Рішення № 88871769, 22.04.2020, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1318/20

пр.№ 2-а/464/69/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.04.2020 року м.Львів

Сихівський районний суд міста Львова в складі:

головуючого судді Мички Б.Р.,

секретар судового засідання Куйдич О.М.,

за участі представника позивача Мелех Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 06.03.2020 р. звернувся в суд із адміністративним позовом, у якому просить скасувати постанову серії ЕАК №2143486 від 22.02.2020 про накладення на нього адміністративного стягнення; стягнути з Департаменту патрульної поліції на його користь 5000грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування заявленого позову покликається на те, що оскаржуваною постановою серії ЕАК №2143486 від 22.02.2020 його притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення вимог п.8.4 ґ ПДР України, за те, що він нібито здійснив зупинку на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 розділу 34 ПДР України (горизонтальна розмітка позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких встановлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю»). Вважає, що п.8.4 ґ ПДР України не забороняє та не обмежує водія, який не перевозить осіб з інвалідністю чи на автомобілі якого не встановлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» здійснювати зупинку на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 розділу 34 ПДР України. Представив суду фотознімки на якому зображені його припаркований автомобіль марки «Nissan Tiida», д.н.з. НОМЕР_1 , а також три знаки: 5.38 "Місце для стоянки", табличка до дорожнього знаку 7.17 "Особи з інвалідністю" та табличка дорожнього знаку 7.3.1 "Напрямок дії". Зважаючи на наявний комплекс, дорожній знак та додаткові таблички до нього, напрямок куди вказує стрілка 7.3.1 під дорожнім знаком 5.38 із додатковою табличкою 7.17, їх дія не поширювалася на те місце, де був припаркований його автомобіль. З врахуванням того, що відповідно до п.8.2 ПДР України, дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою, а тому дія знаку не поширювалась на місце на якому був припаркований його автомобіль. Із врахуванням наведеного, вважає, що у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.122 КУпАП, а відтак постанова підлягає скасуванню. Окрім цього, просить стягнути на його користь витрати на правничу допомогу Адвокатського об`єднання «Автопоміч» в розмірі 5000грн.

Ухвалою від 16.03.2020 прийнято до розгляду адміністративний позов та відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позові, просить такий задовольнити.

Представники відповідачів Управління патрульної поліції у Львівській області департаменту патрульної поліції та Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи.

22.04.2020 від представника відповідача Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити мотивуючи наступним. Позивач припаркував свій транспортний засіб на парко-місці позначеному дорожньою розміткою 1.30, що відведені для стоянки транспортних засобів з розпізнавальним знаком «Водій з інвалідністю». На автомобілі позивача такого знаку не встановлено, а отже паркування на даних парко-місцях заборонена. Вважає безпідставними твердження позивача про те, що його автомобіль був припаркований по іншу сторону від дії дорожніх знаків, які визначають парко-місця для інвалідів та мають перевагу перед дорожньою розміткою, оскільки там де не діють дорожні знаки, водій повинен виконувати вимоги дорожньої розмітки. Так, на ділянку парковки, де стояв автомобіль позивача не діють встановлені дорожні знаки, які визначають місця для інвалідів, оскільки їх дія поширюється в іншому напрямку, однак на парко-місці де стояв автомобіль позивача наявна дорожня розмітка 1.30 ПДР України. А відтак, позивач порушив вимоги дорожньої розмітки 1.30 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч.5 ст.122 КУпАП. Стверджує, що відсутні будь-які порушення зі сторони інспекторів патрульної поліції при складанні оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, така є законною та обґрунтованою.

Заслухавши пояснення представника позивача, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

На підставі статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 293 КУпАП і роз`яснень, викладених в пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» - орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Разом з тим, виходячи із закріпленого в частині 4 статті 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

На підставі статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом встановлено, що 22.02.2020 о 09.45год. інспектором УПП у Львівській області Андріїв Н.Т. було прийнято постанову серії ЕАк №2143486 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 22.02.2020 о 09.35 год. по вулиці Ставова, 7Б у м. Львові, керуючи транспортним засобом марки «Nissan Tiida», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зупинку на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 ПДР України - місце для стоянки для осіб з інвалідністю, чим порушив вимоги п.8.4 ґ ПДР України - порушення вимог інформаційно-вказівних знаків, вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.122 КУпАП. За вказане правопорушення на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 гривень.

Диспозицією ч. 5 ст.122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за зупинку чи стоянку транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки).

Пунктом 8.1 Правил дорожнього руху встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Водночас, п. 8.4 (ґ) Правил дорожнього руху України зазначає, що інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила.

Знак 5.38 «Місце для стоянки» застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів.

Згідно з п. 8.4 (е) Правил дорожнього руху України таблички до дорожніх знаків уточнюють або обмежують дію знаків, разом з якими вони встановлені. Табличка 7.17 «Інваліди» означає, що дія знаку 5.38 поширюється лише на мотоколяски та автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Інвалід» відповідно до вимог ПДР України.

Відповідно до п. 10.9.21 ДСТУ 4100:2014 «Дорожні знаки», табличка 7.17 «Інваліди» застосовується із знаком 5.38 і вказує, що стоянковий майданчик (або спеціально відведена його частина) призначається для стоянки транспортних засобів (мотоколясок і автомобілів), на яких встановлено розпізнавальний знак «Інвалід» і якими керують інваліди. Спеціально виділене місце для стоянки транспортних засобів інвалідів може позначатися дорожньою розміткою 1.30 відповідно до вимог ДСТУ 2587:2010.

На підставі підпункту 8.5.1 Правил дорожнього руху України горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил.

Розділом 34 Правил дорожнього руху України "Дорожня розмітка" вказано, що розмітка 1.30 - позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю". Стоянка транспортних засобів, не задіяних в обслуговуванні осіб з інвалідністю, не дозволяється.

За вимогами п.8.5 Правил дорожнього руху України дорожня розмітка поділяється на горизонтальну та вертикальну і використовується окремо або разом з дорожніми знаками, вимоги яких вона підкреслює або уточнює.

Позивачем не заперечується, що він не є особою з інвалідністю, на його автомобілі не установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» та пасажирів, які відносяться до осіб з інвалідністю він не перевозив.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.122 КУпАП тим, що зважаючи на встановлену табличку до дорожнього знаку 7.3.1 «Напрямок дії», його автомобіль не був припаркований в зоні дії дорожнього знаку 5.38 «Місце для стоянки» із додатковою табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю».

Як встановлено судом із наданих представником позивача фотознімків та відеозапису, позивач здійснив зупинку свого автомобіля біля супермаркету «Ашан», що по вулиці Ставова, 7Б у м. Львові, дійсно не в зоні дії знаків: дорожній інформаційно-вказівний знак 5.38 «Місце стоянки», який застосовується для позначення місць та майданчиків для стоянки транспортних засобів; табличка до дорожніх знаків 7.17 «Особи з інвалідністю», яка означає, що дія знаку 5.38 поширюється лише на мотоколяски і автомобілі, на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю» відповідно до вимог ПДР України, та табличка до дорожніх знаків 7.3.1 «Напрямок дії».

Однак, виносячи оскаржувану постанову, відповідач вказував на те, що водій ОСОБА_2 здійснив зупинку в зоні дії дорожньої розмітки 1.30 «Місця для інвалідів».

При перегляді фотознімків та відеозапису безсумнівно встановлено, що автомобіль марки «Nissan Tiida», д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував позивач, дійсно був припаркований на стоянці біля супермаркету в зоні, яка відведена для стоянки осіб з інвалідністю, а саме на місці, яке позначено дорожньою розміткою 1.30 Правил дорожнього руху України, яка позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».

З огляду на засади змагальності сторін, позивачем ці відомості не спростовані, та він фактично не оспорює факт зупинки його транспортного засобу на місці, позначеному дорожньою розміткою 1.30 ПДР України.

Безпідставними є покликання позивача на п.8.2 Правил дорожнього руху України, де зазначено, що дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою, оскільки в даному випадку дія дорожніх знаків не поширювалась на місце, де був припаркований позивач, натомість там діяла дорожня розмітка 1.30 Правил дорожнього руху України, яка позначає місця стоянки транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю чи на яких установлено розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю».

Відповідно до ДСТУ 2587:2010 спеціально виділене місце для стоянки транспортних засобів інвалідів може позначатися дорожньою розміткою 1.30. Стоянка транспортних засобів, не задіяних в обслуговуванні інвалідів не дозволяється.

А відтак, позивач хибно вважає, що при наявності лише дорожньої розмітки 1.30 ПДР України та відсутності в місці для стоянки транспортних засобів дорожнього знаку 5.38 «Місце стоянки» з табличкою 7.17 «Особи з інвалідністю», наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови.

Накладений на водія ОСОБА_2 штраф у сумі 1700 грн. відповідає вимогам санкції ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Таким чином, в судовому засіданні не встановлено порушень з боку відповідача при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, докази, які б спростовували факт порушення позивачем частини 5 статті 122 КУпАП України, судом не встановлені, за таких підстав суд вважає вимоги позивача про скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення безпідставними.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про доведеність відповідачем вчиненння позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, правомірності винесення оскаржуваної постанови, у зв`язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно вимог статті 139 КАС України судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 6, 10, 19, 90, 241-246, 286 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - відмовити.

У стягненні з Департаменту патрульної поліції Національної поліції Українина користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Сихівський районний суд м. Львова протягом десяти днів з дня проголошення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження: м.Львів, вул.Перфецького, 19, код ЄДРПОУ 40108646.

Відповідач: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, місцезнаходження: м.Київ, вул.Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ 40108646.

Повний текст рішення виготовлено 22.04.2020

Суддя Мичка Б.Р.