Ухвала суду № 88836860, 21.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2020 р. Справа № 160/4059/20 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Конєва С.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

10.04.2020р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними дії відповідача про надання у листі від 28.12.2018р. за №6.2.1828831 та у листі від 15.03.2019р. за №6.2.1905320 погоджень на затвердження зон санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання - каналу Дніпро - Кривий Ріг в межах населеного пункту с. Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області.

Проаналізувавши зміст позовних вимог та додані до нього документи, норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що зазначений вище позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст.124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч.1 ст.2 наведеного Кодексу, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (абзац перший пункту 4.1 Рішення).

З аналізу наведеного вбачається, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у Законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує дії відповідача про надання погоджень на затвердження зон санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання - каналу Дніпро - Кривий Ріг в межах населеного пункту с. Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області, які викладені у листі від 28.12.2018р. за №6.2.1828831 та у листі від 15.03.2019р. за №6.2.1905320, та зазначає у позові, що наведені дії відповідача порушують його право на екологічну безпеку.

Разом з тим, зі змісту копій наведених листів судом не встановлено, а до матеріалів справи не додано жодних інших доказів на підтвердження того, що оскаржувані дії відповідача порушують будь-які права саме позивача, оскільки вони не містять жодних відомостей про права та обов`язки позивача та не спонукають його до жодних обов`язкових дій.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, яким мотивує свої вимоги позивач, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у законах України, згідно з п. 3.6 мотивувальної частини цього Рішення означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має стосуватися суб`єктивних прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тлумачення поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" наведено у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

Велика Палата Верховного Суду в зазначених судових рішеннях дійшла висновку, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За викладеного, право на оскарження дій суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої такі дії вчинені або прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосується.

Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №9901/338/19.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене та те, що позивач ( ОСОБА_1 ) не є учасником (суб`єктом) правовідносин з надання погоджень на затвердження зон санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання - каналу Дніпро - Кривий Ріг в межах населеного пункту с.Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області, які викладені у листі від 28.12.2018р. за №6.2.1828831 та у листі від 15.03.2019р. за №6.2.1905320, відтак, оскаржувані дії Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області щодо надання таких погоджень не породжують для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом щодо визнання таких дій протиправними відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Є безпідставними та відхиляються судом посилання позивача на те, що оскаржувані дії відповідача щодо надання погодження на затвердження ЗСО створюють негативні наслідки для позивача, тобто порушують його права на екологічну безпеку, оскільки, як вбачається зі змісту позову, позивач у позові вказує про місце свого проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як спірні дії відповідача щодо надання погоджень на затвердження зон санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання - каналу Дніпро - Кривий Ріг стосуються меж населеного пункту с.Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області та жодних доказів на підтвердження проживання (реєстрації) позивача в межах населеного пункту с.Мар`янське Апостолівського району Дніпропетровської області позивачем до позову не додано.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, слід відмовити позивачеві у відкритті провадження у даній адміністративній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч.6 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Однак у наведеній статті не врегульовано питання про правові наслідки звернення позивача з позовом, у якому відсутні ознаки юридичного спору (публічно-правового спору) та який на підставі частини 3 ст.124 Конституції не належить до юрисдикції усіх судів України. Суд вважає, що в такому випадку, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі відсутні підстави для роз`яснення до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, ст.ст. 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій.

Копію ухвали разом із позовною заявою та доданими матеріалами надіслати позивачу за зазначеною у позовній заяві адресою.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня складання ухвали у відповідності до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

На період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на ухвалу суду продовжується на строк дії такого карантину згідно до п.3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили у строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва