Рішення № 88859995, 22.04.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1845/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012), третя особа Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області (вул. Садова, 1А, м. Одеса, 65000), про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом (а.с. 1-6, 34-39) звернувся ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ), третя особа на стороні відповідача Головне управління державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову ГУ ПФУ, викладену у листі №1500-0502-8/353 від 22.01.2020 року, щодо не повернення йому - ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування у сумі 15120,00 грн, сплачених під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу квартири;

- зобов`язати ГУ ПФУ сформувати та подати до ГУ ДКС подання про повернення йому - ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 15120,00 грн.

Позивач вказав, що 26.12.2019 року при укладені договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 ним було помилково сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 15120,00 грн (квитанція №0002577 від 26.12.2019 року).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він помилково перерахував 1% збору на державне пенсійне страхування від вартості придбаного нерухомого майна, оскільки не було враховано те, що він вперше купував житло і тому згідно приписів абз. 1 п. 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон № 400/97) не мав обов`язку по сплаті цього збору.

На його звернення про повернення раніше надмірно сплачених коштів шляхом формування та подання до ГУ ПФУ заяви про повернення йому помилково сплаченого збору на обов`язкове пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, до якого ним наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 194975717 від 26.12.2019 року, що підтверджував факт першого придбання житла 26.12.2019 року. Він отримав відповідь від ГУ ПФУ, якою йому відмовлено з посиланням на відсутність повного документарного підтвердження того, що дане нерухоме майно придбане вперше.

Позивач у позові звертає увагу на те, що відповідач у відповіді на його звернення не навів фактів, які б спростовували його твердження щодо придбання житла вперше.

В обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначив, що в Україні дійсно відсутній дієвий механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала житло в період з 19.08.1999 року до 01.07.2004 року, коли почав функціонувати та поступово наповнюватися Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень. Тобто єдиним способом перевірки факту придбання особою житла за цей період може бути перевірка архівів всіх БТІ на території України, що силами територіального органу ПФУ виконати неможливо, а держава не забезпечила переведення відомостей паперових архівів БТІ в форму електронних баз даних. Таким чином, ані він як набувач нерухомого майна, ані територіальні органи ПФУ не мають механізмів достовірно встановити/підтвердити факт придбання житла конкретно ним вперше за період з 19.08.1999 до 01.01.2013 року. Але відповідач є суб`єктом владних повноважень, тому його посилання на відсутність відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше не заслуговують на увагу, оскільки саме держава повинна була створити такий механізм, а не перекладати тягар його відсутності на особу, що не є платником збору на загальнообов`язкове пенсійне страхування.

Позивач вважає, що є очевидним, що відмова, викладена у листі-відповіді ГУ ПФУ № 1500-0502-8/353 від 22.01.2020 року не відповідає критеріям правомірної дії суб`єкта владних повноважень, наведеним в частині другій статті 2 КАС України.

В уточненнях до позовної заяви позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що він з 18.09.2012 року був зареєстрований в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що є військовою частиною А3571.

Позивач просив задовольнити позов.

Ухвалою суду від 06.03.2020 року позов залишений без руху та наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено, що розгляд справи відбудеться за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін у справі за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 22.04.2020 року залучено до матеріалів справи відзиви на позов та відповіді на них.

Відповідачем 23.03.2020 року (а.с.71-72) та 03.04.2020 року (а.с.90-94) подані до суду відзиви на адміністративний позов, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що передбачене п. 9 ст. 1 Закону № 400/97 виключення щодо не сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості нерухомого майна фізичним особам, що придбають житло вперше, не може бути застосовано до позивача, оскільки ведення Державного реєстру речових прав розпочате лише з дати набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто з 03.08.2004 року. Враховуючи те, що до початку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна здійснювалась муніципальними БТІ на паперових носіях і досі не внесена до Державного реєстру, тому наданий позивачем витяг з Державного реєстру не може слугувати підтвердженням того, що ним не здійснювалось будь-яких інших операцій щодо купівлі-продажу нерухомого майна.

Також представник відповідача з посиланням на ст. 73 ч. 1 Закону України зазначив, що стягнення судового збору з ГУ ПФУ призведе до нецільового використання коштів.

Окрім того, відповідач вказує, що ПФУ відповідно до переліку покладених на нього завдань не володіє інформацією стосовно прав власності громадян на нерухоме майно, позбавлений можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше.

Позивач 23.03.2020 року (а.с.77-79) та 06.04.2020 року (а.с.98-100) подав відповіді на відзиви, в яких просив не брати до уваги жоден з доводів відповідача, так як вони не мають достатнього правового обґрунтування. Позивач зазначив, що відповідач не спростував його твердження про відсутність у нього раніше придбаного власного житла. В той же час намагається нівелювати норми ч. 2 ст. 77 КАС України та безпідставно перекласти на нього непомірний тягар доказування негативного факту, хоча саме на відповідачеві лежить обов`язок доказування факту, що він набуває житло не вперше. Позивач вважає, що впровадження в Україні правового механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, відноситься до обов`язку органів державної влади, які при запровадженні механізму правового регулювання відносин, зобов`язані забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку як негативні наслідки відсутності належного правового регулювання накладаються саме на державу.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ГУ ДКСУ надала пояснення до суду (вх. № 13469/20 від 26.03.2020 року), в яких зазначила, що згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державних або місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1 26.12.2019 року уклав договір купівлі-продажу квартири під номером АДРЕСА_2 (а.с.15-16).

При укладенні договору ним згідно з квитанцією №0002577 від 26.12.2019 року сплачений збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 15120,00 грн (а.с.14).

Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо повернення збору у розмірі 15120,00 грн як помилково сплаченого (а.с.11-12).

ГУ ПФУ листом № 1500-0502-8/353 від 22.01.2020 року повідомило позивача на його заяву від 14.01.2020 року про відсутність підстав для його звільнення від сплати збору, оскільки на даний час Державний реєстр речових прав на нерухоме майно знаходиться в стадії формування, інформація з архівів Муніципальних БТІ остаточно до реєстру не внесена. Надана довідка сформована на підставі відомостей, що містяться у Державному реєстрі, але зазначений Реєстр включає в себе відомості про зареєстровані лише після 01.01.2013 року речові права, що були внесені до нього, а тому не є повним реєстром щодо прав на нерухоме майно (а.с. 13).

Позивач вважав вказану відповідь відмовою у задоволенні його заяви про повернення помилково сплачених коштів звернувся до суду з даним позовом.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 9 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що платниками збору на обов`язкове пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком, зокрема, громадян, які придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об`єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з ПКУ. Об`єктом оподаткування є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна (п. 8 ч. 2 Закону).

Постановою КМУ №1740 від 03.11.1998 року затверджений Порядок сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який відповідно до його п. 1 регулює питання сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 15-1 Порядку встановлено, що збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком, зокрема, громадян, які придбавають житло вперше.

Згідно з п. 15-3 Порядку нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір.

Судом встановлено, що позивач при оформленні договору купівлі -продажу квартири сплатив збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 15120,00 грн (квитанція № 0002577 від 26.12.2019 року). Проте стверджує, що він придбав житло вперше та відповідно підпадає під виключення, встановлені п. 15-1 Порядку, тобто є громадянином, який не повинен сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, з огляду на те, що він придбав житло шляхом купівлі-продажу нерухомого майна вперше.

Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 (далі - Порядок № 787), регламентована процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, у тому числі податків та зборів.

Згідно з п. 5 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету, у тому числі, зборів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДФСУ) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Таким чином, по даній справі саме на Управління ПФУ покладено обов`язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково зарахованих до бюджету.

Відповідно до пп. 2 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою КМУ від 15.04.2015 року № 215, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що саме на суб`єкта владних повноважень покладений обов`язок доказування законності та обґрунтованості своїх рішень та дій, проте у отриманій позивачем відповіді відповідач будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання ним житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за ним будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність у нього права на звільнення від сплати збору, не зазначено. Таких доказів відповідачем не зазначено в наданих до суду відзивах на позов.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 21.08.2018 року при розгляді у касаційному порядку справи № 819/657/17 Верховний Суд вважав за необхідне звернути увагу на те, що в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість. Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше. Ухвалою Конституційного Суду України № 29-у/2000 від 23.03.2000 року відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у ПФУ права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Верховний Суд зазначив, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб`єкта владних повноважень зобов`язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов`язана сплачувати збір на обов`язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Верховний Суд врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

З урахуванням встановлених обставин Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Суд при розгляді даної справи у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України враховує вказаний висновок Верховного Суду щодо застосування норм права.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача, викладене в листі № 1500-0502-8/353 від 22.01.2020 року, щодо не повернення позивачу помилково сплаченого ним збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 15 120,00 грн та зобов`язання відповідача сформувати та подати до третьої особи (ГУ ДКС) подання про повернення йому - ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 15 120,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з ст. ст. 72, 90 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Кожна сторона відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача та необхідність задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 12, 242-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385), третя особа Головне управління Державної казначейської служби в Одеській області (вул. Садова, 1А, м. Одеса, 65000, код ЄДРПОУ 37607526), про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, викладене в листі № 1500-0502-8/353 від 22.01.2020 року, щодо відсутності підстав для повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 15 120,00 грн.

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області подання про повернення ОСОБА_1 збору на обов`язкове державне пенсійне страхування в сумі 15 120,00 грн.

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.