Рішення № 88824869, 17.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2020 р. № 520/4068/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною та скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що державним виконавцем протиправно складено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки не вжито всіх відповідних заходів щодо примусового виконання рішення суду у повному обсязі, що є порушенням його законних прав та інтересів.

По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, та отримана ним.

Відповідач надав відзив на позов, в якому просив у задоволенні заявлених позивачем вимог відмовити, посилаючись на той факт, що під час виконання рішення суду державний виконавець діяв у відповідності до вимог чинного законодавства,

Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного .

Судом встановлено, що на виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження № 60246720 з примусового виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/4518/19, яким зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року у відповідності до ч.4 ст.54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, з 01.01.2014 року по 02.08.2014 року у відповідності до ст.50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати, з урахуванням раніше сплачених сум.

Постановою від 08.10.2019 року було відкрито ВП № 60246720 з примусового виконання вищевказаного виконавчого документу.

До Відділу надійшов лист боржника - Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 21.10.2019 № 7498/04.27-20, яким повідомлено, що рішення суду виконано в частині нарахування, а саме: протоколом від 16.08.2019 року нараховано пенсію за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 року в розмірі 37908,15 грн. До управління пенсійного забезпечення військовослужбовців та деяких інших категорій громадян ГУПФУ в Харківській області, де ОСОБА_1 перебуває на обліку з вересня 2018 року, надано додатковий атестат із інформацією про суму доплати за рішенням суду. Виплата вказаної заборгованості буде провадитися відповідно до Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649.

Внаслідок невиконання рішення в повному обсязі в рамках ВП № 60246720 на боржника накладено штрафи 5100 грн. та 10200 грн.

Державний виконавець звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення по справі № 520/4518/19 яку ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року було залишено без руху та, ухвалою від 26.11.2019 повернуто заявнику.

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області та просив суд: визнати протиправною відмову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області Баранової Я.О. у задоволення заяви ОСОБА_1 до неї від 19.11.2019 р. про накладення арешту на грошові кошти ГУПФУ в Харківській області в межах виконавчого провадження ВП №60246720; визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області Баранової Я.О., яка полягає у не вчиненні нею всіх можливих заходів примусового характеру в межах виконавчого провадження ВП №602462720; зобов`язати Управління державної виконавчої служби ГТУЮ в Харківській області вжити заходів примусового характеру, передбачених ст. ст. 10, 18 Закону України "Про виконавче провадження" щодо виконання рішення у справі №520/4518/19.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 року по справі № 520/12465/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2019 року, було відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2020 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що у спірних правовідносинах відсутні ознаки вчинення державним виконавцем бездіяльності за подіями не накладення арешту та не звернення до цивільного суду з поданням про тимчасове обмеження у вільному пересуванні особи.

28.02.2020 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження № 60246720 та направлено до Головного Управління Національної поліції у Харківській області повідомлення про вчинення кримінального, правопорушення з проханням розглянути питання про притягнення посадових осіб ГУ ПФУ в Харківській області до кримінальної відповідальності за невиконання виконавчого листа № 520/4518/19.

Не погодившись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.18 Закону, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.39 Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі: надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, визначений ст. 63 Закону.

Так, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно ст.75 Закону, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Отже, чинним законодавством визначено певний порядок та механізм виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії та міра відповідальності за невиконання рішення зобов`язального характеру.

Однак, суд зазначає, що вчинення дій визначених ст. 63 Закону, як то, накладення штрафу та направлення повідомлення до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем вжито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Накладення штрафу та направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника у порядку Закону України «Про виконавче провадження» не є єдиними та останніми діями після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після яких державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо притягнення боржника до відповідальності (накладення штрафу), а також повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт неможливості виконати рішення суду боржником не є підставою закінчення виконавчого провадження.

Доводи відповідача про те, що Законом встановлений окремий порядок, який передбачає винесення постанови про закінчення виконавчого провадження після внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до кримінальної відповідальності, а інших дій не передбачено, не свідчить, однак, про відсутність у державного виконавця права вчиняти інші виконавчі дії з виконання рішення суду, передбачені Законом, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від18 червня 2019 року (справа № 826/14580/16), від 10 вересня 2019 року (справа №320/1801/16-а(2а/320/96/16)).

Суд ввертає увагу, що відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд враховує, що, Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Крім того, за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця рішення суду не лише залишилось невиконаними, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін» («Жовнер проти України», № 56848/00, § 33, ЄСПЛ, від 29 червня 2004 року).

Щодо невиконання боржником рішення по справі №520/4518/19 в контексті існування Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, який затверджений постановою КМ України від 22.08.2019 № 649, суд вказує, що зазначене не є достатньою підставою для закінчення виконавчого провадження з тих мотивів, що викладені вище та з урахуванням того, що зазначений Порядок жодним чином не регулює відносини між стягувачем та боржником, а лише визначає порядок дій боржника, щодо виконання рішень судів певної категорії.

Статтею 10 Закону унормовано, що заходами примусового виконання рішень є:1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема : проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону ( п.1); накладати арешт на кошти та інші цінності боржника ( п.7); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення ( п.10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом ( п.22).

Відповідачем не надано суду доказів перевірки виконавчого провадження ( п.1 ч.3 ст.18 Закону).

Стосовно можливості застосування приписів п.7 ч.3 ст.18 Закону, відповідачем також не було вчинено відповідних дій, однак, у судовому порядку в рамках справи 520/12465/19 судом апеляційної інстанції було підтверджено відсутність факту бездіяльності державного виконавця з приводу не накладення арешту в рамках ВП № 60246720, оскільки спеціальний порядок виконання виконавчих документів немайнового характеру визначений нормами розділу VIII Закону України «Про виконавче провадження», не передбачає можливості вчинення виконавцем виконавчої дії з приводу накладення арешту на кошти боржника.

Стосовно застосування положень п.10 ч.3 ст.18 Закону, відповідачем було вчинено відповідні дії, так, як вже зазначалось вище, державний виконавець звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення по справі № 520/4518/19 яку ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.11.2019 року було залишено без руху та, ухвалою від 26.11.2019 повернуто заявнику.

У свою чергу, зазначене не позбавляє державного виконавця права на повторне звернення до суду з відповідною заявою.

Стосовно застосування приписів ст.10 Закону, спеціальний порядок виконання виконавчих документів немайнового характеру визначений нормами розділу VIII Закону України «Про виконавче провадження», не передбачає можливості вчинення виконавцем відповідних дій саме у процедурі виконання вимог стягувача.

Суд вказує, що примусове виконання рішень суду, згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження", здійснюється шляхом прийняття відповідачем відповідних рішень та вчинення відповідних дій.

При цьому, згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти будь-яке рішення, або вчинити дії, які відносяться до його компетенції, оскільки не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню у спосіб скасування спірної постанови та зобов`язання відповідача вирішити питання про вжиття у виконавчому провадженні заходів, передбачених п.1 та 10 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач, як інвалід 2 групи, в силу Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнений, а доказів понесення інших витрат суду не надано.

Керуючись ст.ст. 255, 257, 295, 297 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (вул. Ярослава Мудрого, буд. 16,м. Харків,61002, код ЄДРПОУ43315445) про визнання протиправною та скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 28.02.2020 року про закінчення виконавчого провадження № 60246720.

Зобов`язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) вирішити питання про вжиття у виконавчому провадженні № 60246720 заходів, передбачених п.1 та 10 ч.3 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження ".

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 17 квітня 2020 року.

Суддя Заічко О.В.