Рішення № 88826012, 14.04.2020, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/325/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2020 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Кочмар Н.-Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сокалі, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП "Львіввугілля" в особі ВП шахта "Степова" про стягнення заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить стягнути стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, що становить 59186,76грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає наступне.

Згідно наказу №320-к від 01.10.2018р. його було звільнено з роботи у зв`язку із невідповідністю працівника виконуваній роботі та внаслідок стану здоров`я згідно п.2 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та одноразової допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітків. Однак при звільненні із ним не було проведеного повного розрахунку а повний розрахунок здійснено лише 14.12.2018р.

Посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995р. №100, нарахування виплат за період розрахунку складає 75 днів з яких 54 робочі та складає 59186,76грн. (1096,05грн. середньоденна заробітна плата х 54дні = 59186,76). За таких обставин та посилаючись на норми чинного законодавства позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.

В запереченні на позовну заяву представник ДП "Львіввугілля" ВП "Шахта Степова" просить суд відмовити у позовних вимогах. Зазначає, що при звільненні позивачу сплачено два середньомісячних заробітків та запропоновано іншу посаду від якої він відмовився. Оскільки ОСОБА_1 був звільнений ще у жовтні 2018 року, а з позовом до суду звернувся лише на початку 2020 року свідчить про те, що позивач свідомо затягував звернення до суду.

Відповідно до Положення ВП "Шахта Степова" ДП "Львіввугілля" не є розпорядником коштів а тому не несе відповідальність за несвоєчасну виплату коштів. Таким чином у задоволенні позовних вимогах слід відмовити повністю.

У відповіді на заперечення (відзив) представник позивача зазначає, що відсутність коштів у роботодавця не звільняє останнього від обов`язку провести розрахунок із робітником при звільненні. Твердження про те, що позивачу було виплачено кошти в розмірі двох середньомісячних заробітків є обов`язком роботодавця, передбаченого Колективним договором. За таких обставин заперечення відповідача не заслуговують уваги.

Позивач та його представник адвокат Брух А.О. в судове засідання не прибули, однак на адресу суду надійшла заява про розгляд справи у їхній відсутності через карантинні заходи на території держави, позовні вимоги підтримують повністю, просили задовольнити.

Представник ДП "Львіввугілля" ВП "Шахта Степова" Жовнір А.В. в судове засідання не прибув, однак надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, долучив медичну довідку позивача та просив закрити провадження у даній справі.

Враховуючи характер даних правовідносин, з метою розумних строків розгляду справи та недопущення порушення прав осіб на справедливий судовий розгляд, у зв`язку з введеними в Україні карантинними заходами (тривалість яких з високою ймовірністю буде коригуватися на невизначений термін), враховуючи питання техногенно-екологічної безпеки та надзвичайної ситуацій на території України, встановлення карантину та дотримання усіх заходів «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» вважаю недоцільним відкладати розгляд даної справи та за можливим розглянути та вирішити спір за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, приходить до наступних висновків.

Як вбачається із копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 19.07.2016 року прийнятий підземним гірником очисного забою 5 розряду з повним робочим днем на ДП "Львіввугілля" ВП "Шахта Степова".

01.10.2018 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку із виявленою невідповідністю працівника виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я п.2 ст.40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку згідно ст. 44 КЗпП України та одноразової допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітків згідно колективного договору, про що свідчить відмітка у трудовій книзі позивача.

Із копії наказу №127-он від 08.10.2018р.встановлено, що в.о. директора шахти розпорядився виплатити одноразову грошову допомогу ОСОБА_1 у зв`язку із його звільненням.

Згідно довідки ДП "Львіввугілля" ВП "Шахта Степова", підписаної головним бухгалтером та начальником р/в підприємства, встановлено, що розрахунок із ОСОБА_1 за жовтень 2018 року виплачено в повному обсязі та наступним чином: 26.11.2018р., 28.11.2018р., 06.12.2018р., 10.12.2018р., 12.12.2018р., 13.12.2018р., 14.12.2018р.

Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України , при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У пунктах 69-72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначено, що: закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого

1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно із графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 , посилаючись на Порядок обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995р. № 100, встановив, що його заробітна плата за останні два місяці, що передували дню звільнення, становить: серпень 2018р. -11096,48грн, вересень 2018р. - 9864,46грн.

Однак у серпні 2018 року позивач перебував у відпустці та не мав відпрацьованих днів, тому ним взято лише 9 робочих днів за вересень 2018р. а отже, середньоденна заробітна плата становить 1096,05грн (9864,46 / 9 = 1096,05). З моменту звільнення по день фактичного повного розрахунку із 01.10.2018р. по 14.12.2018р. пройшло 75 днів, з них робочих 54 дні. Отже середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені становить 1096,05 х 54 = 59186,76.

Даний факт не було спростовано відповідачем, а отже сумніву у його правильності та достовірності у суду не виникає.

В постанові від 27 березня 2013р. по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13 від 24.12.1999р. зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, відсутність у ВП "Шахта Степова" ДП "Львіввугілля" коштів не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Твердження представника відповідача про те, що ВП "Шахта Степова" не є розпорядником коштів відповідно до Положення не знайшло свого підтвердження у матеріалах справи.

Більше того факт звернення до суду ОСОБА_1 , із аналогічним позовом також не підтвердився в ході розгляду даної справи, оскільки позивач звертався до Червоноградського міського суду Львівської області до ПАТ "Шахта Надія", тобто попереднього роботодавця (витяг із рішення №459/3326/19 від 31.03.2020р.).

Отже, в ході розгляду справи встановлено, що у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем.

Суд вважає, що стягненню на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 59186,76грн., зазначена позивачем в позовній заяві, оскільки суд відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Та згідно ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, тому суд констатує про необхідність стягнення судового збору з відповідача в дохід держави пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ДП "Львіввугілля" в особі ВП шахта "Степова" (ЄДРПОУ 26360457, місце знаходження: м. Сокаль, вул. Б.Хмельницького 26, Львівської області) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 59186 (п`ятдесят дев`ять тисяч сто вісімдесят шість)грн. 76коп.

Стягнути з ДП "Львіввугілля" в особі ВП шахта "Степова" (ЄДРПОУ 26360457, місце знаходження: м. Сокаль, вул. Б.Хмельницького 26, Львівської області) в дохід держави 840 (вісімсот сорок)грн. 80коп. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського Апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Головуючий: Л. Ю. Фарина