Рішення № 88836219, 28.02.2020, Дружківський міський суд Донецької області

Провадження № 2/229/9/2020

ЄУН 229/3666/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28 лютого 2020 року м. Дружківка

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Грубника О.М.,

за участю секретаря судового засідання Варламової О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до Міністерства оборони України, Військової частини А0536 про стягнення моральної шкоди,

встановив:

15 серпня 2018 року до Дружківського міського суду Донецької області з вказаним позовом звернувся ОСОБА_1 . Зазначив, що вироком Дружківського міського суду Донецької області від 26.09.2017 року, прапорщика ОСОБА_3 було визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. Його вина полягала у тому, що він 22.11.2015 року, приблизно о першій годині, займаючи посаду головного сержанта розвідувального взводу військової частини (польова пошта В1193), маючи при собі вогнепальну зброю (джерело підвищеної небезпеки) пістолет Макарова «ГТ 7582», знаходився у приміщені кафе «Міраж», розташованого за адресою: Донецька область, Ясинуватський район, смт. Очеретине, вул. Гідробудівників, 13, де у нього виник конфлікт з відвідувачем цього кафе - позивачем. Після цього, ОСОБА_3 вийшов з приміщення кафе, і не маючи передбачених ст. 22 Статуту внутрішньої служби ЗС України привидів та на застосування зброї, порушуючи правила поводження зброєю, діями з метою спричинити ОСОБА_1 тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості, дістав з кобури ввірену йому вищезазначену зброю та умисно, двічі, вистрілив із неї у потерпілого, чим заподіяв йому тяжкі тілесні ушкодження. Обвинувальний вирок відносно ОСОБА_3 набрав законної сили. Згідно з довідкою до акту огляду медико-соціальною експертної комісією ОСОБА_1 з 01.04.2018 року встановлено третю групу інвалідності. Висновком про умови та характер праці: протипоказана тяжка фізична праця та тривале пересування й перебування на ногах. Тобто, було встановлено, що ОСОБА_3 порушив положення Конституції України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарного статуту. І, як наслідок, були допущені порушення з боку посадових осіб - Міністерства оборони України: військовослужбовці недотримуються правил поводження з вогнепальною зброєю, у результаті чого ОСОБА_3 прибув до вищезазначеного питного закладу зі зброєю та незаконно її застосував. Вказані ці спричинили ОСОБА_1 моральні страждання. Закріплені в ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов`язком держави. Окрім цього, внаслідок отриманої травми, ОСОБА_1 змушений буде систематично проходити курси лікування як медикаментозного так і санітарно-курортного лікування, що призведе до погіршення його майнового стану. Позивач, згідно норм сімейного законодавства, повинен утримувати та піклуватися за своїми літніми батьками, які мешкають за адресою: АДРЕСА_1 . Так, ОСОБА_4 (батько) та ОСОБА_5 (матір) перебувають на «Д» обліку з хронічними захворюваннями в Очеретинській амбулаторії. Єдиними видами їх доходу є пенсії, будь-яких інших прибутків не мають. Інших родичів, які могли б про них подбати, також не має.

Законодавством України не визначено порядку чи системи підрахунку моральної компенсації. Однак, ОСОБА_1 оцінює моральну шкоду у 500000,00 грн. Остання складається із перенесеного страждання від отриманого трудового каліцтва, довгочасного (систематичного) лікування, болю та інших зусиль, які позивач доклав. У досудовому порядку спір врегульовано не було. Так, 25.07.2018 на адресу Міністерства Оборони України направлена претензія № 1 з пропозицією врегулювання спору. 30.07.2018 року претензію Міністерство Оборони отримало, але відповідь не направило. Просить суд стягнути з Міністерства Оборони моральну шкоду у розмірі 500000,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн.

17 вересня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження. Призначено підготовче засідання в приміщенні Дружківського міського суду Донецької області (а.с.48).

29 березня 2019 року закрито підготовче провадження у цивільній справі; призначено справу до судового розгляду по суті на 19 квітня 2019 року.

23 квітня 2019 року представник відповідача ОСОБА_6 . надав суду відзив на позовну заяву. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Згідно з ухвалою суду від 27 травня 2019 року було задоволено заяву представника позивача ОСОБА_7 про залучення до участі у справі співвідповідача. Залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Військову частину А0536.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 , представник ОСОБА_7 не з`явилися, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином. На попередніх засіданнях підтримували позовні вимоги за обставин, викладених в позові, просили їх задовольнити.

Третя особа без самостійних вимог - Військова частина-польова пошта В1193 до суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Представники відповідачів- Міністерство оборони України, Військової частини А0536 у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи сповіщені судовими повістками.

Відповідно до частини першої статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (§ 27 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Шевченко проти України" від 26.04.2007 року, заява № 8371/02).

Тобто, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Отже, враховуючи, що відповідачі повідомлені належним чином про дату, місце та час розгляду справи, причина неявки відповідачів є неповажними, у справі є наявні дані про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим відповідно до ст. 280 ЦПК України розглянути справу у порядку заочного провадження у відсутність відповідачів з дотриманням вимог, встановлених законом, за згодою позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється на підставі ч.2 ст.247 Цивільного процесуального кодексу України.

Суд, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Так, 22 листопада 2015 року приблизно о 01 год. 00 хв., обвинувачений ОСОБА_3 разом із військовослужбовцем ОСОБА_8 знаходився в кафе «Міраж», за адресою: Донецька область, Ясинуватський район, смт.Очеретино, вул.Гідробудівників, 13 , де також проводили своє дозвілля цивільні особи ОСОБА_9 та ОСОБА_1 . В цей час в приміщенні вищевказаного кафе між потерпілим ОСОБА_1 та обвинуваченим ОСОБА_3 виник словесний конфлікт, після якого обвинувачений ОСОБА_3 та потерпілий ОСОБА_1 вийшли з кафе на вулицю. В цей же день, 22 листопада 2015 року, приблизно о 01 год. 10 хв. біля кафе «Міраж», який розташований за адресою: Донецька область, Ясинуватський район, смт.Очеретино, вул.Гідробудівників, 13 у потерпілого ОСОБА_1 , який проходив повз обвинуваченого ОСОБА_3 , знову виник словесний конфлікт з останнім, під час якого у обвинуваченого ОСОБА_3 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 . Реалізуючи свій злочинний умисел, обвинувачений ОСОБА_3 , діючи умисно, з метою заподіяння потерпілому ОСОБА_1 тілесних ушкоджень будь-якого ступеню тяжкості, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, дістав з кобури пістолет Макарова , який був у нього при собі, та зробив один постріл в область лівої ноги потерпілого ОСОБА_1 , заподіявши останньому кульове поранення лівої стопи, яке відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. Далі, обвинувачений ОСОБА_3 , продовжуючи свої протиправні дії, діючи з єдиним умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 , діючи умисно, зробив другий постріл з пістолету Макарова в область правої ноги потерпілого ОСОБА_1 , заподіявши останньому кульове поранення правого стегна з відкритим багатоуламковим переломом правої стегнової кістки зі зміщенням, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, після чого з місця вчинення злочину зник.

Згідно з вироком Дружківського міського суду Донецької області від 26 вересня 2017 року № 229/2452/16-к, № 1-кп/229/82/2017 ОСОБА_3 було визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.121 КК України та призначено йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 було стягнено матеріальну шкоду, завдану скоєним злочином у розмірі 23047 грн.77 коп. та моральну шкоду у розмірі 100000 грн.00 коп.

Згідно з ухвалою Апеляційного суду Донецької області №229/2452/16-к, № 11-кп/775/180/2018, апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 було задоволено частково. Вирок Дружківського міського суду Донецької області від 26 вересня 2017 року стосовно ОСОБА_3 змінено. Стягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 200 000,00 грн. В решті вирок залишено без змін.

Судом встановлено, що відповідно до довідки, виданої Обласною медико-соціальною експертною комісією № 1 м. Краматорська серії АВ № 0704908 від 23 травня 2018 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01 квітня 2018 року (внаслідок загального захворювання) встановлено ІІІ групу інвалідності. Висновок про умови та характер праці: протипоказана тяжка фізична праця, тривале пересування та перебування на ногах (а.с.08).

Позивач ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Управлінні ПФУ Ясинуватське об`єднане управління ПФУ і отримує пенсію по інвалідності. За період з січня 2018 року по березень 2018 року її розмір склав 5843,49 грн. (а.с.09).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За правилом статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За загальним правилом пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно до положень ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Згідно до положень ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, відшкодовується державою незалежно від вини потерпілої особи.

За змістом ч.ч. 1, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право тощо) володіє об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України «Про Збройні Сили України» передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

На Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройними Силами України покладено обов`язок здійснювати від імені держави управління військовим майном, зокрема боєприпасами, що є джерелом підвищеної небезпеки, та здійснювати контроль за їх використанням і збереженням, у тому числі у разі закріплення військового майна за військовими частинами, а також забезпечувати комплектування Збройних Сил України особовим складом та його підготовку.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно до п. п. 23,26,29,107,110 п. 4 «Положення про Міністерство оборони України», затвердженого Постановою КМУ № 671 від 26.11.2014, Міноборони відповідно до покладених на нього завдань здійснює управляння військом майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Здійснює державний нагляд за безпекою експлуатації машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, додержанням нормативних актів із зазначених питань.

За приписами ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать, зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси.

Статтею 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України та п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Внаслідок протиправних дій, позивачу ОСОБА_1 було завдано моральну шкоду, оскільки ушкодження здоров`я надало йому душевних переживань, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, лікування, внаслідок дій сержанта розвідувального взводу Військової частини (польова пошта В1193) ОСОБА_3 , позивач став особою з інвалідністю.

Батьки позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є пенсіонерами, перебувають на «Д» обліку в Очеретинській амбулаторії. Мають ряд хронічних захворювань (церебральний атеросклероз, артеріальна гіпертонія, цукровий діабет та ін.). Під час вказаних подій, стан їх здоров`я похитнулось в гіршу сторону.

З урахуванням зазначених обставин, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, приймаючи до уваги конкретні обставини кримінального провадження, наслідки, що наступили, тяжкість тілесних ушкоджень, завданих ОСОБА_1 , характер і тривалість фізичних і моральних страждань, істотність вимушених змін в його життєвих стосунках, тривалість лікування, встановлення інвалідності, вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та стягнути з выйськовоъ частини А0536 на його користь моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.137 Цивільного процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката, несуть підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін..), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до ч.3 ст.141 Цивільного процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову - судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд приходить до висновку, що з Військової частини А0536 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00 грн., які підтверджується договором доручення № 013778 від 19 червня 2018 року, розрахунком від 09 серпня 2018 року, тобто з кожного по 2000, 00 грн.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір, ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з Міністерства оборони України, Військової частини А0536 на користь держави судовий збір у розмірі 2102.00 грн , тобто з кожного по 1051,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-82, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог Військова частина-польова пошта В1193 до Міністерства оборони України, Військової частини А0536 про стягнення моральної шкоди,

задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А0536 (4423857500, смт. Мирна Долина, Попаснянський район, Луганської області ЄДРПОУ 26615064) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКППФ НОМЕР_1 ) моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням у розмірі 100000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Військової частини А0536 (4423857500, смт. Мирна Долина, Попаснянський район, Луганської області ЄДРПОУ 26615064) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКППФ НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 грн., з кожного по 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з Військової частини А0536 (4423857500, смт. Мирна Долина, Попаснянський район, Луганської області ЄДРПОУ 26615064) на користь держави судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.00 коп., з кожного по 1051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн.00 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Донецького апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 березня 2020 року.

Суддя: О. М. Грубник