Рішення № 88859522, 21.04.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/2203/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 квітня 2020 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про стягнення середнього заробітку при затримці виконання рішення про поновлення на роботі , -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

-стягнути з рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 04.10.2019 по 04.11.2019 (включно) в сумі 4051,11 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №813/2431/16 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 . Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 21 червня 2016 року № 24-О "Про звільнення з посади". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора по роботі з персоналом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з 21 червня 2016 року. Адміністративну справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення сум заробітку за час вимушеного прогулу, направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення сум заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57 129 (п`ятдесят сім тисяч сто двадцять дев`ять гривень) 33 коп. Позивач вважає, що постанова Верховного суду від 03.10.2019 у справі №813/2431/16 в частині поновлення на роботі фактично виконана 04.11.2019 року. За вказаних обставин, позивач вважає, що на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04.10.2019 по 04.11.2019.

Ухвалою суду від 18.03.2020 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву. Замінено відповідача у справі з Головного управління ДФС у Львівській області на Головне управління ДПС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що наказом ГУ ДФС у Львівській області від 23.10.2019 року №616-О ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора по роботі з персоналом ДПІ Кам`янка-Буському районі ГУ ДФС у Львівській області. Наказом ГУ ДФС у Львівській області від 04.11.2019 №636-Р «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора по роботі з персоналом ДПІ Кам`янка-Буському районі ГУ ДФС у Львівській області. Відповідач стверджує, що період, який позивач вважає часом затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суперечить нормам КЗпП України, оскільки працівник вважається поновленим на роботі з дня видання власником наказу про його поновлення, а дата 04.11.2019 року є часом звільнення. Крім того, вважає, що ГУ ДПС у Львівській області не може бути відповідачем у справі, оскільки наказ про поновлення та про звільнення позивача було прийнято ГУ ДФС у Львівській області. ГУ ДПС у Львівській області не є правонаступником ГУ ДФС у Львівській області.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року у справі № 813/2431/16 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач подала апеляційну скаргу.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.10.2017 року у справі № 813/2431/16 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано наказ Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 21 червня 2016 року № 24-О "Про звільнення з посади". Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора по роботі з персоналом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з 21 червня 2016 року. Адміністративну справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення сум заробітку за час вимушеного прогулу, направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення сум заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Стягнуто з Головного управління ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 57 129 (п`ятдесят сім тисяч сто двадцять дев`ять гривень) 33 коп.

Наказом ГУ ДФС у Львівській області від 23.10.2019 року №616-О ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного інспектора по роботі з персоналом ДПІ Кам`янка-Буському районі ГУ ДФС у Львівській області.

Наказом ГУ ДФС у Львівській області від 04.11.2019 №636-Р «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного інспектора по роботі з персоналом ДПІ Кам`янка-Буському районі ГУ ДФС у Львівській області.

Позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду, в якому просить суд нарахувати та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04.10.2019 до дня фактичного виконання цього рішення 04.11.2019.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.

За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі. Тобто норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників відповідача, не встановлено відповідальність роботодавця за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку, що норми Кодексу законів про працю України поширюються на вказані правовідносини.

Такий висновок суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 10.05.2019 в справі № 816/1791/17.

Частиною першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

На обов`язковість виконання судового рішення також вказує Європейський Суд з прав людини. Так, відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження.

Щодо тверджень відповідача про відсутність вини у затримці виконання рішення про поновлення позивача на роботі, суд зазначає таке.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення не є обов`язковою підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а.

Судом вище встановлено, що постановою Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №813/2431/16 позивача поновлено на посаді головного державного інспектора по роботі з персоналом Державної податкової інспекції у Кам`янка-Бузькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з 21 червня 2016 року. Фактично позивача поновлено на посаді лише 23.10.2019 згідно з наказом Головного управління ДФС у Львівській області від 23.10.2019 №616-О.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункту 5 Порядку № 100).

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 був встановлений в рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі №813/2431/16, та становить 192,91 грн.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд звертає увагу, що затримка виконання судового рішення має часові рамки. Тобто по суті така затримка є певним періодом часу, який бере відлік з наступного дня після постановлення судового рішення про поновлення на посаді (яке підлягає негайному виконанню) до дня його виконання (у цьому випадку - видання наказу про поновлення). Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №420/6014/18.

Таким чином, період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з 04.10.2019 по 22.10.2019 (включно). Кількість днів затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04.10.2019 по 22.10.2019 складає 12 робочих днів.

Середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі становить: 192,91 х 12 = 2314,92 грн.

Доводи позовної заяви про те, що період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі становить з 04.10.2019 по 04.11.2019 є наслідком невірного обчислення періоду затримки виконання рішення суду. Зокрема, наказ про поновлення позивача на посаді прийнято ГУ ДФС у Львівській області 23.10.2019, а не 04.11.2019.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.

При цьому суд враховує, що відповідно до постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 № 1200, контролюючий орган поділений на Державну податкову службу України та Державну митну службу України, вказані органи є правонаступниками та до них відповідно переходять права та обов`язки реорганізованої Державної фіскальної служби України.

Кабінетом Міністрів України 19.06.2019 прийнято постанову №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби». (далі - Постанова №537). Пунктом 1 Постанови №537 визначено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1.

В Переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються (Додаток 1 до Постанови №537) зазначене, зокрема, Головне управління ДПС у Львівській області.

Пунктом 2 Постанови №537 визначено реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.

В Переліку територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються (Додаток 2 до Постанови №537) зазначено, що Головне управління ДФС у Львівській області приєднується до Головного управління ДПС у Львівській області.

Наказом голови ДПС України від 12.07.2019 № 14 (у редакції наказу Державної податкової служби України від 12.02.2020 №81) затверджено Положення територіальних органів Державної податкової служби, в тому числі Головного управління ДПС у Львівській області. Положенням визначено, що Головне управління ДПС у Львівській області є правонаступником майна, прав та обов`язків Головного управління ДФС у Львівській області.

Таким чином, оскільки Головне управління ДФС у Львівській області реорганізовано шляхом приєднання до територіального органу Державної податкової служби, належним відповідачем у справі є Головне управління ДПС у Львівській області.

Відповідно до ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ 43143039) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 04.10.2019 по 22.10.2019 (включно) у сумі 2314,92 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Крутько О.В.