Рішення № 88837775, 21.04.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

21 квітня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/833/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Шпіньової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 25 лютого 2020 року надійшла позовна заява адвоката Шпіньової Олени Михайлівни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Рубіжанське ОУПФУ Луганської області), в якій представник позивача просить:

1) визнати неправомірним призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2016;

2) зобов`язати відповідача відновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, що виникла з 01.04.2016, разом з поточною пенсією одним платежем.

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року адміністративний позов адвоката Шпіньової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви протягом семи календарних днів з дня отримання ухвали суду (арк. спр. 21-23).

До суду 16 березня 2020 року позивачем надано уточнений адміністративний позов приведений у відповідність з вимогами статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (арк. спр. 27-32), з такими позовними вимогами:

1) визнати неправомірною бездіяльність, що полягає в невиплаті пенсії позивачу з 01.04.2016;

2) зобов`язати відповідача відновити нарахування і виплату пенсії позивачу та виплатити заборгованість, що виникла з 01.04.2016, разом з поточною пенсією одним платежем.

Вивченням уточненого адміністративного позову встановлено, що позивачем у повній мірі усунуто недоліки позовної заяви.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою. Перебуває на обліку у відповідача.

Позивачу з 01.04.2016 виплату пенсії було припинено, що підтверджується листом-відповіддю від 13.02.2020 № 2602/02.2.

У листі від 13.02.2020 № 2602/02.2, відповідач вказує, що з 01.04.2016 виплата пенсії позивачу призупинена на підставі витягу з протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.09.2016 № 13, прийнятого згідно постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365.

З посиланням на норму від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують її конституційні права.

Ухвалою суду від 23.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 47-48).

Від відповідача 06.04.2020 через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 53-57), в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї позиції зазначив, що

Позивач відповідно до довідки від 21.07.2016 № 915917205, виданої управлінням соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області, має статус внутрішньо переміщеної особи, що фактично з 21.07.2016 фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстрований за паспортом громадянина України за адресою: АДРЕСА_2 . У зв`язку з переміщенням до міста Кремінна позивач 21.07.2016 відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) звернулась із заявою про взяття на облік управлінням Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області, правонаступником якого є Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якій просила запросити електронну пенсійну справу з Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі міста Харків. На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» позивач надав відповідачу заяву від 21.07.2016 про перерахування суми пенсії на картковий рахунок, відкритий в ТВБВ № 10012/026 філії Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк». До Управління Пенсійного фонду України в Комінтернівському районі міста Харків відповідачем 08.08.2016 направлено запит пенсійної справи позивача № 6827/07-14. Згідно з атестатом Управління Пенсійного фонду України Комінтернівського району міста Харків від 09.09.2016, наданого у відповідь на запит відповідача від 08.08.2016 № 6827/07-14 позивачу виплачено пенсію по 31.03.2016. Атестат отримано відповідачем 15.09.2016.

На виконання Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок 1) відповідач 23.07.2016 направив до управління соціального захисту населення Кремінської районної державної адміністрації Луганської області реєстр № 13 з інформацією про фактичне місце проживання позивача, що зазначено в заяві від 21.07.2016, для подальшого розгляду Комісією та прийняття відповідного рішення. До відповідача 05.10.2016 надійшло рішення комісії Кремінської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.09.2016 № 13, яким вирішено не призначати соціальні виплати позивачу. Керуючись пунктом 15 Порядку 1, на підставі рішення Кремінської районної державної адміністрації з питань призначення (відновлення, припинення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 28.09.2016 № 13, виплату пенсії позивачу відповідачем не відновлено, окреме рішення відповідачем не приймалось. Позивача взято на облік до відповідача розпорядженням від 12.01.2017 № 815, як отримувача пенсії за віком з 01.04.2016 за даними електронної пенсійної справи, як внутрішньо переміщену особу. Відповідач зазначає, що пенсія позивачу не нараховувалась та виплачувалась з 01.04.2016. Заборгованості за цей період не має.

Відповідач вказує, що починаючи з 01.01.2019 він не має діючих договорів з ПАТ «Укрпошта» та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки одержувачів. З 01.01.2019 відповідач здійснює виключно нарахування пенсійних виплат, фінансування таких виплат здійснюється з поточних рахунків Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.

Відповідач зазначає, що враховуючи пункт 1 Постанови № 637 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, а саме: за період з 01.04.2016, обліковуються у відповідача та будуть виплачені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідач зазначає, що пенсія для пенсіонера є єдиним джерелом існування і про порушення своїх прав позивач дізнався, коли не отримав пенсію до 26 жовтня 2016 року, до 26 листопада 2016 року та надалі, а з позовом про порушення своїх прав звернувся до суду 11.03.2020, що значно перевищує, встановлений абзацом 1 частини другої статті 122 КАС України, загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів. Відповідач вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду.

Просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є пенсіонером та отримує пенсію за віком, перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України (арк. спр. 39-40), довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру (арк. спр. 41), довідки від 21.07.2016 № 910517205 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 42).

За матеріалами пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем до матеріалів справи, встановлено таке.

За заявою позивача від 21.07.2016 про запит пенсійної справи (арк. спр. 59), запитом пенсійної справи (арк. спр. 61), атестатом № 845 (арк. спр. 64) пенсійну справу позивача взято на облік з 01 квітня 2016 року, що підтверджено розпорядженням відповідача від 12.01.2017 № 815 (арк. спр. 65).

Згідно з інформацією, зазначеною у витязі з протоколу від 28.09.2016 № 13 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено не призначати соціальні виплати позивачу (арк. спр. 67).

Згідно з інформацією, зазначеною у довідці від 02 квітня 2020 року без номеру, позивачем отримано пенсію за березень 2016 року, з квітня 2016 року пенсія позивачу не нараховується і не виплачується (арк. спр. 66).

З огляду на вищеописані докази, судом встановлено, що позивачу припинено виплату пенсії УПФУ Комінтернівського району м. Харкова з 01.04.2016, після взяття позивача на облік відповідачем виплату пенсії не поновлено з посиланням на рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат ВПО. Таким чином, позивач не отримує пенсію з 01 квітня 2016 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), яким, зокрема, визначено порядок поновлення раніше призначеної пенсії.

Абзацом 5 пункту 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Згідно з пунктом 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

[…]

Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

[…]

Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Пунктом 4.12 Порядку № 22-1 визначено, що при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», яка набрала чинності з 08 жовтня 2014 року, затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:

довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи;

для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності з 26 листопада 2014 року (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження. […] Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (Офіційний вісник України, 2016 р., № 47, ст. 1702).

08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», яка набрала чинності 14 червня 2016 року (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин), пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:

контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […].

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування:

соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»;

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що після переїзду пенсіонера на тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці, пенсіонер звертається до територіального органу Пенсійного фонду України за новим місцем проживання із відповідною заявою, після одержання якої пенсійний орган перевіряє правильність оформлення заяви та повноту поданих документів. Після чого зобов`язаний не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви направити запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера.

Системний аналіз положень Порядку № 22-1 дозволяє дійти висновку, що протягом 10 днів з дня отримання пенсійної справи, орган Пенсійного фонду України, до якого подано заяву про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, зобов`язаний прийняти рішення щодо поновлення раніше призначеної пенсії.

У свою чергу за матеріалами пенсійної справи позивача судом встановлено, що позивач звернулася до відповідача із заявою від 21.07.2016 про запит її пенсійної справи та поновлення виплати пенсії. До заяви позивачем додано копію довідки від 20.07.2017 № 0000273331 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно з якою фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_3 , а також заяву про виплату пенсії на поточний рахунок позивача, відкритий у відділенні ПАТ «Державний ощадний банк України» (арк. спр. 42, 59, 60).

Викладене свідчить, що позивачем при зверненні до відповідача за поновленням виплати раніше призначеної пенсії дотримано всіх встановлених чинним законодавством умов для її поновлення, у тому числі й щодо реєстрації внутрішньо переміщеною особою на території м. Кремінна та відкриття рахунку у ПАТ «Державний ощадний банк України».

Рубіжанським ОУПФУ Луганської області за запитом отримано пенсійну справу позивача 15.09.2016.

Таким чином, з урахуванням положень Порядку № 22-1, відповідач мав у строк до 25 вересня (протягом 10 днів) прийняти рішення щодо взяття позивача на облік як одержувача пенсії та поновити виплату пенсії. При цьому нарахована сума пенсії мала бути включена в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про поновлення виплати пенсії.

При цьому відповідач мав всі законні підстави для прийняття рішення щодо поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії у визначений частиною другою статті 49 Закону № 1058-IV та Порядком № 22-1 строк, чого ним зроблено не було.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення про поновлення виплати позивачу раніше призначеної пенсії.

Відповідачем взято позивача на облік як отримувача пенсії з 01.04.2016, але виплату пенсії не поновлено.

Як зазначає відповідач, виплата пенсії позивачу не поновлена через прийняття комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам рішення про не призначення позивачу соціальних виплат.

Щодо цих тверджень відповідача, суд вважає за необхідне зазначити, що Закон № 1058-IV не визначає підстав, з яких пенсіонеру може бути відмовлено у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Натомість частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом, до яких рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам про не призначення соціальних виплат не віднесено.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (№ рішення в ЄДРСР 53026124).

До спірних правовідносин суд вважає неможливим застосувати постанови Кабінету Міністрів України, якими встановлений порядок продовження та поновлення пенсійних виплат, з огляду на таке.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню. За загальним правилом «закон» - це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, який приймається відповідно до особливої процедури парламентом та регулює найважливіші суспільні відносини. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, право особи на отримання пенсії (у тому числі за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом 1058-IV, не можуть застосовуватись.

За таких обставин постанови Кабінету Міністрів України не можуть обмежувати конституційне право та встановлювати додаткові підстави для поновлення виплати пенсії ніж передбачені Законом № 1058.

Таким чином, відмова у поновленні виплати пенсії позивачу за відсутності передбачених законами України підстав, є протиправною.

З огляду на все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачу не поновлено виплату раніше призначеної пенсії з моменту її зупинення - з квітня 2016 року, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, тобто з вини органу Пенсійного фонду України, що, у свою чергу, має наслідком виплату такої пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із протиправною бездіяльністю відповідача щодо непоновлення виплати їй пенсії з 01 квітня 2016 року.

Таким чином, ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення виплати пенсії позивачу з 01.04.2016 та зобов`язання відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії за віком з 01.04.2016.

Оскільки матеріалами справи встановлено, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із протиправною бездіяльністю відповідача щодо непоновлення виплати йому пенсії, а не щодо невиплати пенсії, тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії позивачу із квітня 2016 року .

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість з виплати пенсії, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов`язанням відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з моменту припинення її виплати. Відповідно, додаткового зобов`язання не потребує.

Щодо посилань відповідача на те, що Рубіжанське ОУПФУ Луганської області не є розпорядником коштів, суд зазначає таке.

Механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об`єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках визначено Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок № 1596).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1596 виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються: між уповноваженими банками та органами соціального захисту населення або центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат; між уповноваженими банками та органами Пенсійного фонду, а у разі централізованого нарахування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та органами Пенсійного фонду, у разі централізованого фінансування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві.

Абзацами першим-третім пункту 12 Порядку № 1596 передбачено, що органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.

Пунктом 13 Порядку № 1596 передбачено, що списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів. Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту. За договорами, зазначеними у пункті 3 цього Порядку, та за наявності технічних можливостей сторін цих договорів списки можуть подаватися в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису. Подання списків в електронній формі з використанням електронного цифрового підпису обумовлюється в договорах, які укладаються згідно з пунктом 3 цього Порядку. Органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення протягом місяця, за який виплачується пенсія та грошова допомога, можуть складати і подавати додаткові списки на зарахування пенсій та грошової допомоги одержувачам, які з різних причин не були внесені до основних списків, а також у разі перерахунків пенсій та грошової допомоги.

На підставі складених документів органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення проводять протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам коштів, необхідних для виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки одержувачів (абзац перший пункту 14 Порядку № 1596).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 13 грудня 2018 року № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році» з метою забезпечення стабільного фінансування та виплати пенсій відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, для здійснення з 01 січня 2019 року фінансування пенсійних виплат головними управліннями Пенсійного фонду України у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській та Чернігівській областях, начальникам відповідних головних управлінь доручено забезпечити у порядку, встановленому законом, укладання договорів з публічним акціонерним товариством «Укрпошта» та банками, уповноваженими на право виплати пенсій через поточні рахунки.

Прийнята правлінням Пенсійного фонду України постанова від 13 грудня 2018 року № 27-1 «Про невідкладні заходи щодо організації виплати пенсій у 2019 році» не визначає порядок виплати пенсій та грошової допомоги саме головними управліннями Пенсійного фонду України в областях.

Окрім того, згідно з пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).

Відповідно до підпунктів 7, 8 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 41/26486, управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань: призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, до повноважень управлінь Пенсійного фонду України в містах (у тому числі Рубіжанського ОУПФУ Луганської області) серед іншого віднесено забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.

Надаючи оцінку твердженням відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вже вище вказано, згідно з положеннями статті 49 Закону № 1058-IV припинення виплати пенсії відбувається за рішенням територіального органу Пенсійного фонду України або суду за наявності визначених законом підстав.

Разом з тим, відповідач не поновив виплату пенсії позивачу без прийняття відповідного рішення. Тобто, не поновлення виплати пенсії відбулося внаслідок бездіяльності відповідача.

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Оскільки порушення, допущене відповідачем, є триваючим, суд вважає, що позивачем у даному випадку строк звернення до суду не пропущений.

Більш того, як зазначає позивач, про причини невиплати пенсії позивач дізналась з листа Рубіжанського ОУПФУ Луганської області від 27.01.2020 № 1637/02.2 (арк. спр. 35-37).

Відповідачем суду не надано доказів на спростування таких тверджень позивача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу в межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачений судовий збір у загальному розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 11.03.2020 № 16 (арк. спр. 33).

Таким чином, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Шпіньової Олени Михайлівни в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 93009, Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Студентська, будинок 35-А, РНОКПП 41245565) про визнання неправомірною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо не поновлення виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії з 01 квітня 2016 року.

Зобов`язати Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2016 року.

У задоволенні вимоги про визнання неправомірною бездіяльності Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, що полягає в невиплаті пенсії з 01.04.2016, відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова