитку, вихованню та матеріальному забезпеченню.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що із ОСОБА_3 слід стягнути на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст.9, 51, ч.4 ст.55, ст.124 Конституції статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.3, 19, ч.1 ст. 150, 151, 152, 153, 155, ст. 161 Сімейного кодексу ст.ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 241, 263-264, 268, 272, 280-282 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , діючої в інтересах малолітньої дитини - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: орган опіки та піклування Селидівської міської ради про визначення місця проживання дитини, - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою її проживання: АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 840,80 коп. (вісімсот сорок грн..80 коп.)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу про апеляційне оскарження не було подано.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст судового рішення складено 21 квітня 2020 року.

Суддя В.С. Шавула