Ухвала суду № 88874770, 21.04.2020, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 210/1913/20

Провадження № 1-кп/210/610/20

"21" квітня 2020 р. м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :

Головуючого – судді Ступак С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Вовк Я.М.,

прокурора Іванова В.Г.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

захисника-адвоката Готовського С.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні №12020040710000404 щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадження Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 11 березня 2020 року відносно обвинуваченого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 10 травня 2020 року.

Вимогами п.2 ч.3 ст.331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Прокурор у підготовчому судовому заявив клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики які існували на момент обрання вказаного запобіжного заходу не відпали.

Обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник Готовський С.В. заперечували щодо клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та просили суд змінити його на домашній арешт, за адресою реєстрації, де проживає його мати.

Заслухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника (кожного окремо), дослідивши обвинувальний акт, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006 року «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини, а також українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Окрім цього, відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Доцільність залишення під вартою особи, яка обвинувачується в скоєнні тяжкого злочину, має оцінюватись в кожному випадку окремо, у відповідності з її особливими характеристиками.

Відповідно до ст.183 ч.1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України.

Судом встановлено, що станом на 21 квітня 2020 року, наявність заявлених ризиків, передбачених ст.177 КПК України не зменшилась, що дає достатні підстави для продовження строку тримання під вартою.

Вивченням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_1 встановлено, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, поєднаного із застосування насильства, за вчинення якого Законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років, проживав до арешту за адресою: АДРЕСА_1 , офіційно не працевлаштований, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей чи батьків похилого віку немає, неодноразово засуджений за вчинення корисливих злочинів, що свідчить про його схильність до вчинення інших кримінальних правопорушень і в подальшому може вчинити інше кримінальне правопорушення,суд вважає, що на даному етапі судового розгляду, оскільки його не розпочато, а саме: не оголошено обвинувальний акт, не встановлено позиції обвинуваченого щодо визнання вини, не допитано самого обвинуваченого, потерпілого та свідків, тому приходить до висновку про те, що обвинуваченому ОСОБА_1 доцільно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу неможливе, оскільки ризики передбачені ст.177 КПК України, останній перебуваючи на свободі може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків, яких на теперішній час ще не було допитано, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Зокрема, ризик переховування ОСОБА_1 від органу досудового розслідування та суду обґрунтовується тим, що останній не має постійного місця роботи, відтак, усвідомлюючи невідворотність реального покарання, буде намагатись уникнути кримінальної відповідальності.

Аналізуючи вказаний ризик в контексті практики Європейського суду із захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись із посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі може оцінюватись у світлі факторів, пов`язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиев проти Молдови).

Інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним, а тому клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення «Лабіта проти Італії», згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою ще на два місяці, тобто до 18 червня 2020 року.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177, 199, 183, 291, 370, 372 КПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Криворізької місцевої прокуратури №1 Іванова В.Г. про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місці, тобто до 18 червня 2020 року включно.

Копію ухвали направити до ДПтСУ Криворізька установа виконання покарань УДПтСУ у Дніпропетровській області №3, для виконання.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 2 статті 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по справі.

Суддя: С. В. Ступак