Рішення № 88841390, 21.04.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2020 р. м. Київ Справа № 911/391/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.,

дослідивши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-8» до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСЕНТ КАПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ» простягнення 18 264,05 грн.

Без виклику учасників судового процесу;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-8» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСЕНТ КАПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ» про стягнення 18 264,05 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем, як споживачем, умов договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 01/07/16-9 від 01.07.2016 в частині здійснення оплати за надані послуги. Враховуючи наявну заборгованість відповідача, позивачем подано зазначену позовну заяву про стягнення з останнього 14 720,37 грн. основного боргу, 2 968,24 грн. пені, 316,72 грн. 3 % річних та 258,72 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 19.02.2020 було відкрито провадження у справі № 911/391/20. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

11.03.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями відповідача, договір, на який посилається позивач, а саме: договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 01/07/16-9 від 01.07.2016 укладено в неналежний спосіб. Відповідач стверджує, що на ньому відсутній оригінальний підпис відповідача та, в свою чергу, може міститися факсимільне відтворення підпису директора відповідача, хоча такий спосіб підписання не було узгоджено сторонами в умовах зазначеного правочину.

Крім того, відповідач наголошує на тому, що матеріали справи не містять як жодної копії рахунків на оплату наданих послуг так і жодного доказу направлення позивачем відповідачу зазначених рахунків, як того вимагає п. 2.6 договору, що також свідчить про порушення позивачем прав відповідача. Враховуючи все вищенаведене у сукупності, відповідач вважає, що позивачем не доведено підстави на які він посилається, у зв`язку із чим в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

19.03.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, із викладенням обставин на спростування тверджень відповідача, наведених у відзиві на позовну заяву. Також, 19.03.2020, від позивача надійшла заява про подання доказів щодо понесення витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду відзив на позов, а відтак скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку № 21 корпус 2 по вул. Лобановського в с. Чайки, від 16.05.2016 р., ТОВ «ЗАРАЗ-8» (далі - позивач) визначено управителем будинку № 21 корпус 2.

01.07.2016 між ТОВ «ЗАРАЗ-8» (далі - управителем, позивачем) та ТОВ «КОНСЕНТ КАПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ» (далі - споживачем, відповідачем) було укладено договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 01/07/16-9 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 зазначеного правочину, управитель зобов`язується надавати споживачу послуги з управління багатоквартирним будинком, включаючи допоміжні приміщення і споруди та прибудинкову територію цього будинку (надалі - будинок), для забезпечення та організації забезпечення потреби співвласників у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості, а споживач зобов`язується сплатити управителю встановлену договором ціну, а також відшкодувати здійснені ним необхідні витрати, пов`язані з управлінням будинком, у разі, коли управитель отримав на такі витрати згоду співвласників.

Пунктом 1.2 договору(з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №2 від 01.09.2018), управитель надає власнику наступні послуги прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території; виконання санітарно-технічних робіт; обслуговування внутрішньо будинкових систем; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; вивезення побутових відходів (збирання); обслуговування систем диспетчеризації; ліквідація аварій у внутрішньо квартирних мережах (за додаткову плату); послуги з дезінсекції, дератизації; озеленення, обслуговування клумб, газонів, зелених насаджень; прибирання снігу, посипання призначеної для проходу та проїзду частини прибудинкової території протиожеледними сумішами; освітлення місць загального користування і підвальних приміщень та підкачування води; обслуговування ліфтів; енергопостачання для ліфтів; забезпечення на підставі відповідних договорів із виробниками та постачальниками збору платежів з споживачів за спожиті комунальні послуги та послуги із забезпечення контрольно-пропускного режиму та охорони спільного майна багатоквартирного будинку та прибудинкової території, що входить до складу комплексної забудови житлового комплексу «ЧАЙКА».

Відповідно до п. 1.3 договору, в управління передається все майно будинку, що належить всім споживачам (співвласникам) будинку на праві спільної власності. При цьому споживач разом із іншими співвласниками мають право здійснювати управління будинком у порядку, встановленому договором.

Пунктами 2.1-2.3 договору передбачено, що ціна послуг та порядок її розрахунку визначається в додатку № 1 до даного договору. Зміна ціни послуг проводиться виключно у порядку, встановленому законом. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі за договором вносяться споживачами на поточний рахунок управителя не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Послуги за цим договором оплачуються споживачем у безготівковій формі через банківські установи, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок управителя незалежно від наявності або відсутності виставленого управителем рахунку.

У разі постачання управителем споживачу комунальних послуг, вартість таких послуг визначається згідно тарифів, визначених відповідно до закону(п. 2.7 договору).

Як встановлено судом, позивачем нараховано відповідачу: 5 401,50 грн. за надані послуги з управління багатоквартирним будинком за період з 10.2018 по 12.2019 включно; 357,84 грн. за надані послуги з електропостачання за період з 01.10.2018 по 31.10.2018; 7 563,48 грн. за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 10.2018 по 12.2019 включно та 1 397,55 грн. за послуги з забезпечення кпр та охорони території за період з 10.2019 по 12.2019 включно.

Відповідно до п. 8.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 15.05.2017 року. У разі коли за місяць до закінчення дії цього договору зборами співвласників будинку та управителем не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається щороку продовженим.

Згідно з п. 9.15 договору, користуючись правом, наданим ст. 207 ЦК України сторони домовились, що сторони можуть використовувати факсимільне відтворення підписів керівників сторін для вчинення правочинів, пов`язаних з даним договором. Сторони визнають рівну юридичну силу власного підпису та факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання на додаткових угодах до даного договору.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 01/07/16-9 від 01.07.2016, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

При цьому, судом відхиляються твердження відповідача щодо непідписання директором відповідача у належний спосіб даного договору, як необґрунтовані та юридично неспроможні, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 01.09.2018, після підписання договору, сторонами було укладено додаткову угоду № 2, якою сторони внесли певні зміни до основного договору. Зазначений правочин з боку відповідача підписано власноручним підписом, а не факсимільним відтворенням, що не заперечується відповідачем.

За приписами п. 3.4 ч. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України).

Наразі суд вважає за необхідне наголосити, що предметом даного спору не є визнання недійсним договору, а договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком № 01/07/16-9 від 01.07.2016 на даний час є чинним. Крім того, судом встановлено, що з боку відповідача наявне наступне схвалення правочину, шляхом підписання додаткової угоди до спірного договору.

Зазначені обставини спростовують твердження відповідача щодо невідповідності договору нормам Закону.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, за період з 10.2018 по 12.2019 включно, надано відповідачу послуги з управління багатоквартирним будинком на загальну суму 5 401,50 грн.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Пунктами 2.1-2.3 договору передбачено, що ціна послуг та порядок її розрахунку визначається в додатку № 1 до даного договору. Зміна ціни послуг проводиться виключно у порядку, встановленому законом. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі за договором вносяться споживачами на поточний рахунок управителя не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Послуги за цим договором оплачуються споживачем у безготівковій формі через банківські установи, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок управителя незалежно від наявності або відсутності виставленого управителем рахунку.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, господарський суд зазначає, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

В свою чергу, відповідачем існуючої заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком не сплачено. Протилежного відповідачем суду не доведено, доказів оплати всієї суми заборгованості не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості за надані послуги з управління багатоквартирним будинком нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 5 401,50 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.п. 4.1.2 договору, несвоєчасне внесення платежів за послуги - за дане порушення споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, виходячи з розміру облікової ставки НБУ, діючої у період, за який сплачується пеня.

Позивач за прострочення строків сплати коштів за надані послуги з управління багатоквартирним будинком, керуючись п.п. 4.1.2. договору нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1 111,52 грн.

Щодо зазначеної вимоги, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Здійснивши власний перерахунок пені з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов`язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, обмеживши період нарахування 6 місяцями, в межах розрахунку позивача, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 726,96 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 104,99 грн. та інфляційні втрати в сумі 79,95 грн.

Господарський суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням встановлених вище дат прострочення платежів, приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 104,81 грн., а інфляційні втрати - повністю.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 357,84 грн. заборгованості за надані послуги з електропостачання за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 та 7 563,48 грн. заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 10.2018 по 12.2019 включно.

Щодо зазначених вимог, господарський суд встановив, що позивачем не долучено до матеріалів справи жодних доказів (акти надання послуг, рахунки на оплату) надання позивачем чи іншою постачальною організацією відповідачу послуг з електропостачання та постачання теплової енергії та, в свою чергу, споживання відповідачем зазначених послуг у розмірі, який визначив позивач у довідці про нарахування та оплату житлово-комунальних послуг, яку долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене сукупності, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 357,84 грн. за надані послуги з електропостачання та 7 563,48 грн. за надані послуги з постачання теплової енергії, з огляду на безпідставність та недоведеність.

Щодо нарахованих 3% річних, інфляційних втрат та пені на суму заборгованості з оплати за послуги з електропостачання та за постачання теплової енергії, то в їх задоволенні судом також відмовляється, як в похідних вимогах від основної заборгованості.

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 397,55 грн. заборгованості за послуги з забезпечення контрольно-пропускного режиму та охорони території за період з 10.2018 по 12.2019 включно.

На доказ наявності прав стягнення зазначеної заборгованості позивачем долучено до матеріалів справи копію договору доручення № 20 від 01.12.2018, укладеного між ТОВ «НАО Сістем» (далі - довіритель) та ТОВ «ЗАРАЗ-8» (далі - повірений, позивач). Відповідно до умов зазначеного правочину, даний договір регулює відносини, що виникають між довірителем, повіреним та споживачами (фізична та/або юридична особа, яка користується послугами із забезпечення контрольно-пропускного режиму та охорони від протиправних посягань та навмисного пошкодження спільного майна співвласників багатоквартирного будинку і прибудинкової території, що входить до житлового комплексу «Чайка») при використанні останніми послуг із забезпечення контрольно-пропускного режиму та охорони від протиправних посягань та навмисного пошкодження спільного майна співвласників багатоквартирного будинку і прибудинкової території, що входить до житлового комплексу «Чайка».

Відповідно до п. 1.3 договору, в порядку та умовах, визначених цим договором, повірений зобов`язується за винагороду від імені і за рахунок довірителя виконувати протягом усього строку дії договору, окрім іншого, приймати від споживачів плату за надані довірителем послуги на окремий розрахунковий рахунок повіреного з наступним перерахуванням даних коштів з окремого рахунку повіреного на визначений договором поточний рахунок довірителя; забезпечити підготовку та розсилку споживачам відповідних рахунків на оплату наданих довірителем послуг.

Згідно з п. п. 8.1 - 8.2 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 договору та діє до 31 грудня 2019 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором.

Також, позивачем долучено до матеріалів справи, копію договору № 01/12/19-8 від 29.11.2019, укладеного між між ТОВ «НАО Сістем» (далі - товариство) та ТОВ «ЗАРАЗ-8» (агент, позивач). Відповідно до п. 1.1 зазначеного правочину, товариство за цим договором зобов`язується надавати власникам послуги із забезпечення контрольно-пропускного режиму (надалі - КПР) та охорони території, що входить до складу комплексної забудови Житлового комплексу «Чайка».

Згідно з п. п. 3.1, 3.2 договору, розрахунок вартості/ціни послуги кожному власнику здійснює агент, формує відповідні рахунки і надає рахунки власникам у термін до 10-го числа кожного місяця, у якому надаються послуги. Строк оплати послуг здійснюється власниками визначається в рахунку та має проводитись не пізніше 20-го числа місяця, у якому надаються послуги.

Умовами п. 4.1 - 4.2 договору визначено, що цей договір набирає чинності з 01 грудня 2019 року. Цей договір укладений на строк до 01 грудня 2020 року.

Наразі, суд зазначає, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за надані послуги з охорони за період з 10.2018 по 12.2019 включно.

При цьому, суд, проаналізувавши зміст наявних договорів, а саме: договору доручення № 20 від 01.12.2018 та договору № 01/12/19-8 від 29.11.2019, встановив, що за своєю суттю тільки договір № 01/12/19-8, укладений 29.11.2019 визначає правовідносини сторін щодо надання послуг із забезпечення контрольно-пропускного режиму (надалі - КПР) та охорони території, що входить до складу комплексної забудови Житлового комплексу «Чайка». В той же час, договір доручення № 20, укладений 01.12.2018 не є договором про надання послуг із забезпечення контрольно-пропускного режиму (надалі - КПР) та охорони території, що входить до складу комплексної забудови Житлового комплексу «Чайка». Останній визначає передачу ТОВ «НАО Сістем», як довірителя, до позивача, як повіреного, окрім іншого, прав приймати від споживачів плату за надані довірителем послуги. Проте, договору, в якому визначено саме надання послуг з охорони за заявлений період з 10.2018 і до грудня 2019 року, позивачем не долучено до матеріалів справи.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, за період дії договору № 01/12/19-8 від 29.11.2019 відповідачу надано послуги із забезпечення контрольно-пропускного режиму (надалі - КПР) та охорони території на суму 127,05 грн.

Однак, позивачем заявлено до стягнення заборгованість за період поза межами дії зазначеного договору, а саме з 10.2018 по 12.2019 включно у сумі 1 397,55 грн.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Згідно з п. п. 3.1, 3.2 договору № 01/12/19-8, розрахунок вартості/ціни послуги кожному власнику здійснює агент, формує відповідні рахунки і надає рахунки власникам у термін до 10-го числа кожного місяця, у якому надаються послуги. Строк оплати послуг здійснюється власниками визначається в рахунку та має проводитись не пізніше 20-го числа місяця, у якому надаються послуги.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, господарський суд зазначає, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за отримані послуги із забезпечення контрольно-пропускного режиму (надалі - КПР) та охорони території за грудень 2019 року є таким, що настав 20.12.2019.

В свою чергу, відповідачем існуючої заборгованості за надані послуги із забезпечення контрольно-пропускного режиму (надалі - КПР) та охорони території не сплачено. Протилежного відповідачем суду не доведено, доказів оплати всієї суми заборгованості не надано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми заборгованості за надані послуги із забезпечення контрольно-пропускного режиму (надалі - КПР) та охорони території нормативно та документально доведені тільки за грудень 2019 року, а тому підлягають задоволенню частково в сумі 127,05 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача за прострочення оплати 3% річних в сумі 26,53 грн. та інфляційні втрати в сумі 20,14 грн.

Господарський суд, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат в межах періоду розрахунку позивача, з урахуванням встановлених вище дат прострочення платежів, приходить до висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, в сумі 0,24 грн., а в частині вимог щодо інфляційних втрат суд відмовляє.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 741,27 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСЕНТ КАПІТАЛ МЕНЕДЖМЕНТ» (місцезнаходження: 08130, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Валерія Лобановського, 21, корп. 2; код ЄДРПОУ 35575477 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-8» (місцезнаходження: 08135, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки, вул. Валерія Лобановського, буд. 23; адреса для листування: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 131-Б, оф. 38; код ЄДРПОУ 40253816) 5 401,50 грн. за послуги з управління багатоквартирним будинком, 127,05 грн. за послуги з охорони, 726,96 грн. нарахованої пені, 80,28 грн. інфляційних втрат, 105,05 грн. 3 % річних, та 741,27 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Згідно з п.п. 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Сокуренко