Рішення № 88837729, 17.04.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/494/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області (вул. Академіка Корольова, 26, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25030, код ЄДРПОУ - 39767636)провизнання протиправним і скасувати наказу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 19.12.2019 року №11-9594/14-19-СГ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затвердити не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в приватну власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га. за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Куцеволівської сільської ради Онуфріївського району за межами населеного пункту.

ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у встановленому законом порядку звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, однак відповідачем було відмовлено у її задоволенні. Підставою відмови зазначено, невідповідність поданих графічних матеріалів вимогам законів. Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся до суду з даним позовом.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (надалі відповідач) в письмовому відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на правомірність та обґрунтованість прийнятого відповідачем наказу, оскільки відсутні будь-які порушення прав та інтересів позивача. На думку відповідача, запитувана земельна ділянка бажана земельна ділянка знаходиться у земельному масиві, на яку надано дозволи на розроблення документації із землеустрою Куцеволівській сільській раді та з поданих графічних матеріалів позивача не можливо було встановити бажаного місця розташування земельної ділянки.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (а.с.11).

Вказана ухвала надіслана учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та ними отримана.

05.03.2020 року відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.14-19).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 р. клопотання Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області про залучення до участі у справі №340/492/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Куцеволівської сільської ради залишено без задоволення (а.с.34).

19.03.2020 р. судом винесено ухвалу, якою клопотання представника відповідача про зупинення провадження залишено без задоволення (а.с.39)

Ухвалою суду від 01.04.2020 р. витребувано у позивача докази знаходження бажаної земельної ділянки, яка зазначена на графічних матеріалах, на території Куцеволівської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області (а.с.43-49).

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

За приписами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою від 11.11.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення, цільове призначення А.01.03., яка розташована на території Куцеволівської сільської ради Онуфріївського району за межами населеного пункту.

До заяви додані копія паспорту, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та графічний матеріал місця розташування земельної ділянки (а.с.4-7).

Наказом від 19.12.2019 №11-9594/14-19-СГ Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (надалі спірний наказ) відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, вказавши, що подані графічні матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до частини сьомої статті 118 ЗК України (а.с.8).

Не погоджуючись з такою відмовою, що відображена у оскаржуваному наказі, вважаючи його протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом порушеного на його думку, права.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Предметом даного спору, є законність наказу від 19.12.2019 №11-9594/14-19-СГ.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (надалі ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій".

Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Згідно з частиною 1 статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу зазначеної норми суд дійшов висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, відповідач приймаючи оскаржуваний наказ мотивував посилаючись на те, що додані графічні матеріали не відповідають нормам закону та підзаконних нормативно-правових актів, при цьому наведена лише стаття 118 ЗК України. При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачем не зазначено у самому наказі в чому конкретно проявлена невідповідності графічних матеріалів.

До матеріалів позову долучена копія бажаного місця розташування земельної ділянки для передачі у власність для ведення особистого селянського господарства (а.с.6), а також додатково витребувано докази розташування бажаної земельної ділянки. Огляд долучених до матеріалів справи доказів не дає суду підстав дійти висновку про порушення позивачем статті 118 ЗК України.

Згідно частини 7 статті 188 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з положень зазначених норм, в оскаржуваному наказі про відмову повинні бути наведені конкретні мотиви відмови із зазначенням норми закону чи іншого нормативно-правового акту.

Дослідивши оскаржуваний наказ суд наголошує, що останній містить лише посилання на норми Земельного Кодексу України, при цьому не зазначаючи конкретизації, що не дає підстави встановити дійсну підставу відмови.

Суд не бере до уваги викладені у відзиві твердження відповідача про те, що фактично підставою стала неможливість визначити бажане місце розташування земельної ділянки та ідентифікувати з доданого позивачем викопіювання. Проте, відповідна конкретизована підстава для відмови в оскаржуваному наказі не зазначена, яку можливо було перевірити на предмет законності.

У позовній заяві позивач зазначив, що бажане місце земельної ділянки ним позначена на графічному матеріалі, який роздрукований із Публічної кадастрової карти України.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що оскаржуваний наказ без зазначення конктеризації «невідповідності графічних матеріалів», не може вважатися правомірною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

За таких обставин суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у порушення вимог Земельного Кодексу України не відповідає критеріям відповідності, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню, як протиправний.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача затвердити не пізніше 30 днів з дня набрання рішенням суду законної сили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у порушення вимог Земельного Кодексу України не відповідає критеріям відповідності, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, а тому підлягає скасуванню, як протиправний.

Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача видати наказ яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

У свою чергу, суд не погоджується з такою вимогою позивача та зазначає наступне.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання вмотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту суд зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачкою усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Правова оцінка спірного наказу стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі. Однак суд не досліджує, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачкою усі інші умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. За таких обставин у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення.

Станом на день розгляду справи суду не наведено жодних обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від зобов`язання повторно розглянути заяву позивачки.

Виходячи з наведених норм права та встановлених по справі дійсних обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 11.11.2019 року (подану та зареєстровану 19.11.2019 року за №О-12316/0/16-19).

Аналогічний правовий висновок щодо способу захисту викладений Верховним Судом у постанові від 08.11.2019 року у справі №420/914/19 (провадження №К/9901/22169/19).

Поряд з тим, суд звертає увагу позивача на те, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункту 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу та зобов`язання повторно розглянути заяву позивача, тобто про часткове задоволення позову.

VI. Судові витрати.

Частинами 1 та 3 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. А при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що позовна вимога в задоволені якої відмовлено, є похідною від основної позовної вимоги, яка задоволена в повному обсязі, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 139, 246, 255, 260-263, 292-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 19.12.2019 року №11-9594/14-19-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.11.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність під особисте селянське господарство, площею 2,0 га, яка розташована на території Куцеволівської сільської ради Онуфріївського району за межами населеного пункту.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 39767636) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17 квітня 2020 року.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук