Ухвала суду № 88828808, 17.04.2020, Сватівський районний суд Луганської області

Справа № 426/3910/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2020 року м.Сватове

Суддя Сватівського районного суду Луганської області Осіпенко Л.М., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Носова Юлія Миколаївна до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, надання дозволу на перетин дитиною лінії розмежування Луганської та Донецької областей України без супроводу та згоди батька, а також дозволу на оформлення проїзних документів для перетину дитиною лінії розмежування Луганської та Донецької областей України без згоди батька,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Носова Ю.М. звернулася до Сватівського районного суду Луганської області з позовом до відповідача про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, надання дозволу на перетин дитиною лінії розмежування Луганської та Донецької областей України без супроводу та згоди батька, а також дозволу на оформлення проїзних документів для перетину дитиною лінії розмежування Луганської та Донецької областей України без згоди батька.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суддя приходить до висновку, що вона підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статей 175,177 ЦПК України, а саме:

-позовна заява містить зміст позовних вимог та виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, однак вони підлягають уточненню, оскільки прохальна частина позовної заяви не конкретизована, та в ній не зазначено, дозвіл на яку конкретну поїздку за кордон просить позивач (дата поїздки, термін перебування за кордоном, країна перебування, з якою метою поїздка). В постанові Верховного Суду від 16.08.2018 р. у справі №766/15686/16-ц зазначено, що дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання такого дозволу на виїзд без визначення його початку й закінчення, а також країни перебування без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею. Але як вбачається з позовної заяви позивач в порушення зазначених вимог просить суд надати дозвіл на неодноразові не тривалі виїзди дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України, а саме: до Росії, Білорусії, Грузії, Абхазії, Єгипту, Об`єднаних Арабських Еміратів, Турецької Республіки, Тунісу, Алжиру, Польщі, Чехії, Германії, Австрії, Італії, Іспанії, Швейцарії, Фрації, Словенії, Чорногорії, Угорщини, Румунії, Греції, острову Кіпр, Кримської автономної Республіки на термін до досягнення дитиною 16 річного віку тобто по ІНФОРМАЦІЯ_2 , зазначивши мету виїзду за межі України лише до держави Грузія вказавши, що там проживає прабаба дитини по лінії батька позивача для її відвідування та гостювання, щодо інших країн з метою подорожі та відпочинку, але не зазначено дати виїзду, періоду перебування дитини за кордоном та де саме буде перебувати дитина.

Крім того, позивач просить суд надати дозвіл на оформлення проїзних документів та дозвіл на перетин дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , лінії розмежування в Луганській та Донецькій областях України, посилаючись на те, що оскільки вона разом із донькою зареєстровані та проживають у м. Луганську, що є територія тимчасово непідконтрольна українській владі та на якій органи державної влади України не здійснюють свої повноваження, не має змоги привезти доньку для відвідування діда та баби які є рідними батьками позивача та які проживають у м. Старобільську Луганської області, в зв`язку з тим, що не може отримати дозволу батька дитини перетинати лінію розмежування без його присутності. Але, позивач в своєму позові не зазначає конкретного терміну вивезення дитини, дату такого виїзду, періоду перебування дитини у м. Старобільську Луганської області, що суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

Таким чином, позовна заява не містить чіткого визначення до якої саме держави, позивач має намір вивезти дитину, терміну перебування у такій державі, умов проживання, тощо, а також доказів на підтвердження вказаних обставин, що є порушенням діючого законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, в тому числі і порушенням Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями.

Крім того, надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та не надання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та не прогнозованості, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 року по справі № 643/1090/17.

Надання дозволу на багаторазовий виїзд дитини за кордон без дозволу одного з батьків за рішенням суду законодавством не передбачено та суперечить положенням Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та статей 141,153,157 СК України.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Надання дозволу на необмежений виїзд дитини за кордон чинним законодавством не передбачено.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.3 Конвенції Об`єднаних націй Про права дитини (ратифікованої Постановою ВР № 789-ХІІ від 27.02.1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Так, при розгляді судами такої категорії справ, суд має визначити відповідний часовий проміжок перебування дитини у цій державі, визначити надання одноразового дозволу на виїзд неповнолітнього за кордон без згоди та супроводу одного із батьків з визначенням його початку і закінчення, дослідити докази необхідності виїзду дитини за кордон та обґрунтування терміну виїзду.

Дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди батька не позбавленого батьківських прав надається кожного разу окремо (тобто на кожен раз), при цьому в дозволі зазначається країна, місце перебування та строк, на який дитина буде знаходитися за кордоном.

Судом встановлено, що в своїх позовних вимогах позивач не зазначила до якої саме держави, позивач має намір вивезти дитину, терміну перебування у такій державі, умов проживання, тощо, а також доказів на підтвердження вказаних обставин, а просить надати дозвіл на неодноразові не тривалі виїзди дитини до досягнення нею шістнадцятирічного віку тобто по 08 січня 2027 року з метою подорожі та відпочинку без згоди батька.

Відповідно до цілей Гаазької конвенції, суть якої полягає у тому, що один із батьків не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на необмежений час у інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного місця проживання.

Окрім того, з вищезазначених норм вбачається, що звернення з даним позовом до суду можливе у разі відсутності згоди одного з батьків на виїзд дитини за кордон.

В позовній заяві позивач не посилається на докази, які б свідчили про те, що вона зверталася до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дитини за кордон, а відповідач відмовив у наданні такої згоди.

Також слід зазначити, що оскільки спір між батьками про виїзд дитини за кордон належить до категорії спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання (перебування) дитини, то відповідно до ч.4 ст. 19 СК України участь органу опіки та піклування у розгляді цих справ є обов`язковою. На підставі ч.5 ст.19 СК України орган опіки та піклування має надати письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних від батьків дітей, з приводу обґрунтування як доцільності виїзду, так і заперечень другого з батьків.

Однак позивач не зазначає у позовній заяві чи зверталась вона до органу опіки та піклування з питанням про надання дозволу на виїзд дітей за межі України. Зокрема у матеріалах справи відсутні підтверджуючі документи від органу опіки та піклування (висновок, рекомендації) про надання згоди на тимчасовий виїзд за межі України малолітньої дитини чи про відмову у цьому.

У відповідності з вимогами ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Дана позовна заява не відповідає вимогам ст. 95 ЦПК України, а саме: додані до позову копії документів не посвідчені належним чином відповідно до п.5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. №55, відповідно до якого відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії (на копіях відсутня назва, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, дата засвідчення копій).

Відповідно до положень ст.185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи наведене вище, суддя вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вищезазначених недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Частиною 3 ст.185 ЦПК України передбачено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві

Судом при винесенні ухвали враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що реалізуючи п.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачу у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.

Керуючись ст.ст.177,185,260,353 ЦПК України, суддя,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Носова Юлія Миколаївна до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Орган опіки та піклування в особі служби у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон, надання дозволу на перетин дитиною лінії розмежування Луганської та Донецької областей України без супроводу та згоди батька, а також дозволу на оформлення проїзних документів для перетину дитиною лінії розмежування Луганської та Донецької областей України без згоди батька – залишити без руху, надавши позивачеві строк для усунення недоліків тривалістю десять днів зі дня отримання копії ухвали.

Роз`яснити позивачеві, що у разі не усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду у встановлений судом строк, позов буде вважатися не поданим та буде повернутий позивачеві.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Л.М. Осіпенко