Рішення № 88837513, 21.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/12079/19

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Панкеєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області, третя особа - Бердичівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області про визнання незаконними та скасування вимог,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконною та скасувати винесену Головним управлінням ДФС у Житомирській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціальною внеску №92384-50 від 19.11.2018 на суму - 15 819,54 грн;

- визнати незаконною та скасувати винесену Головним управлінням ДФС у Житомирській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-92384-50 від 28.08.2019 на суму - 21 069,90 грн.

В обґрунтування позову вказано, що з 23.09.1993 позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік в Бердичівській ДПІ Бердичівського управління ГУ ДФС у Житомирській області як платник податків на спрощеній системі оподаткування. Вказує, що згідно з п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" №2390-УІ від 01.07.2010 (набрав чинності з 03.03.2011) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності ним Законом. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. У зв`язку з тим, що позивач починаючи з 28.07.2006 не подавав державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про нього, як фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру та будь-яких інших заяв щодо продовження здійснення ним підприємницької діяльності та/або повторної реєстрації/перереєстрації підприємницької діяльності, тому, відповідно до положень вищевказаного закону, його підприємницька діяльність припинена, а свідоцтво про державну реєстрацію є недійсним. Позивач посилається на те, що відповідач не мав правових підстав для складення вимоги, оскільки його підприємницька діяльність була припинена, заборгованість зі сплати ЄСВ була відсутня, звіти позивач не формував і не подавав.

Ухвалою судді від 10.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, яка буде розглядатися за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судових засіданнях позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві, подальший розгляд справи просив здійснювати в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судові засідання не з`являвся, до матеріалів справи надав відзив на позовну заяву від 26.12.2019 №2972/06-30-10-04 (а.с.42-44).

Представник третьої особи просив справу розглядати у його відсутності.

Протоколом судового засідання від 18 березня 2020 року відбувся перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 23.09.1993; відомості про фізичну особу-підприємця включені до Єдиного державного реєстру - 28.07.2006; припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 06.11.2019 (номер запису: 23040060003005170); перебував на обліку в Бердичівському управлінні ДПС Головного управління ДПС у Житомирській області (а.с.24-25).

Відповідно до даних із інформаційної системи "Податковий блок" позивач на момент винесення оскаржуваної вимоги в період з 23.09.1993 по 06.11.2019 рахувався фізичною особою-підприємцем у Бердичівському управлінні ГУ ДФС у Житомирській області.

Так, за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2017, 2018 та II квартали 2019 на загальну суму 21069,9 грн із них:

- за 2017 рік на суму 8448 грн (704 грн х 12 місяця = 8448 грн);

- за 2018 рік на суму 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців =9828,72 грн);

- II квартали 2019 - на суму 5508,36 грн (1819,06 грн х 6 місяців =5508,36 грн) (а.с.48-49).

19.11.2018 та 28.08.2019 ГУ ДФС у Житомирській області сформовано позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-92384-50 з єдиного соціального внеску на загальну суму 21069,90 грн (а.с.19-20).

Перевіряючи вказані вимоги на відповідність нормам податкового законодавства та вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) ( у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.2 та п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.

Згідно абзацом 1 та 2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до змісту ч.4 ст.4 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII, з 01.01.2017) фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач в 2017-2018 роках та в другому кварталі 2019 року був пенсіонером за віком або інвалідом та отримував відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Згідно з п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ (у редакціїЗакону №1774-VIII, з 01.01.2017) для фізичних осіб-підприємців, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, нараховується єдиний внесок - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно із змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року №2148-VІІІ (далі -Закон № 2148) до Закону №2464, з 01.01.2018 внесено зміни щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями (в т.ч. які перебувають на спрощеній системі оподаткування).

Відповідно до абз.3 ч.8 ст.9 Закону №2464-VІ (у редакції, Закону №2148, від 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4,5 та 5-1частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

З огляду на системний аналіз зазначених правових норм, враховуючи внесені зміни до статті 7 Закону №2464-VІ суд дійшов до висновку, що починаючи з 01.01.2017, у разі якщо фізичною особою-підприємцем, яка застосовує спрощену систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом №2464-VІ. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Матеріали справи свідчать, що нарахування позивачу єдиного внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, що узгоджується з вимогами п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ.

Як зазначено у ч.2 ст.9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.3 ст.9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно із частинами 1-4 статті 25 Закону №2464-VІ рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі Інструкція).

Відповідно до п.10 розділу ІV Інструкції обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

Щодо твердження позивача про протиправність формування податкової вимоги зі сплати єдиного внеску, з огляду на відсутність документально оформленої перевірки платника податків, за результатами якої мав бути складений акт перевірки, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції, передбачено, що розрахунок фінансової санкції (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску) здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Окрім того, статтею 9 Закону №2464-VІ та п.10 розділу ІV Інструкції передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів, а й інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов до висновку, що визначальним для вирішення справи є встановлення факту несплати (несвоєчасної сплати) позивачем єдиного соціального внеску, в тому числі на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме облікової картки платника єдиного соціального внеску фізичної особи - підприємця, а не лише первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення).

Також відповідно до п.2 розділу VI Інструкції, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. За приписами п.3 розділу VI Інструкції органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Матеріали справи свідчать, що оскаржувані вимоги направлені після спливу встановленого Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування строку.

Однак, суд зазначає, що вказане процедурне порушення не впливає на законність самої вимоги та не звільняє платника від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання.

Суд зазначає, що відповідно до змісту абзацу 2 пункту 177.11 статті 177 Податкового кодексу фізичні особи, щодо яких проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням, подають податкову декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності, протягом 30 календарних днів з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

У разі проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням останнім базовим податковим (звітним) періодом є період з дня, що настає за днем закінчення попереднього базового податкового (звітного) періоду, до останнього дня календарного місяця, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Водночас, згідно з ч.8 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця здати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою, а отже, і статусу платника єдиного внеску.

Таким чином, останнім періодом, за який необхідно сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів того, що його підприємницька діяльність із 28.07.2006 по 06.11.2019 була припинена чи зупинена.

Зі змісту реєстраційної справи виконавчого комітету Бердичівської міської ради №2-304-005170-30 встановлено, що з метою включення відомостей про фізичну особу-підприємця ЄДР ОСОБА_1 06.07.2006 було заповнено форму реєстраційної картки на проведення такої реєстрації. Вказану картку надано державному реєстратору Камінській О.В. для проведення державної реєстрації, яка відбулась 28.07.2006 за № 23040170000005170 (а.с.113-115).

В матеріалах реєстраційної справи міститься свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 , видане 01.08.1996 на підставі рішення виконкому від 23.09.1993 №555 (а.с.116).

Як встановлено з матеріалів реєстраційної справи, заяву про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 подано вперше 06.11.2019. На підставі вказаної заяви державним реєстратором Переходкіною Т.В. 06.11.2019 внесено запис про припинення державної реєстрації підприємницької діяльності за №23040060003005170 (а.с.120-121).

Наведена інформація підтверджується даними, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ОСОБА_1 .

Інших доказів вжиття позивачем дій спрямованих на припинення підприємницької діяльності до 06.11.2019 судом не встановлено.

З приводу тверджень позивача, що його свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане до 1 липня 2004 року вважається недійсним, а підприємницька діяльність припиненою варто вказати наступне.

Із введенням в дію Закону № 755-IV від 15.05.2003 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі ЄДР).

Статтею 1 Закону № 755-IV визначено, що Єдиний державний реєстр це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 17 вищевказаного Закону, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно із частиною другою Прикінцевих положень Закону № 755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003), державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР.

Верховною Радою України 1 липня 2010 року за № 2390 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі Закон № 2390).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390 цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто 3 березня 2011 року.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений п.2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис від 28.07.2006 № 23040170000005170 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (а.с.22-23).

З огляду на наведене, з урахуванням відсутності факту припинення здійснення підприємницької діяльності позивачем за процедурою, встановленою Законом України № 755-IV від 15.05.2003 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", суд дійшов висновку, що станом на час виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що передбачає обов`язок зі сплати єдиного соціального внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2018 та 28.08.2019 ГУ ДФС у Житомирській області сформовано позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-92384-50 з єдиного соціального внеску на загальну суму 21069,90 грн (а.с.19-20).

Водночас, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ФОП ОСОБА_2 міститься запис від 06.11.2019 №23040060003005170 "стан суб`єкта: припинено" (а.с.24-25).

Тобто, вже після винесення податковим органом оскаржуваних вимог у ЄДР включено відомості про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних вимог.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про безпідставність позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 9,77,90,242-246,371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва