Рішення № 88867314, 22.04.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.04.2020 справа № 914/261/20

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. розглянув матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства «Гетьман Трейд», м. Дніпро,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірський дослідно-експериментальний машинобудівний завод», м. Самбір, Львівська обл.,

предмет позову: стягнення 32 510,88 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язання щодо оплати поставленого товару,

без виклику сторін.

ПРОЦЕС

03.02.2020 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Приватного підприємства Гетьман Трейд до Товариства з обмеженою відповідальністю Самбірський дослідно-експериментальний машинобудівний завод про стягнення 32 332,53 грн.

Ухвалою суду від 06.02.2020 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 24.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження без судового засідання та без виклику сторін, вказано, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі 26.03.2020 року.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

13.03.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.03.2020 року позивачем подано відповідь на відзив на позов та заяву про збільшення розміру позовних вимог. До заяви долучено докази її надіслання іншій стороні у справі. Ухвалою суду від 23.03.2020 року прийнято до провадження заяву про збільшення позовних вимог. Встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з урахуванням прийнятої заяви про збільшення позовних вимог.

На час постановлення рішення у даній справі заяв, клопотань, пояснень від сторін не надходило.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням відповідачем, на переконання позивача, зобов`язань по оплаті товару. Так, позивач стверджує, що ним поставлено відповідачу товар на загальну суму 90 725,89 грн. За поставлений товар відповідач розрахувався частково, перерахувавши в 2019 році на рахунок позивача за вищевказану поставку за видатковою накладною №38 від 31 січня 2019р. грошові кошти в сумі 60 725,89 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача за поставлений 31 січня 2019р. становить 30 000,00 грн. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач також нарахував відповідачу 1 177,01 грн. 3 % річних і 1 333,87 грн. інфляційних втрат.

Відповідач заперечив стосовно нарахованих 3% річних та інфляційних втрат з тих підстав, що вимогу на оплату коштів за поставку по накладній №38 від 31.01.2019р. позивач пред`явив лише 29.07.2019р., тому з урахуванням норм ст. 530 Цивільного кодексу України грошові зобов`язання по оплаті вищевказаної заборгованості виникли 06.08.2019р. Натомість, як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних за період з 01.02.2019р. по 28.01.2020р.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

11 лютого 2019 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Атум Енерджі» (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник) і Публічним акціонерним товариством «ДТЕК Західенерго» (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором покупець) укладено договір поставки № 2400-ЗЕ-ДоТЕС, відповідно до якого позивач зобов`язався поставити у власність відповідача продукцію виробничо-технічного призначення (далі - продукція) в асортименті, кількості, комплектності відповідно до специфікації, зазначеної в п. 1 договору.

Як вбачається з видаткової накладної № 38 від 31 січня 2019 року, Приватне підприємство «Гетьман Трейд» поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Самбірський дослідно-експериментальний машинобудівний завод» прийнято товар - шестигранник калібрований, труба сталь, вартістю 90 725,89 грн. Видаткова накладна підписана представниками обох сторін і скріплена печатками товариств, зокрема, товар отримав директор ОСОБА_1 , що діє на підставі довіреності № 6 від 31.01.2019 року. Факт доставки та перевезення відповідного товару підтверджується товарно-транспортною накладною № Т38 від 31.01.2019 року, заповненню та підписаною представниками вантажовідправника, перевізника та вантажоодержувача.

Згідно з рахунком на оплату № 121М від 29 січня 2019 р. сплаті відповідачем за отриманий товар підлягали 90 725,89 грн.

Відповідач здійснив наступні оплати: 01.03.2019 року на суму 30 725,89 грн., 07.03.2019 року - 10 000,00 грн., 14.03.2019 року - 20 000,00 грн. з призначенням платежу «оплата за металопрокат згідно з накладною № 38 від 31.01.2019».

29.07.2019 року позивачем надіслано відповідачу претензію про необхідність сплати 30 000,00 грн. Докази надання відповідачем відповіді на претензію чи докази сплати решти 30 000,00 грн. в матеріалах справи відсутні.

Дані факти матеріалами справи підтверджені, сторонами не спростовані.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Частиною 1 статті 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п. п. 1, 2 ст. 205 ЦК України).

Пунктом 1 ст. 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

В силу зобов`язання боржник зобов`язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі передати майно, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладання договору поставки. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Із матеріалів справи вбачається, що між сторонами існує зобов`язання, яке має ознаки договору поставки металопродукції.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не заперечується і не спростовується відповідачем, 31.01.2019 року позивач поставив відповідачу продукцію, загальною вартістю 90 725,89 грн., а відповідач прийняв таку, про що свідчить підпис директора на відповідній видатковій накладній.

Суд також зазначає, що позивачем із відповіддю на відзив долучено копію договору поставки №54/17 від 05.04.2017, на який здійснено посилання у видатковій накладній, проте у зв`язку із закінченням таким договором строку дії такий договір у письмовій формі підставою позову не зазначається. Водночас підстави позову та обставина здійснення факту поставки товару згідно з видатковою накладною відповідачем не заперечується і не спростовується.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалося вище, правовідносини поставки продукції між сторонами виникли внаслідок укладення договору у спрощений спосіб шляхом підписання видаткової накладної 31.01.2019 року. Водночас ні видаткова накладна, ні товарно-транспортна накладна не містять строку оплати отриманого товару. Рахунок на оплату від 29.01.2019 року також не містить строку оплати, але також і відсутні докази вручення такого рахунку відповідачу. Разом з тим, підписання сторонами первинного документа - видаткової накладної фіксує здійснення сторонами господарської операції та породжує для покупця обов`язок здійснити оплату отриманого товару у встановлений законом строк - після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно зі ст. 256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відтак, з 01.02.2019 року відповідач вважається таким, що прострочив оплату отриманого товару, вартістю 90 725,89 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом вище встановлено, що після поставки продукції та закінчення строку оплати отриманої продукції відповідачем здійснено часткові оплати отриманого товару, а саме в загальній сумі 60 725,89 грн. упродовж березня 2019 року. Відтак, решта вартості отриманої продукції в сумі 30 000,00 грн. відповідачем не оплачена. Вказаних обставин відповідач не заперечив та не спростував.

Заперечення відповідача стосовно того, що позивачем не надано доказів надіслання йому рахунку на оплату товару не впливають на обов`язок відповідача як покупця продукції згідно з видатковою накладною від 31.01.2019 року по оплаті отриманого товару в силу закону. Заперечення стосовно того, що прострочення виконання зобов`язання настало лише зі спливом семи днів з дня надіслання позивачем претензії відповідачу також є не обґрунтованими та безпідставними, оскільки обов`язок оплати отриманого товару встановлений ст. 692 ЦК України. Натомість приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України стосуються випадків, коли строк виконання зобов`язання визначений вказівкою на подію, коли строк зобов`язання не встановлений або коли строк визначений моментом пред`явлення вимоги, та коли обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Тобто, строк виконання зобов`язання оплати отриманої продукції, як вже встановлено вище, настав у відповідача вже у момент отримання продукції, тому пред`явлення позивачем претензії на залишок заборгованості не впливає на визначення такого строку. Більше того, відповідач у березні 2019 року здійснював часткові оплати отриманого товару і до моменту звернення позивача із претензією, тобто покупець визнавав наявність у нього обов`язку здійснити оплату поставленого позивачем товару.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що право позивача на отримання своєчасної оплати за поставлений товар у повному розмірі порушене відповідачем. Відтак, позовна вимога про стягнення 30 000,00 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено, за період з 01.02.2019р. по 16.03.2020 р. на суму заборгованості 90 725,89 грн., 60 000,00 грн., 50 000,00 грн. та 30 000,00 грн., що відповідає моменту виникнення та періодам існування прострочення заборгованості відповідача.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних за обрані позивачем періоди та з урахуванням часткової оплати заборгованості, суд зазначає, що 3 % річних за період 01.02.2019-28.02.2019 року становлять 208,79 грн., за період 01.03.2019-06.03.2019 року - 29,59 грн., за період 07.03.2019-13.03.2019 - 28,77 грн., за період 14.03.2019-16.03.2020 року - 909,35 грн., тому загальна сума становить 1 176,50 грн., а не 1 177,01 грн., як вказано позивачем. Заперечення відповідача щодо моменту виникнення прострочення спростовані судом вище.

Перевіряючи розрахунок інфляційних втрат за боргові періоди з 01.02.2019 року по січень 2020 року, суд керується наступним.

Як вказано в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічний порядок нарахування інфляційних втрат наведено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 року у справі № 924/456/19.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що оплата 90 725,89 грн. мала бути здійснена 31.01.2019 року. Вказана заборгованість існувала на кінець січня 2019 року, тому на вказану суму заборгованості правильно нараховувати інфляційні втрати з урахуванням індексу інфляції за лютий та березень 2019 року. У березні 2019 року відповідачем здійснено три оплати, у зв`язку з чим на останню дату місця заборгованість існувала у розмірі 30 000,00 грн., тому на вказану заборгованість правильно нараховувати інфляційні втрати з урахуванням індексу інфляції за всі наступні місяці, починаючи з квітня 2019 року. Позивачем нараховано інфляційні втрати за березень 2019 року на кожну суму заборгованості, що змінювалася залежно від сплат, що не відповідає наведеному вище порядку розрахунку інфляційних втрат, які розраховуються не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Водночас, такий розрахунок інфляційних втрат за березень в цілому є меншим, ніж отриманий судом, і суд не вправі виходити за межі сум, отриманих позивачем, тому застосовує розмір, отриманий позивачем (366,38 грн.).

Здійснивши перерахунок інфляційних втрат з урахуванням наведеного, суд зазначає, що такі становлять за лютий 2019 року - 453,63 грн., за березень - 816,62 грн., за квітень - 300,00 грн., за травень - 210,00 грн., за червень - -150,00 грн., за липень - -180,00 грн., за серпень - -90,00 грн., за вересень - 210,00 грн., за жовтень - 210,00 грн., за листопад - 30,00 грн., за грудень - -60,00 грн., за січень - 60,00 грн. Суд, враховуючи відсутність можливості виходити за межі визначених позивачем сум, зазначає, що сума інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, становить 1 322,03 грн. (423,39+366,38+300+210-150-180-90+203,23+210+29,03), у зв`язку з чим позовна вимога в частині стягнення 11,84 грн. інфляційних втрат не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Самбірський дослідно-експериментальний машинобудівний завод» (код ЄДР 39044904, 81400, Львівська обл., місто Самбір, вул. Децика, будинок 16) на користь Приватного підприємства «Гетьман Трейд» (код ЄДР 40657074, 49000, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Панікахи, будинок 2, корпус 9, поверх 4, офіс 7) 30 000,00 грн. основного боргу, 1 176,50 грн. 3% річних, 1 322,03 грн. інфляційних втрат і 2 099,90 грн. рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 11,84 грн. інфляційних втрат і 0,51 грн. 3% річних відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 22.04.2020 року.

Суддя Матвіїв Р.І.