Рішення № 88860513, 22.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2020 р. справа № 520/2352/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Східного регіонального управління Державної прикордонної

служби України (військова частина 1470)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 21.02.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 1470) (далі по тексту - відповідач, пров. Інженерний, 7, м. Харків, 61166, РНОКПП: 14321937), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку отримав під час проходження військової служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі №520/12352/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017. Зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017. Відповідачем 24.12.2019 на особистий рахунок позивача перераховано кошти у сумі 14 107,86 грн. З листа відповідача від 22.01.2020 №11/Ш-2ПІ/442 позивачу стало відомо, що кошти у сумі 14107,86 грн. перераховані на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у адміністративній справі №520/12352/19. Крім того, разом з листом позивач отримав розрахунок компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки.

Вказує, що з вказаного розрахунку йому стало відомо, що відповідачем належну позивачу грошову компенсацію розраховано та виплачено без урахування у складі грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 (далі по тексу - Постанова Кабінету Міністрів України №889).

Позивач не погоджується з вказаними діями відповідача та вважає, що діями останього порушено його права, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи у адміністративній справі №520/2352/2020.

Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідачем 17.03.2020 до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою Кабінету Міністрів України №889 не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого розраховується грошова компенсація додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. На думку відповідача, оскільки щомісячна додаткова грошова винагорода носить характер винагороди, вона правомірно не включена до розрахунку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач проходив військову службу за контрактом перед звільненням в Східному регіональному управлінні Державної прикордонної служби України по 11.01.2017.

Позивача 11.01.2017 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Як вбачається із посвідчення від 12.02.2015 серії НОМЕР_2 позивач з 12.02.205 має статус учасника бойових дій.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі №520/12352/19 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017. Зобов`язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017.

З автоматичної системи діловодства суду, встановлено, що вказане рішення набрало законної сили 21.01.2020.

З матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що 24.12.2019 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі №520/12352/19 позивачем отримано грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 роки у сумі 14 107,86 грн. та здійснено її розрахунок без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Вказане підтверджується копією листа відповідача від 22.11.2020 №11/Ш-2ПІ/442.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).

Відповідно до положень частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України №889 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Положеннями пункту 5 частини першої вказаної постанови встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

На виконання зазначеної Постанови Уряду наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі по тексту - Інструкція).

Інструкцією визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.

За пунктом 5 вказаної Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням.

Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до положень пункту 10 Інструкції, командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

В обґрунтування правомірності дій щодо здійснення нарахування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017 без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, відповідач посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові, зокрема від 19.06.2018 у справі №825/1138/17.

У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що «Таким чином, історичний (в історичному розвитку) та нормативний підхід до розуміння положень Постанови №889 в системному зв`язку із нормами статей 9 і 15 Закону України №2011-ХІІ та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена Постановою №889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону України №2011-ХІІ. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Подібний підхід регулювання встановлений і щодо розміру винагороди, відповідно до якого до складу грошового забезпечення, з якого обраховується і виплачується винагорода, не введені всі його складові».

Відповідач з посиланням на даний висновок Верховного Суду зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Водночас, Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі №826/11679/17 дійшов іншого висновку, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, яка посилалась на практику Верховного Суду викладену саме у постанові від 19.06.2018 у справі №825/1138/17.

Верховний Суд зазначив, що «Згідно з частиною першою статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою статті 9 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом пункту 9.1 розділу IX Інструкції грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за станом здоров`я, включає: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавки за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).

Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 №550.

Разом з тим, застосовуючи вищеозначені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд апеляційної інстанції не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Як правильно було зауважено судом першої інстанції, частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону Укрїни №2011-ХІІ.»

З огляду на викладене та зважаючи на частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі «Серков проти України», суд вважає, що найбільш сприятливим для позивач є правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №826/11679/17.

Крім того, в межах вказаної справи судом встановлено, що відповідно до особової картки грошового забезпечення за 2016 рік позивача, вбачається, що з лютого по грудень (11 місяців) та у січні 2017 відповідачем нараховувалась та виплачувалась щомісячна грошова винагорода відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №889, з якої сплачено внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи приписи наведених норм та протиправну поведінку суб`єкта владних повноважень, суд приходить до висновків, що факт порушення прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах знайшов своє підтвердження, що є підставою для задоволення позовних вимог в частині позовних вимог про визнати протиправними дії відповідача, які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку отримував під час проходження військової та зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку отримав під час проходження військової служби.

Продовжуючи розгляд справи та вирішуючи спір за вимогою про зобов`язання стягнути середній заробіток за весь час затримки виплат по день фактичного розрахунку, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Наслідки невиконання обов`язку із проведення повного розрахунку з особою у день звільнення, визначені законодавцем у статті 117 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КзпП України), де вказано, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті117).

Таким чином, законом передбачено два випадки виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, котрі залежать від факту існування спору про розміри виплат, а саме: 1) у разі відсутності спору про розмір платежів за частиною першою статті 117 КЗпП України та 2) у разі наявності спору про розміри платежів за частиною другою статті 117 КЗпП України.

Положеннями статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233); У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (частина друга статті 233); Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233); Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу (частина четверта статті 233).

Суд бере до уваги, що відмінність у правовому режимі захисту права особи на одержання заробітної плати та права особи на одержання інших платежів (зокрема і компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні) згідно з рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 та рішенням Конституційного суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 є суттєвою і полягає, зокрема, у різних строках позовної давності, котрий відносно заробітної плати є необмеженим у часі, а відносно компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні складає три місяці від події проведення остаточного розрахунку.

При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 відносно компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні у правовідносинах з приводу проходження публічної служби строк давності взагалі складає один місяць від події проведення остаточного розрахунку.

Також суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16: «Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні».

Підсумовуючи викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині виплати середнього заробітку.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 241-247, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військової частини 1470) (пров. Інженерний, 7, м. Харків, 61166, РНОКПП:14321937) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, які полягають у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку отримав під час проходження військової служби.

Зобов`язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2017 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.01.2017, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку отримував під час проходження військової служби, з урахуванням виплаченої суми.

У решті позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.04.2020.

Суддя О.В. Ніколаєва