Рішення № 88837437, 17.04.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2020 року м. Житомир

справа № 240/1064/20

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирського обласного військового комісаріату про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути:

- визнати протиправною бездіяльність Житомирського обласного військового комісаріату щодо неналежного розгляду заяви від 21.10.2019 №Д-614 по встановленню статусу учасника бойових дій;

- зобов`язати Житомирський обласний військовий комісаріат повторно розглянути заяву про надання статусу учасника бойових дій та прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив службу у складі ІІІ окремого інженерного батальйону Українського миротворчого контингенту місії Організації Об`єднаних Націй у Лівані на посаді сапера розвідника військової частини А2210 у період з 20 липня 2000 року по 21 січня 2001 року та безпосередньо приймав участь у розмінуванні, знищенні боєприпасів, розширенні існуючих проходів у мінних полях, перевірці місцевості на наявність вибухонебезпечних предметів та огляду мінних полів Лівані.

Зазначає, що 21 жовтня 2019 року звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою про надання статусу учасника бойових дій за безпосередню участь у проведенні розмінувань. Однак, листом від 04.11.2019 відповідачем повідомлено, що дані документи залишено без реалізації, оскільки зроблено висновок, щодо відсутності підстав для віднесення позивача до числа осіб, які визначені у п.11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу".

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви про надання йому статусу учасника бойових дій та прийняття відповідного рішення, з метою захисту порушеного права, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем 21.02.2020, про що свідчить підпис уповноваженої особи відповідача у поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Відповідач у строк, встановлений ч.1ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву за вх.№5868/20.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначає, що у 2011 році позивач звертався до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою про встановлення йому статусу учасника бойових дій відповідно до п.11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", проте 02.06.2011 комісією Житомирського обласного військового комісаріату з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій прийнято рішення про відмову у визначенні йому статусу учасника бойових дій, зазначене рішення позивач не оскаржував.

Однак, у жовтні 2019 позивач повторно звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із заявою про встановлення йому статусу учасника бойових дій, проте відповідно до положення п.11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач не належить до осіб, які мають право на становлення статусу учасника бойових дій на підставі зазначеного пункту. Окрім того, згідно зі змістом Постанови Кабінету Міністрів України "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 08.02.1994 №63 відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 у визнанні його учасником бойових дій, оскільки Ліван не входить до переліку держав на території яких велися бойові дії.

Також вказує, що вимоги позивача про визнання протиправними дій Житомирського обласного військового комісаріату щодо неналежного розгляду заяви позивача є безпідставними, оскільки Житомирським обласним військовим комісаріатом було належно розглянуто документи ОСОБА_1 , з питання, що є предметом спору та прийнято рішення про відмову у визначенні йому статусу учасника бойових дій, оформлене протоколом від 02.06.2011 року № 3.

Вимоги щодо повторного розгляду документів та надання статусу учасника бойових дій - взагалі неналежні, оскільки Житомирський обласний військовий комісаріат не має повноважень встановлювати громадянам статус учасника бойових дій.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 17.11.1994 (а.с.18-22).

Під час проходження військової служби, позивач з 20.07.2000 до 22.01.2001 призначений до складу 3 окремого інженерного батальйону Українського миротворчого контингенту місії ООН у Лівані на посаду сапера-розвідника відділення інженерної розвідки взводу інженерної розвідки, ВОС - 168662А, що підтверджується наказом командира військової частини А2210 (по стройовій частині) від 20.07.2000 №8 та наказом командира військової частини А2210 (по стройовій частині) від 22.01.2001 №15 (а.с.7, 17).

21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся через Бердичівський об"єднаний міський військовий комісаріат Житомирської області із заявою про надіслання документів на розгляд комісії по встановленню статусу учасника бойових дій, додавши до неї такі документи: копії витягів із наказів про звільнення та виключення; копію військового квитка; копії витягів із наказів про прибуття та вибуття; копії актів про виконання робіт; копію паспорта; копію ідентифікаційного номеру; довідку із управління праці соціального захисту населення; довідку про проходження військової служби; згода на збір та обробку персональних даних (а.с.38).

Листом від 04.11.2019 за №2003 Бердичівський об"єднаний міський військовий комісаріат Житомирської області повідомив позивача, що за результатами розгляду його заяви від 21.10.2019 документи на встановлення статусу учасника бойових дій повернулись без реалізації, оскільки відповідно до п.11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" статус учасника бойових дій надається особам, які в складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України.

Окрім того, також вказано, що 02.06.2011 засіданням комісії Житомирського обласного військового комісаріату винесено рішення відмовити ОСОБА_1 у встановленні статусу учасника бойових дій згідно з п.11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (а.с.23).

Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини п`ятої статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правовий статус учасника бойових дій визначено положеннями Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993 №3551-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення чинних правовідносин) (далі - Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" передбачено, що учасниками бойових дій визнаються: особи, які у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

З огляду на зміст вказаної статті законодавцем чітко передбачено, що особи які виконують певній роботи щодо розмінування мають їх здійснювати безпосередньо на території України або траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Окрім того, згідно з п.2 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" учасниками бойових дій визнаються: учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Перелік держав і періодів бойових дій на їх території, затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 8 лютого 1994 року №63 з наступними змінами .

Відповідно до змісту якого на території Лівану не велись бойової дій. На військовослужбовців, які проходили військову службу в миротворчому контингенті розповсюджується лише дія постанови Кабінету Міністрів України №1471 від 29.10.2004 «Про внесення доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року №63" в частині проходження військової служби в складі миротворчого континенту в Республіці Ірак.

Відповідно до п.11 Положення про комісії Міністерства оборони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.05.2015 №200 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, звернення позивача із заявою до відповідача) (далі - Положення №200), комісії зобов`язані: приймати до розгляду заяви громадян про визнання їх учасниками бойових дій відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; реєструвати заяви в спеціальній книзі обліку; інформувати заявника про прийняття заяви до розгляду і дату засідання Комісії; розглядати внесені на розгляд заяви та інші документи в місячний строк з дня їх отримання; робити запити до відповідних архівних установ (за потреби), про що повідомляти заявника; заслуховувати пояснення осіб, які подали заяви, свідків, представників організацій, установ та громадських організацій ветеранів, досліджувати інші докази особистої участі заявника в бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (сил) або розмінуванні (траленні бойових мін); доводити рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві, до відома громадянина в письмовій формі, а також роз`яснювати порядок його оскарження; розглядати документи стосовно надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, а в разі відсутності підстав, які підтверджуються документами, повертати їх до військових частин (органів, підрозділів), установ, закладів чи особисто заявнику з метою подальшого доопрацювання; засідання Комісії проводити не рідше одного разу на місяць (за наявності документів).

При цьому, суд наголошує, що з огляду на приписи пункту 11 Положення №200, рішення про повернення документів на доопрацювання комісія (без реалізації) приймає лише щодо осіб які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення.

Пунктом 12 Положення № 200 передбачено, що комісії приймають рішення щодо визнання громадян учасниками бойових дій на підставі таких документів: заяв громадян або клопотань командирів (начальників); довідок відповідного періоду, підписаних і завірених печаткою; партизанського квитка; посвідчення учасника підпілля; посвідчення до знака За розмінування; грамот, фотографій (оригіналів); газетних матеріалів того періоду, який потребує підтвердження; історичних довідок, документів та інших архівних матеріалів; документів потрібного періоду, де зазначені прізвище, ім`я та по батькові заявника; документів, які підтверджують службу чи роботу заявника у відповідний період; інших документів, на підставі яких можливо зробити достовірний висновок про участь у бойових діях або розмінуванні (траленні бойових мін).

Відповідно до п.п.17,18 Положення №200 засідання Комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її складу.

Комісія приймає рішення у місячний строк з дня надходження документів. Рішення приймається відкритим голосуванням більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні.

У разі відсутності Голови Комісії на засіданні за його рішенням головує заступник.

Рішення Комісії оформлюється протоколом.

З огляду на викладене, приписами Положення № 200 не передбачають повноважень комісії повертати заяви осіб з наданими документами для отримання статусу учасника бойових дій без розгляду та не містять прямої заборони щодо повторного звернення особи із такою заявою.

Однак, п.14 Положення №200 передбачено, що у разі відмови Комісією в наданні статусу учасника бойових дій особі, яка захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, питання про надання такій особі зазначеного статусу може повторно вноситися на розгляд відповідної Комісії за рішенням Міністра оборони України.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що саме відносно осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, питання про надання таким особам статусу учасника бойових дій у разі відмови комісії, може повторно вноситися на розгляд відповідної комісії за рішенням Міністра оборони України.

Таким чином, норми Положення №200, містять певні обмеження щодо повторного звернення із таким самим питанням, щодо однієї і тієї ж особи до комісії.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до протоколу №3 від 02.06.2011 засідання комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій, затвердженого 06.06.2011 військовим комісаром Житомирського обласного військового комісаріату, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення статусу учасника бойових дій та поданих документів: заяви, копії паспорту, військового квитка, витягів із наказів командира військової частини А2210 та актів на виконання робіт по очищення місцевості за 2000 рік (Ліван), комісією вирішено відмовити позивачу у наданні статусу учасника бойових дій у зв"язку з тим, що позивач не підпадає під дію п.11 ст.6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" (а.с.39-41).

В свою чергу, суд зазначає, що згідно зі ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон України «Про звернення громадян») громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 3 Закон України «Про звернення громадян», під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

З огляду на системний аналіз наведених правових норм, суд дійшов до висновку, що дія Закону України «Про звернення громадян», поширюється, у тому числі, на клопотання осіб з проханням про визнання за ними відповідного статусу.

Згідно з ч.2 ст.8 Закон України «Про звернення громадян» не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Суд зазначає, що матеріали справи свідчать, що заява позивача від 21.10.2019 та додані до неї документи не були відмінними від попереднього звернення та не містили доопрацювання, оскільки у переліку додатків до заяви від 21.10.2019 відсутні показання свідка та/або додаткові документи, ніж ті що були розглянуті та враховані відповідачем під час прийняття рішення викладеного у протоколі №3 від 02.06.2011 (а.с.39-41).

Положення №200 не передбачає порядок розгляду одних і тих самих заяв, які надійшли від одних і тих самих осіб, з однаковим пакетом документів, за умови первинного вирішення таких заяв по суті, з огляду на викладене суд дійшов до висновку, що в цій частині до таких заяв (звернень) можуть бути застосовані положення ч.2 ст.8 Закону України «Про звернення громадян», оскільки комісія Житомирського обласного військового комісаріату у 2011 році вже розглянула питання про надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій на підставі тих самих документів, що були надані повторно у 2019 році.

Інших додаткових документів при повторному зверненні до комісії Житомирського обласного військового комісаріату ОСОБА_1 не надавав, що підтверджується наявними в матеріалах доказами.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Окрім того, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч.5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Житомирського обласного військового комісаріату (вул.Сергія Параджанова, 4, м.Житомир, 10001, код ЄДРПОУ 07873079) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 17 квітня 2020 року.

Суддя А.В. Горовенко