Рішення № 88837459, 17.04.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 квітня 2020 року Справа № 280/871/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945)

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 22 травня 2019 року № Ф-520-55 У про сплату боргу ( недоїмки) у розмірі 21200,00 грн.

Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року зазначену позовну заяву було залишено без руху в зв`язку з невідповідністю позовної заяви вимогам КАС України та позивачеві був наданий строк для усунення недоліків. Так, на виконання вимог зазначеної ухвали 19 лютого 2020 року на адресу суду надійшла заява від позивача з виправленими недоліками.

20 лютого 2020 року ухвалою суду відкрито провадження по справі та призначено судове засідання на 16 березня 2020 року, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позовну заяву обґрунтовано з підстав, зазначених у позовній заяві вказавши, що ОСОБА_1 не погоджується із спірною вимогою відповідача від 22 травня 2020 року №Ф-520-55, яким визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 27 вересня 2019 року, оскільки позивач не здійснював, як суб`єкт підприємницької діяльності. Зазначив, що зареєстрований, як фізична особа - підприємець з 29 червня 2016 року, однак розрахувавши доходи і витрати він не здійснював діяльності, як самозайнята особа. Крім того, з 13 листопада 2017 року до 27 червня 2019 року працював на ТОВ «Філл Ін», а з 01 липня 2019 року по 28 січня 2020 року працював на ТОВ «Ядзакі України». У зв`язку з чим вважає, що не підпадає під критерії самозайнятої особи, що здійснює належну професійну діяльність, а отже не повинен нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок за ознакою самозайнятої особи. Отже, відповідно до норм чинного законодавства, то й оскаржувану податкову вимогу за нарахування зобов`язань зі сплати єдиного внеску, вважає незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

В позовній заяві просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№10435 від 04 березня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 зареєстровано, як фізичну особу, який займається незалежною професійною діяльністю. 04 лютого 2020 року до Єдиного державного реєстру внесені відомості про припинення підприємницької діяльності. Згідно даних інформаційно - аналітичній системі позивач з 29 червня 2016 року по 04 лютого 2020 року перебував, як фізична особа - підприємець. Зазначив, що позивач з 13 листопада 2017 року по 28 січня 2020 року офіційно працював але не є свідченням того, що він не займався даною діяльністю. За таких обставин вважає, що він зобов`язаний був сплачувати, у встановленому законом порядку, єдиний соціальний внесок. Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 (у редакції чинній станом на 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Відповідач вважає, що позивачу відповідно до вимог чинного законодавства здійснено нарахування.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступні обставини.

Відповідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 13 вересня 2012 року позивачу припинено виплати по безробіттю 28 червня 2016 року про що зроблено запис на підставі наказу №1606.

Так, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006394055 від 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець, 20800000000005761.

Так, наказом №431 від 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 прийнято на роботу до ТОВ «Філл Ін» на посаду в`язальником схемних джгутів та який 27 червня 2019 року звільнений за власним бажанням.

В подальшому 01 липня 2019 року прийнято до ТОВ «Ядзакі Україна» на в`язальником схемних джгутів та 28 січня 2020 року звільнений за власним бажанням.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 травня 2019 року №Ф-520-55 У, відповідно до якого станом на 27 вересня 2019 року позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 21200,00 грн. Вимога сформована на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

04 лютого 2020 року відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20800060002005761 Лось Олександр Віталійович припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець за власним бажанням 04 лютого 2020 року.

Не погоджуючись з вимогою №520-55У позивач звернулася до суду з позовною заявою.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI /надалі Закон № 2464-VI.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

За приписами частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу другого пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 4.05.18 №469), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (надалі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Водночас соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Суд зазначає, що за висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 вказано, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Таким чином, при розгляді справи, суд повинен встановити, чи сплачувався єдиний соціальний внесок за ОСОБА_1 його роботодавцем та за які періоди, у час коли позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця

Так розглядаючи справу судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а з 13 листопада 2017 року працевлаштувався на роботу до ТОВ «ФІЛЛ ІН» пропрацювавши на підприємстві до 27 червня 2019 року. У період з 01 липня 2019 року по 28 січня 2020 року працював у ТОВ «Ядзакі України».

04 лютого 2020 року відповідно до запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 20800060002005761 ОСОБА_1 припинив свою діяльність як фізична особа-підприємець за власним бажанням.

Таким чином, судом встановлено, що податковим органом протиправно нараховано позивачу ЄСВ за період з 13 листопада 2017 року по перший квартал 2019 року, оскільки у цей період ОСОБА_1 був найманим працівником, а відтак така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ТОВ «ФІЛЛ ІН» та ТОВ «Ядзакі України» як роботодавцями ОСОБА_1 у період з 13 листопада 2017 року по перший квартал 2019 року підтверджується реєстром страхових осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.16).

Таким чином, нарахування позивачу ЄСВ за період з 13 листопада 2017 року по перший квартал 2019 року є протиправним, а відтак в цій частині позовних вимог позов підлягає задоволенню.

Разом з тим, необхідно зазначити про те, що відповідно до розрахунку боргу сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування податковий орган розраховував його починаючи з 2017 року.

Суд досліджуючи матеріали справи встановив те, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Тобто станом на 01 січня 2017 року мав статус фізичної особи - підприємця і не був найманим працівником. Доказів до суду не надано.

Позивач зазначає, що хоча й був зареєстрований як фізична особа-підприємець він підприємницьку діяльність не здійснював, а відтак ЄСВ сплачувати не повинен.

Суд не приймає такі твердження позивача, оскільки зареєстрований, як фізична особа - підприємець позивач, проте фактично не здійснюючи та не ведучи господарської діяльність та неотримуючи доходів, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством, повинен виконувати встановлений обов`язок та сплачувати мінімальний страховий внесок незалежно від фактичного отримання доходу від діяльності.

Таким чином суд вважає, що сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 7040,00 грн. (3200 грн. мінімальна заробітна плата х 22% = 704,00 грн. х 10 місяців = 7040,00 грн.) за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року нарахована позивачу на підставі на у спосіб передбачений законом України.

Необхідно вказати про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (перший квартал 2019 року), нараховував та сплачував роботодавець.

Враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 22 травня 2019 року № Ф-520-55 У про сплату боргу ( недоїмки) слід визнати протиправною та скасувати в частині 14 160, 00грн.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області від 22 травня 2019 року № Ф-520-55 У про сплату боргу (недоїмки) в частині 14160,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 43143945) судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 561,57 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповненнь пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України до закінчення карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 17 квітня 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов