Рішення № 88837486, 21.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 року м. Житомир справа № 240/25/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2900 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А2900 (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини А2900 щодо невиплати всіх сум належних йому у день звільнення з військової служби (невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно у розмірі 12247,93 гривень) за період з 15.07.2019 по 15.10.2019;

- стягнути з військової частини А2900 на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплати грошової компенсації за не отримане речове майно у розмірі 12247,93 гривень) за період з 15.07.2019 по 15.10.2019 в сумі 41701,66 гривень.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що станом на день звільнення його з військової служби відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив йому грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 2247,93. Вказані кошти були перераховані на банківський рахунок позивача лише 15.10.2019, чим порушено вимоги Кодексу законів про працю України. З огляду на що, позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/25/20 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Крім того, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також копію позовної заяви з доданими до неї документами 09 січня 2020 року було надіслано на адресу місцезнаходження військової частини А2900, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що повернулось на адресу суду, ухвалу про відкриття провадження у справі військова частина А2900 отримала 17 січня 2020 року (а.с.20).

24 січня 2020 року до суду надійшов відзив військової частини А2900 на позовну заяву ОСОБА_2 , в якому відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог. Свою позицію аргументував тим, що норми Кодексу законів про працю України щодо стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законодавства України. Також відповідач вказував, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не відноситься до складу грошового забезпечення військовослужбовця (заробітної плати). З огляду на зазначене, військова частина А2900 просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 в повному обсязі (а.с.21-27).

Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

У відповідності до частини четвертої статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом на посаді начальника повітрянодесантного тренажера взводу забезпечення школи повітрянодесантної підготовки військової частини А2900.

На підставі наказу командира військової частини А2900 (по особовому складу) від 09.07.2019 №50-РС сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас за пунктом «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с.9).

Натомість, відповідно до наказу командира військової частини А2900 (по стройовій частині) від 15.07.2019 №148 позивача було виключено зі списків особового складу військової частини а всіх видів забезпечення (а.с.10).

З наявної у матеріалах справи копії витягу із вищезазначеного наказу командира військової частини А2900 від 15.07.2019 №148 вбачається, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 12434,45 гривень (а.с.10 зворотній бік).

Однак під час розгляду справи судом безспірно встановлено, що станом на дату звільнення позивача з військової служби зазначена грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 12434,45 гривень позивачу виплачена не була.

Випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відкритого в АТ «Комерційний банк «Приватбанк», підтверджується, що грошова компенсація за неотримане речове майно в розмірі 12434,45 гривень була зарахована на рахунок позивача лише 15 жовтня 2019 року.

Вважаючи протиправними дії військової частини А 2900 щодо невиплати всіх належних йому сум у день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ, речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.1 п.1 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби в ЗСУ та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, указаними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненим військовослужбовцем, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Тобто, спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі №21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.

Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі №810/1549/17, від 17 жовтня 2018 року у справі №805/2948/17-а, від 8 листопада 2018 року у справі №821/1333/16, від 18 квітня 2019 року у справі №806/889/17.

Оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Так, в силу норм ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Поряд з цим, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 КЗпП України).

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа №21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Крім того, ст. 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України суд приходить до висновку, що останні спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верхового Суду від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.

Як вже було зазначено, 15 липня 2019 року ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини А2900 та всіх видів забезпечення.

Разом з тим, остаточний розрахунок, а саме виплата грошової компенсації за неотримане речове майно, проведено із ОСОБА_1 лише 15 жовтня 2019 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача (а.с.12-14).

Вказане свідчить на користь висновку, що остаточний розрахунок здійснено відповідачем не в день звільнення позивача з військової служби, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП - 15 жовтня 2019 року, тобто із затримкою в 92 дні.

Тобто, факт затримки розрахунку при звільненні є беззаперечним та підтверджується наданими до матеріалів справи доказами, у зв`язку з чим існують підстави для визнання протиправною бездіяльності військової частини А2900 протиправною.

Також суд зазначає, що не приймає до уваги твердження відповідача про те, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не відноситься до грошового забезпечення військовослужбовця (заробітної плати), оскільки у статті 116 Кодексу законів про працю України акцентовано увагу на тому, що в день звільнення проводиться виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.

Використане законодавцем визначення "всіх сум, що належать працівнику", означає, що до таких сум відноситься і грошова компенсація за неотримане речове майно, тому за її невиплату застосовуються наслідки передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

З огляду на викладене, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивача виключено зі списків особового складу військової частини А2900 та всіх видів забезпечення 15 липня 2019 року, отже місяцями, що передують події (звільненню позивача з військової служби без проведення виплати всіх належних йому сум у день звільнення) є травень та червень 2019 року.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки військової частини А2900 про розмір грошового ОСОБА_1 , вбачається, що розмір отриманого позивачем у травні 2019 року грошового забезпечення становить 14189,92 гривень, а у червні 2019 року - 14189,92 гривень.

Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 465,24 гривень ((14189,92 грн. + 14189,92 грн.) / 61 день = 465,24 грн.).

Кількість днів затримки проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні з військової служби з 15.07.2019 по 15.10.2019 становить 92 дні.

З урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, що має бути виплачений позивачеві у зв`язку із затримкою остаточного розрахунку при звільненні становить 42802,08 гривень (465,24 грн. х 92 дні = 42802,08 грн.).

Отже, стягненню на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 42802,08 гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем під час розгляду справи доведено та підтверджено наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, натомість відповідачем не спростовано наявність у нього права на отримання середнього заробітку за час затримки з ним повного розрахунку при звільненні з військової служби.

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини А2900 (вул. Чуднівська, 114, м. Житомир, 10005; код ЄДРПОУ 26616327) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини А2900 (вул. Чуднівська, 114, м.Житомир, 10005; код ЄДРПОУ 26616327) щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за не отримане речове майно у розмірі 12247,93 гривень.

Стягнути з військової частини А2900 (вул. Чуднівська, 114, м.Житомир, 10005; код ЄДРПОУ 26616327) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за період з 15.07.2019 по 15.10.2019 в розмірі 42802,08 гривень (сорок дві тисячі вісімсот дві гривні вісім копійок) за затримку з ним повного розрахунку при звільненні, а саме за несвоєчасну виплату йому грошової компенсації за не отримане речове майно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Встановлений строк на апеляційне оскарження відповідно до п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя І.Е.Черняхович