Рішення № 88859679, 22.04.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2020 р. № 400/638/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Управління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003

про:визнання протиправною та скасування постанови від 17.01.2020 р. № 1-КП,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області (далі - позивач) з вимогою визнати протиправною та скасувати постанову №1-КП від 17.01.2020 р. про накладення штрафу на позивача уповноваженими посадовими особами у розмірі 141 690 грн.

Ухвалою від 06.02.2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з позовною заявою 05.02.2020 року позивач подав заяву про забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови та заборони відповідачу пред`являти зазначену постанову для примусового виконання до набрання законної сили рішення суду по даній справі.

Ухвалою від 06.02.2020 року суд відмовив позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову від 05.02.2020р.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020р. ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р. залишено без змін.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що винесена відповідачем постанова про накладення штрафу на позивача в розмірі 141690,00грн. є протиправною та такою, що винесена з порушенням норм чинного законодавства. В оскаржуваній постанові відповідачем визначено порушення ФОП ОСОБА_1 абзацу 2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), проте частина 2 сказаної стаття не містить такого порушення як не надання повідомлення ДПС до початку роботи працівника. В оскаржуваній постанові позивача притягнуто до відповідальності за порушення абзацу 2 частини 2 ст. 265 КЗпП України, якою встановлено порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі з санкцією у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, що не має жодного відношення до обставин справи та обставин складення акту перевірки, та взагалі суперечить висновкам ГУ ДПС в Миколаївській області, що зазначені в акті фактичної перевірки ГУ ДПС від 11.11.2019р. за № 227/14-29-33-05-11/ НОМЕР_1 , де

зазначалось порушення п. 2 постанови КМУ від 17,06.2015 р. №413, а не ч.2 ст. 265 КЗпП України, а отже не має підстав для застосування до позивача санкцій Управлінням Держпраці у Миколаївській області, адже не має порушення встановленого законом, а порушення постанови КМУ від 17.06.2015 р. №413, яке вказується в акті (що не відповідає дійсності), який є єдиною підставою винесення постанови про накладення штрафу, відсутнє у складі правопорушень, що передбачені ст. 265 КЗпП України, що в свою чергу доводить протиправність оскаржуваної постанови. Крім того, для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо). Як вбачається із акту, всупереч п. 80.6 ст. 80 Податковго Кодексу України (далі - ПК України) під час проведення фактичної перевірки не перевірялась наявність належного оформлення трудових відносин, не з`ясовувалось питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Навіть не встановлювалась особа людини з «бейджиком» « ОСОБА_2 », це вже не кажучи про те, що перевірку було проведено не на об`єкті позивача, а на якомусь іншому (за іншою юридичною адресою), не надано до акту документів які б могли її ідентифікувати, що є доказом факту відсутності найманого працівника у ФОП ОСОБА_1 , що в свою чергу є підтвердженням правомірності та обґрунтованості вимог позивача та невідповідності висновків акту реальним обставинам.

Відповідач заперечував проти позову, про що зазначив у відзиві на позовну заяву. Відповідач вважає, що ним було дотримано всіх визначених законодавством норм при накладенні штрафу на ФОП ОСОБА_1 . Зокрема, штрафи органами Держпраці накладаються згідно визначеного Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення , затвердженого постановою КМУ від 17.07.2013р. № 509 (зі змінами, далі - Порядок № 509), в тому числі на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю. Відповідачем отримані матеріали перевірки 05.12.2019р., повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу направлено 10.12.2019р. , яке отримано позивачем 12.12.2019р., про що свідчить його підпис на рекомендованому повідомленні про вручення. В ході розгляду справи про накладення штрафу на позивача за результатами акту перевірки ДПС від 11.11.2019р., перевіряючими встановлено порушення з боку позивача, а саме допущення до виконання трудових обов`язків працівника на роботу без укладення трудового договору та надання повідомлення до органів ДПС відносно однієї особи. ФОП ОСОБА_1 було допущено порушення вимог ч.1 ст.21, ч.1,3 ст.24 КЗпП України. Оскаржувану позивачем постанову про накладення штрафу винесено 17.01.2020р. з додержанням 45-денного терміну передбаченого Порядком № 509. В ході фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 на надав жодних документів, які б засвідчували наявні правовідносини між підприємцем та працівником, роботу якого було зафіксовано під час фактичної перевірки. Разом з тим праця виявленої фізичної особи не є юридично самостійною, а здійснюється в межах діяльності ФОП ОСОБА_1 шляхом виконання трудових функцій притаманних саме для робіт продавця.

Відповідач зазначив, що за висновками Головного управління ДПС у Миколаївській області ФОП ОСОБА_1 допущено порушення вимог ч. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», а саме, допущено до виконання трудових обов`язків працівника без укладення трудових договорів та надання повідомлення до органів Державної фіскальної служби відносно однієї особи. Акт фактичної перевірки від 11.11.2019р. ФОП ОСОБА_1 отримав поштою 14.11.2019. Зауважень до встановленого Головним управління ДПС у Миколаївській області порушення ФОП ОСОБА_1 до моменту отримання матеріалів фактичної перевірки Управлінням Держпраці у Миколаївській області 05.12.2019 до органів ДПС не надав, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови не має.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін у судовому засіданні, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

У зв`язку із надходженням 05.12.2019р. на адресу Управління Держпраці у Миколаївській області акта перевірки Головного управління ДПС у Миколаївській області від 11.11.2019 № № 227/14-29-33-05-11/ НОМЕР_1 про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), відповідачем направлено повідомлення на адресу позивача про розгляд справи про накладення штрафу від 10.12.2019р. № 02/6800, яке було отримано позивачем 12.12.2019р., про що свідчить підпис позивача на повідомленні про вручення.

Посадовими особами відповідача, як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідно до Порядку № 509, розглянуто акт та додані до нього матеріали щодо порушень, встановлених під час проведення фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

За результатами розгляду встановлено, що 30.10.2019р. головними державними ревізорами-інспекторами відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДПС у Миколаївській області було розпочато фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) на торговому об`єкті (ІНФОРМАЦІЯ_1) за адресою: АДРЕСА_3 , та на торговому об`єкті (ІНФОРМАЦІЯ_1) за адресою: АДРЕСА_4 , підземний пішохідний перехід.

На момент фактичної перевірки 31.10.2019 о 10 год. 47 хв. на торговому об`єкті (ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_3 , знаходилася продавець жіночої статті на бейджеку якої було написано « ОСОБА_2 ». В усній формі працівниця повідомила головним державним ревізорам-інспекторам, що працює у ФОП ОСОБА_1 два тижні. Надавати письмові пояснення з приводу виконуваної роботи та оформлення відносин з підприємцем вона відмовилась та покинула приміщення торгового об`єкту.

Разом з тим відповідач пояснив у відзиві, що 31.10.2019 ФОП ОСОБА_1 було подано повідомлення до органу ДПС про прийняття на роботу чотирьох працівників із зазначенням початку роботи з 01.11.2019, але серед зазначених працівників жінка на ім`я « ОСОБА_2 » не значилась. В ході фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 на надав жодних документів, які б засвідчували наявні правовідносини між підприємцем та працівником, роботу якого було зафіксовано під час фактичної перевірки.

За висновками Головного управління ДПС у Миколаївській області ФОП ОСОБА_1 допущено порушення вимог ч.2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», а саме: допущено до виконання трудових обов`язків працівника без укладення трудових договорів та надання повідомлення до органів Державної фіскальної служби відносно однієї особи.

Також відповідач вказав, що Акт фактичної перевірки від 11.11.2019 ФОП ОСОБА_1 отримав поштою 14.11.2019. Зауважень до встановленого головним управління ДПС у Миколаївській області порушення ФОП ОСОБА_1 до моменту отримання матеріалів фактичної перевірки Управлінням Держпраці у Миколаївській області 05.12.2019 до органів ДПС не надав. Зі змісту акта ГУ ДПС У Миколаївській області вбачається, що відносно працівника ФОП ОСОБА_1 було допущено порушення вимог ч. 1 ст. 21, ч. 1,3 ст. 24 КЗпП України.

Проте, відповідно до пояснень позивача та змісту позовної заяви, судом встановлено, що посадовими особами ГУ ДПС у Миколаївській області проведено перевірку згідно наказу № 561 від 29.10.2019р. за адресою: м. Миколаїв, пр. Центральний, підземний пішохідний перехід, де знаходиться торгівельний об`єкт позивача та перевірку якогось об`єкту за адресою: АДРЕСА_3 , яка до ФОП ОСОБА_1 не має жодного відношення, а позивач за цим адресом ніколи підприємницької діяльності не провадив. Крім того, позивач вказав, що за адресою: м АДРЕСА_4 , знаходиться нерухомість, де зареєстрована юридична адреса Орендодавця, згідно витягу з ЄДР, де позивач провадив свою діяльність згідно договору оренди б/н від 19.04.2019 року (а.с. 18-19).

Відповідно до договору про припинення від 29.10.2019 р. та акту прийому-передачі (а.с.21) повернення нежитлових приміщень з оренди від 31.10.2019 р. фактична підприємницька діяльність за вказаною адресою позивачем не провадилась з 29.10.2019 р., адже провадилась підготовка до передачі приміщення орендодавцю.

В описовій частині акту ГУ ДПС У Миколаївській області у п.2.4. вказано, що на момент фактичної перевірки 31.10.2019 р. о 10 год. 47 хв. на торгівельному об`єкті, за адресою: АДРЕСА_3 (до якого, як зазначив позивач - ФОП ОСОБА_1 не має жодного відношення): «... знаходилась продавець жіночної статі на «бейджику» якої було написано « ОСОБА_2 »... яка начеб-то розповіла перевіряючим, що протягом двох тижнів працює у якогось ФОП (не вказавши у якого саме ФОП), після чого вона пішла з магазину залишивши місце торгівлі, а лише потім перевіряючи зустріли позивача, який в усній формі пояснив, що здійснював діяльність на орендованих площах за адресою : АДРЕСА_4 самостійно, без найманих працівників.

Таким чином, враховуючи зазначене в акті перевірки, суд приходить до висновку, що представники ГУ ДПС вказують, що почали перевірку без присутності суб`єкта господарювання або його уповноважного представника з урахуванням того, що на об`єкт за адресою: АДРЕСА_3 , як стверджує позивач, ніколи не приходив та ніколи не здійснював там свою діяльність, та відповідно ніяких перевірок до позивача туди приходити не могло.

Виходячи з матеріалів справи, позивач орендував у ТОВ «Електра і Ко» в особі директора Ємельянова Д.М. нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_4 загальною площею 50кв.м. строком до 31.12.2019р. згідно договору оренди нежитлового приміщення від 19.04.2019р. Проте строк дії договору може бути змінено за письмовою згодою сторін (пункт 4.1, 4.2 роздіду 4 договору оренди, а.с.18).

Судом встановлено, що вказаний договір оренди від 19.04.2019р. було припинено 31.10.2019р., що підтверджується договором припинення оренди нежитлових приміщень від 29.10.2019р. (пункт 4 договору), (а.с.20).

Отримавши 05.12.2019р. акт перевірки ГУ ДПС у Миколаївській області від 11.11.2019р., позивач на адресу відповідача надав заперечення на вказаний акт, які відповідач отримав 19.12.2019р., що підтверджується печаткою Управління Держпраці в Миколаївській області. У вказаних запереченнях позивач зазначив, що він здійснює підприємницьку діяльність в магазині за адресою пр-т Центральний, підземний пішохідний перехід, де 31.10.2019р. на момент перевірки знаходилась продавець ОСОБА_3 , яка працює в позивача з 27.07.2019р. згідно наказу №6 від 26.07.2019р. та трудового договору від 27.07.2019р. Відповідне повідомлення до ДПС подано 26.07.2019р., таким чином до початку роботи працівника. Також позивач в запереченнях зазначив, що під час перевірки 31.10.2019р. о 10:47год. у магазині за адресою АДРЕСА_4 /6 був присутній особисто позивач - ФОП ОСОБА_1 та здійснював підприємницьку діяльність особисто. Крім того, податковий орган позивач повідомляв про прийняття на роботу з 01.11.2019р. 4-х жінок, але серед них не має жінки з ім`ям « ОСОБА_2 », то ж кого перевіряючі опитували, позивачу не відомо.

За висновками Головного управління ДПС у Миколаївській області ФОП ОСОБА_1 допущено порушення вимог ч. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 413 «Порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», а саме, допущено до виконання трудових обов`язків працівника без укладення трудових договорів та надання повідомлення до органів Державної фіскальної служби відносно однієї особи.

Відповідач вважає, що позивачем було допущено порушення вимог ч.1 ст.21, ч.1,3 ст.24 КЗпП України. З огляду на вказане, керуючись статтею 259 КЗпП України, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, уповноважено посадовою особою Управління було накладено штраф на ФОП ОСОБА_1 в розмірі 141690,00грн.

Відповідач вважає, що Постанову про накладення штрафу було від 17.01.2020р. з додержання 45 - денного терміну передбаченого Порядком № 509, який не передбачає виклик суб`єкта господарювання та заслуховування його пояснень.

Проте, вважаючи вказану вище постанову протиправною та такою що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку зазначеним обставинам, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 №877 "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №877).

Згідно ст.1 Закону №877, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Частиною 5 ст.2 вищевказаного Закону зазначені у частині четвертій цієї статті органи (в тому числі і Управління), що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст.1, ст.3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої ст.4, частин першої - четвертої ст.5, частини третьої ст.6, частин першої - четвертої та шостої ст.7, ст.ст.9, 10, 19, 20, 21, ч.3 ст.22 цього Закону.

Згідно ч.3 ст.6 вищевказаного Закону суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Як встановлено ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі ст.16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (чинною на час спірних правовідносин) затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок №295), відповідно до якого інспекторами праці є

посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження). Зазначений Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно п.2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці. Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Отже, Управління, як територіальний орган Держпраці, наділене правом проводити позапланові заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема, у формі інспекційних відвідувань.

Згідно пп.3 п.5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту. Підпунктом 6 п.5 Порядку №295 визначено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше одного року.

Таким чином, Закон №877 не містить імперативних норм щодо вичерпного переліку контрольних заходів, які може здійснювати Управління, а відтак інспектори праці у своїй перевірочній діяльності можуть використовувати інші форми контролю додержання суб`єктами господарювання вимог трудового законодавства, зокрема у формі інспекційного відвідування, що визначено ст.259 КЗпП України та Порядком №295.

В силу п.3 Порядку №295, контрольні повноваження інспектора праці підтверджуються службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Отже, інспектори праці, які є посадовими особами Держпраці та її територіальних органів, наділені контрольними повноваженнями на проведення інспекційних відвідувань, що підтверджується наявними службовим посвідченням.

При цьому, інспекційні відвідування не є плановими (позаплановими) перевірками та не потребують будь-якого погодження.

Як встановлено судом, зв`язку із надходженням 05.12.2019р. на адресу Управління Держпраці у Миколаївській області акту перевірки Головного управління ДПС у Миколаївській області від 11.11.2019 №227/14-29-33-05-11/ НОМЕР_1 , у ході якої виявлені порушення законодавства про працю допущені позивачем, відповідачем надіслано на адресу АДРЕСА_2 , повідомлення (листа від 10.12.2019р. за вих. № 02/6800) про розгляд справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 , в якому зазначено, що справа про накладення штрафу розглядатиметься у 45-денний строк, починаючи з 06.12.2019р. шляхом дослідження і вирішення питання щодо наявності підстав про накладення штрафу. Також в зазначеному листі відповідач вказав, що про результати розгляду справи позивача буде повідомлено в порядку та строки передбачені постановою КМУ від 17.07.2013р. № 509.

Пізніше, 20.01.2020р. відповідачем за вих..№16/416 направлено листа про розгляд справи та постанову про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу уповноваженими посадовими особами від 17.01.2020р. №1-КП, відповідно до якої Управлінням Держпраці встановлено порушення абзацу 2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Вказана вище постанова є виконавчим документом, та відповідно до її змісту може бути пред`явлена до виконання до 17.04.2020р.

В свою чергу, відповідачем було пред`явлено вказану вище постанову до виконання до органів виконавчої служби.

17.04.2020р. на адресу суду надійшла заява від позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваної постанови № 1-КП від 17.01.2020р.; заборони відповідачу та будь-яким іншим особам вчиняти дії щодо примусового виконання, стягнення коштів за постановою № 1-КП від 17.01.2020р.; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, постанови № 1-КП від 17.01.2020р. про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 141690,00грн. на ФОП ОСОБА_1 , за яким старшим державним виконавчем Вітовського районного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_4 , відкрито виконавче провадження № 61824191.

Позивачем до заяви надано постанову про арешт коштів боржника від 15.04.2020 року у ВП № 61824191, якою накладено арешт на грошові кошти , що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів божника - ОСОБА_1 , крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику в межах суми звернення стягнення - 141690,00грн. з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця , витрат виконавчого провадження, штрафів 156359,00грн.

Ухвалою суду від 17.04.2020 заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа - Постанови №1-КП від 17.01.2020р. про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 141690,00грн. на ФОП ОСОБА_1 , за яким старшим державним виконавчем Вітовського районного відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), ОСОБА_4, відкрито виконавче провадження № 61824191.

Відповідно до Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 із змінами та доповненнями, справа про накладення штрафу розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд (п.4). Рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу приймається уповноваженою особою не пізніше ніж через 10 днів з дати складання акту про виявлені порушення (п.3). Відповідно до п.5 Порядку, у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Таким чином, зазначена постанова встановлює конкретні строки розгляду справи про накладення штрафу на суб`єкта господарювання за порушення законодавства, які не можуть бути подовжені більше ніж на 10 днів.

Пунктом 6 вищевказаного Порядку передбачено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам.

Зазначені положення відповідачем дотримано.

Згідно з п.8 Порядку уповноважена посадова особа, що розглядає справу, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки.

З аналізу вищевикладених положень Порядку слідує, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту складає постанову про накладення штрафу. Зазначена постанова складається у двох примірниках, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, а другий надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Як встановлено судом, повідомлення Управління Держпраці у Миколаївській області від 10.12.2019 за вих. №02/6800 доведено до відома позивача про призначення розгляду справи за фактом порушення позивачем трудового законодавства, яке отримане позивача 12.12.2019.

Справу про накладення штрафу розглянуто без участі представника позивача.

Наведені обставини свідчать, що відповідачем порушено порядок винесення постанови про накладання штрафу Управлінням Держпраці у Миколаївській області, а саме: без проведення інспекційного відвідування відповідачем діяльності ФОП ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3 , складання та вручення Акту інспекційного відвідування не було проведено, що на думку суду є порушенням вимог діючого законодавства. Матеріали справи не містять Акту інспекційного відвідування Управлінням Держпраці у Миколаївській області щодо діяльності позивача за адресою АДРЕСА_4 , яка є насправді юридично вірною адресою провадження господарської діяльності позивача.

Так, відповідно до ч.1 та абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків несуть відповідальність у вигляді штрафу - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Перевіряючи нормативно-правове обгрунтовання підстав для накладення на позивача штрафу, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем після отримання від Управління Держпраці в Миколаївській області Акту перевірки ГУ ДПС у Миколаївській області, надано заперечення на акт, які відповідач отримав 19.12.2019р. У вказаних запереченнях позивач зазначив, що він здійснює підприємницьку діяльність в магазині за адресою АДРЕСА_1, підземний пішохідний перехід, де 31.10.2019р. на момент перевірки знаходилась продавець ОСОБА_3 , яка працює в позивача з 27.07.2019р. згідно наказу №6 від 26.07.2019р. та трудового договору від 27.07.2019р. Відповідне повідомлення до ДПС подано 26.07.2019р., таким чином до початку роботи працівника. Крім того, позивач вказав, що до прихода перевіряючих він проводив співбесіди з 4 дівчатами, які написали 31.10.2019р. заяви про прийняття на посади продавця з 01.11.209р. Так, згідно наказів № 9-12 від 31.10.2019р. відповідного повідомлення до ДФС їх було прийнято на роботу з 01.11.2019р. ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ). Жінки під ім`ям « ОСОБА_2 », як зазначив податковий орган в Акті перевірки від 11.11.2019р., позивач на роботу не приймав.

Так, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.72 КАС України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст.73 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.90 КАС України).

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що правадив свою підприємницьку діяльність в орендованому приміщенні площею 50кв.м. за адресою АДРЕСА_1. Для здійснення господарської діяльності позивач використовує найману працю робітників.

В свою чергу, Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, не передбачено здійснення вказаним органом та/або його територіальними органами контролю та/або нагляду за додержанням цивільного законодавства України юридичними та/або фізичними особами. Так само вказаний орган не має жодних повноважень щодо кваліфікації (трактування) тих чи інших цивільних або будь-яких інших правовідносин у якості трудових, а також щодо здійснення контролю та/або нагляду за правильністю ведення бухгалтерського обліку та звітності.

Слід звернути увагу на те, що згідно ст.80 ЦК України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Відповідно до ч.1 ст.62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що підприємство є самостійним суб`єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Згідно ч.3 ст.64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

В свою чергу, ч.2 ст.2 КЗпП України визначено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Частиною 1 ст.21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. У відповідності до ч.1 та ч.2 ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

При цьому, абзацом першим п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" передбачено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи відома власника або уповноваженого ним органу.

Так, нормами ст.21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (ст.187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.

Статтею 29 КЗпП України встановлено, що до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Відповідно, викладений в оскаржуваній постанові висновок відповідача про нібито вчинений позивачем фактичний допуск громадян до роботи без оформлення трудового договору у письмовій формі та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу не відповідає дійсним обставинам справи та не є обґрунтованим з точки зору відповідності чинному законодавству України, яке регламентує відповідні суспільні відносини.

Оскільки чинне законодавство України не містить жодного обов`язкового припису щодо того, у яких саме випадках сторони певного зобов`язання зобов`язані укладати саме трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт.

Отже, потенційні сторони такого зобов`язання цілком вільні у своєму виборі форми втілення власних правових відносин, а тому вони на свій розсуд вправі визначати вид майбутнього договору, що може укладатися між ними. Тому, в даному випадку, суд визнає правомірними дії позивача щодо укладення цивільно-правових договорів із фізичними особами.

Вимоги ч.3 ст.24 КЗпП України (працівник може бути допущений до роботи після повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України) та вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", щодо того, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком "до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором", застосовуються до трудових правовідносин.

Отже, оскільки позивач уклав з фізичними особами цивільно-правові договори, які є предметом регулювання Цивільного кодексу України, у нього не виникло жодного обов`язку щодо надання тому чи іншому органу повідомлення за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.2015 №413.

Враховуючи презумпцію правомірності правочину, слід зазначити, що юридичні особи не обмежені в праві залучати фізичних осіб до виконання певного виду роботи на підставі цивільних договорів, і не зобов`язані законодавством укладати тільки трудові договори.

Так, Верховний Суд у своїй постанові від 08.05.2018 (справа №127/21595/16-ц) вказав, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт, що і підтверджено наданими позивачем договорами.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд зазначає, що обставини, на які посилається відповідач, як на правомірність своїх висновків та дій, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи щодо оскарження постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 17.01.2020 №1-КП.

Окремо суд звертає увагу на системний аналіз норми абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП, який пов`язаний саме з наявністю двох обставин: фактичного допуску до роботи без оформлення та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків. Диспозиція вказаної статті унеможливлює застосування штрафних санкцій без наявності двох складових об`єктивної сторони правопорушення, оскільки виплату винагороди та нарахування і сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків встановлено компетентним органом під час податкової перевірки.

Частиною 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова є протиправною та її належить скасувати, оскільки підставою для її винесення, став висновок податоковго органу викладений в Акті перевірки від 11.11.2019р., що є необґрунтованим та недоведеним перед судом.

Таким чином, позов ФОП ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування постанови належить задовольнити повністю.

Суові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, код ЄДРПОУ 39787411) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову №1-КП від 17.01.2020 р. про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) уповноваженими посадовими особами у розмірі 141 690 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, код ЄДРПОУ 39787411) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1416,91грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов