Рішення № 88837737, 17.04.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

17 квітня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1056/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2020 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати та поновлення пенсії ОСОБА_2 відповідачем з 01.11.2015;

- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про відмову в поновленні пенсії від 16.09.2019 № 19750/03-22;

- зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії ОСОБА_2 .

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 , є отримувачем пенсії за віком. З листопада 2015 року виплату пенсії ОСОБА_2 призупинена відповідно до пункту 4 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV.

У зв`язку із проведенням антитерористичної операції на території Луганської області ОСОБА_2 у травні 2015 року виїхала до родичів, які мешкають у Російській Федерації, де станом на сьогоднішній день і мешкає. З урахуванням похилого віку стан здоров`я ОСОБА_2 погіршився, тому пенсіонерка особисто наразі не в змозі звернутися до Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області для поновлення виплати пенсії.

18 березня 2019 року ОСОБА_2 на підставі довіреності № 61АА6097135. посвідченої нотаріусом Таганрозького нотаріального округу Ростовської області Плотниковою Раїсою Веніамінівною, уповноважила ОСОБА_1 . отримувати належну ОСОБА_2 пенсію, з правом отримання щомісячних грошових виплат, додаткового щомісячного забезпечення,

01.11.2015 відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 12.04.2019 позивач звертається до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 23.04.19 листом № 174/Н-4 відповідач відмовляє позивачу в розгляді заяви про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2

16.09.2019 відповідачем прийнято рішення про відмову позивачу в поновленні пенсії ОСОБА_2 за заявою позивача від 12.04.2019.

Позивач вважає таку бездіяльність та рішеннями відповідача протиправними.

Ухвалою суду від 16 березня 2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 25-26).

01 квітня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 33-34), в обґрунтування якого зазначено, що 16.03.2020 управління Пенсійного фонду в м.Сєвєродонецьку Луганської області отримало від державної установи управління Пенсійного фонду Російської Федерації в м.Таганрозі Ростовської області запит про витребування пенсійної справи на ім`я ОСОБА_2 , у зв`язку з проживанням останньої в Російській Федерації у м.Таганрог Ростовської області.

Керуючись вищевказаними нормами права, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області переслало до державної установи управління Пенсійного фонду Російської Федерації в м.Таганрозі Ростовської області пенсійну справу на ім`я ОСОБА_2 (копія супровідного листа №5083/03-21 від 18.03.2020 додається).

Також, у супровідному листі №5083/03-21 від 18.03.2020 зазначено, що пенсія ОСОБА_2 виплачена по 30.04.2015.

Тому управлінням Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області 18.03.2020 року винесено розпорядження про закриття особового рахуноку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 та зняття ОСОБА_2 з обліку.

Враховуючи те, що ОСОБА_2 не перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, управління позбавлено можливості провести будь-яке нарахування та виплату пенсії ОСОБА_2 .

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданий 07.09.2000 Сєвєродонецьким МВ УМВС України в Луганській області (а.с. 11), та отримувала пенсію за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_3 (а.с. 12).

Позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області як отримувач пенсії за віком, що не заперечується сторонами.

16 березня 2020 року на адресу Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від Державного закладу управління Пенсійного фонду Російської Федерації в м.Таганрозі Ростовської області надійшов запит виплатної справи від 17.02.2020 №169977/20 ОСОБА_2 (а.с. 35).

Як зазначено у вказаному запиті, у зв`язку з заявою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка Російської Федерації, яка проживає за адресою: на підставі паспорту громадянина Росії серії НОМЕР_4, дата видачі 30.01.2020, УПФР в м.Таганрозі Ростовської області просило вислати виплатну справу ОСОБА_2 (а.с. 35).

Супровідним листом Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області №5063/03-21 від 18.03.2020 було вислано на адресу Державного закладу управління Пенсійного фонду Російської Федерації в м.Таганрозі Ростовської області пенсійну справу ОСОБА_2 , та повідомлено, що пенсію виплачено по 30.04.2015 (а.с. 36).

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про закриття особистого рахунку, припинено виплату пенсії та знято особистий рахунок з обліку ОСОБА_2 з 01.04.2020, у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання в м.Таганрог Ростовської області (а.с. 37).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Так, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Пунктом другим частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Отже, з аналізу наведених положень вбачається, що усі громадяни України непрацездатного віку мають право на пенсійне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Припинення цього права можливе лише у випадках визначених законом, зокрема у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон.

Постановою Правління Пенсійного фонду України №4-5 від 23.04.1999 затверджено Інструкцію про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні (далі - Інструкція №4-5).

Пунктом 1.5 Інструкції №4-5 визначено, що пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення. Переказування пенсій здійснюється з дня припинення їх виплати в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Відповідно до пункту 1.8 Інструкції №4-5, виплата пенсій пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання до держав, що підписали Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода), здійснюється на умовах та в порядку, визначених Угодою, управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - управління Фонду).

Згідно з статтею 1 Угоди, Пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Статтею 5 Угоди, ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Відповідно до частини 1 статті 6 Угоди, призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Статтею 7 Угоди, при переселенні пенсіонера в межах держав-учасників Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера. Розмір пенсії переглядається відповідно до законодавством держави-учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.

Отже, з аналізу наведених положень суд дійшов висновку, що виплата пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне місце проживання за кордон в межах держав-учасників Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, за місцем проживання в Україні припиняється з моменту зняття його з обліку в пенсійному органі України.

Як вбачається з матеріалів справи позивача знято з обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області та припинено виплату пенсії з 01.04.2020.

Проте, як вбачається з матеріалів справи виплату пенсії позивачу припинено з 01.11.2015.

Отже, щодо не виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.11.2015, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до наданої відповідачем письмової інформації №6136/07-20 від 16.04.2020 виплату пенсії позивачу припинено з 01.11.2015, у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, що також підтверджується відомостями про нарахування (а.с. 40-44).

При цьому, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не надано доказів прийняття ним відповідного рішення про припинення виплати пенсії позивачу, а тому суд дійшов висновку, що таке рішення не приймалось, що є грубим порушенням вимог статті 49 Закону № 1058-IV.

Отже, за умови не прийняття відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу, суд приходить до висновку, що припинення з 01.11.2015 року виплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним.

Щодо спірного рішення відповідача про відмову в поновленні пенсії №19750/03-22 від 16.09.2019, суд зазначає таке.

Як вбачається з вказаного рішення відповідача, 12.04.2019 до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області надійшла заява від ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 . В заяві також зазначено, що він уповноважений ОСОБА_2 отримувати належну їй пенсію, з правом отримання щомісячних грошових виплат, додаткового щомісячного забезпечення, разових та інших компенсаційних виплат, у тому числі не виплачені раніше грошові кошти, з правом давати згоду на обробку персональних даних, подавати від її імені заяви та інші необхідні документи, ставити підпис за ОСОБА_2 і здійснювати всі дії, пов`язані з виконанням доручення, передбаченого довіреністю (а.с. 17).

З посиланням на положення ч. 3 ст. 237, ст. 242 Цивільного кодексу України, Закон України „Про громадянство України" відповідач зазначив, що представництво за довіреністю не є представництвом за законом у розумінні цивільного законодавства, вищезазначені заяви не приймаються від довірених осіб, тобто представників пенсіонерів за довіреністю. Оскільки ОСОБА_2 не зверталась до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області особисто, тому відповідачем відмовлено в поновленні виплати пенсії ОСОБА_2 за заявою від 12.04.2019. Крім того, відповідачем у спірному рішенні зазначено, що заява про поновлення пенсії поштою не пересилається.

Частиною 2 статті 49 Закону № 1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Пунктом 1.5 розділу І Порядку №22-1 передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником.

Згідно положень статті 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.242 Цивільного кодексу України, „Представництво за законом" - законними представниками є батьки (усиновлювачі) своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, опікуни малолітніх осіб та фізичних осіб, визнаних недієздатними, або інші особи в випадках, встановлених законом.

Згідно пункту 1 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо).

Суд зазначає, що пунктом 1.5 розділу І Порядку №22-1 передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії може бути подана «законним представником» пенсіонера.

При цьому цим пунктом не визначалося, що заява про поновлення виплати пенсії може бути подана «представником за законом» пенсіонера.

Як наслідок, при даних спірних правовідносинах слід визначати представництво як таке, яке визначено законом чи законами, а не виключно в рамках, визначених частинами 1 та 2 статті 242 Цивільного кодексу України.

Крім того, частиною 3 статті 242 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Аналіз змісту ч. 2 ст. 47 Закону № 1058 свідчить про те, що сама пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом.

Статтею 4 Закону № 1058 прямо визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення, серед іншого, складається також з інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Суд зазначає, що Цивільний кодекс України (далі також - ЦК України), який є законом, прийнятий не відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Крім того, статтею 1 ЦК України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Тому по даній адміністративній справі стосовно пенсійного забезпечення в наявності підстави для висновку, що норми ЦК України повинні застосовуватися лише у випадках, встановлених законом.

Як встановлено нормами Закону № 1058, а саме: частиною 2 статті 49, частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону, у зазначених нормах відсутнє посилання на норми Цивільного кодексу України як такі, які застосовуються при вирішенні питання стосовно поновлення виплати пенсії.

В свою чергу, можливість виплати пенсії за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом, прямо передбачена ч. 2 ст. 47 Закону № 1058.

Також можливість подачі заяви про призначення пенсії представником за довіреністю прямо передбачена і положеннями Порядку №22-1, який регулює відносини в сфері пенсійного забезпечення.

Процедура поновлення виплати пенсії є похідною від процедур призначення та виплати пенсії, ініціювання яких можливе за умови подачі відповідних заяв представником за довіреністю.

Також суд надає оцінку доводам відповідача стосовно неможливості пересилання заяви про поновлення виплати пенсії поштою відповідно до положень п. 1.5 та 1.7 Порядку № 22-1, виходячи з такого.

Як вже зазначалося, згідно статті 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Норми Закону № 1058 мають вищу юридичну силу, ніж норми Порядку № 22-1, які розвивають чи деталізують окремі положення зазначеного Закону.

Судом встановлено, що норма Закону № 1058 - частина 2 статті 49, яка регулює питання поновлення виплати пенсії, не містить положень стосовно обмеження права звернення пенсіонера через представника за довіреністю стосовно вирішення питання поновлення виплати пенсії. Також ця норма не містить обмежень стосовно можливості надіслання заяви про поновлення виплати пенсії поштою.

Як наслідок, норми Порядку № 22-1, які містять положення стосовно лише особистого звернення пенсіонера або його представника безпосередньо до пенсійного органу (без можливості надіслання відповідної заяви поштою) суперечать нормам Закону № 1058 та звужують права пенсіонера стосовно реалізації його пенсійних прав. У зв`язку з чим не можуть бути визнані такими, які відповідають нормам Закону № 1058, положення п. 1.5 та 1.7 Порядку № 22-1, оскільки вони суперечать положенням Закону та звужують права пенсіонера.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача від 16.09.2019 №19750/03-22 прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вже вище зазначалось судом з 01.04.2020 позивача було знято з обліку у відповідача, у зв`язку з її виїздом за кордон.

Проте, станом на день розгляду справи позивачу не виплачено пенсію за період з 01.11.2015 по 31.03.2020 за відсутності підстав визначених законом.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №19750/03-22 від 16.09.2019, визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу та зобов`язання виплатити таку заборгованість.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанціями №0.0.1645382744.1 від 12.03.2020 та № 0.0.1510801501.1 від 01.11.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 840,80 грн на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області №19750/03-22 від 16.09.2019 про відмову в поновленні пенсії.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не виплати ОСОБА_2 раніше призначеної пенсії за віком за період з 01.11.2015 по 31.03.2020.

Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код: 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) виплатити ОСОБА_2 раніше призначену пенсію за віком за період з 01.11.2015 по 31.03.2020.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код: 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) на користь ОСОБА_2 , витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Ірметова