Рішення № 88824851, 17.04.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 квітня 2020 р. № 520/2750/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А0501 (далі по тексту – відповідач, ВЧ А0501), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А 0501 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі №520/7078/19 , а саме за період з 31 грудня 2014 року по 18 вересня 2019 року;

- зобов`язати військову частину А 0501 ( код ЄДРПОУ 24976272) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі №520/7078/19, а саме за період з 31 грудня 2014 року по 18 вересня 2019 року у сумі 302748 (триста дві тисячі сімсот сорок вісім) гривні 33 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що наказом командира військова частина польова пошта В 6250 (в/ч А 0501) № 10 від 04.12.2014 р. його знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу в/ч пп. В 6250) (в/ч А 0501) з 31.12.2014р. Але в/ч пп. В 6250 (в/ч А 0501) розрахувала розмір одноразової грошової допомоги при звільненні та виплатила позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. №899 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 р. по справі №520/7078/19 позов позивача задоволено, рішення набрало законної сили з 04.12.2019 р. Зазначає, що було визнано дії (бездіяльність) в ч А0501яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням ЩДГВ, яку ОСОБА_1 отримував підчас проходження військової служби та було зобов`язано в/ч А0501 здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням ЩДГВ яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.

07.02.2020р. в/ч А 0501 було нараховано на картковий рахунок позивача в ПАТ Державний ощадний банк України одноразова грошова допомога при звільнені в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з у рахуванням ЩДГВ у розмірі 26420 (двадцять шість тисяч чотириста двадцять) гривні 30 коп. яку отримано позивачем.

Позивач зазначає, має право відповідно до положень статей 116. 117 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2014р. до 19.09.2019 р., оскільки спеціальним законом порядок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не визначений, то слід застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у зв`язку з чим просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Ухвалою суду від 04.03.2020 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає повністю і вважає, що вони не ґрунтуються на Законі, є безпідставними та не підлягають задоволенню. Зазначає, що оскільки позивач погодився зі звільненням останній не має право на виплату.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних силах України у військовій частині А0501.

Під час проходження військової служби позивач отримував у складі грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією грошового атестату серії ЗУ № 074971 ОСОБА_1 .

Наказом Міністерства оборони України № 741 від 18.11.2014 капітана ОСОБА_1 , заступника начальника штабу механізованого батальйону 92 окремої механізованої бригади оперативного командування "Південь" звільнено з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я).

З наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу командира військової частини польової пошти В 6250 від 04.11.2014 № 10 та грошового атестату вбачається, що відповідачем було виплачено одноразову грошову винагороду при звільненні у розмірі 44707,40 грн.

При цьому, як встановлено під час розгляду справи, розрахунок одноразової грошової допомоги при звільненні відповідачем було здійснено без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди.

Позивач, вважаючи, що відповідачем нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні було протиправно здійснено без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, звернувся до відповідача із відповідною заявою від 04.07.2019 щодо здійснення нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку позивач отримувала під час проходження військової служби та виплати позивачу своєчасно не виплаченої частини одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Листом від 15.07.2019 № 10/801 відповідач повідомив позивача про те, що позивачу була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби згідно вимог чинного законодавства. При цьому вказано, що щомісячна додаткова грошова винагорода при розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні не враховується.

Позивач оскаржив до суду зазначені дії (бездіяльність) відповідача в адміністративній справі №520/7078/19.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2020 по справі №520/7078/19 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини А0501 (вул. Горішного, м. Чугуїв, Харківська область, 63503, код 24976272) про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії (бездіяльність) військової частини А 0501, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби. Зобов`язано військову частину А 0501 (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 24976272) здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди яку ОСОБА_1 (реєстраційний номер ОКПП НОМЕР_1 ) отримував під час проходження військової служби та здійснити виплату суми перерахунку.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року по справі №520/7078/19 апеляційну скаргу Військової частини А0501 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 року по справі № 520/7078/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання дій (бездіяльності) протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто скаржнику.

Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання зазначеного рішення суду, відповідач здійснив перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні та здійснив виплату позивачу у розмірі 26420,30 грн., що підтверджується випискою (а.с.12).

Позивач зазначає, що відповідач протиправно при цьому не нарахував та не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 31.12.2014 року по 18.09.2019 року, а тому звернувся з адміністративним позовом до суду.

З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частинами 2-4 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-ХІІ визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач був звільнений з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров`я) на підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 листопада 2014 року № 741, а 31.12.2014 його було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідно до наказу від 04.12.2014 №10 командира військової частини польової пошти В6250 (по стройовій частині).

Виплату перерахунку одноразової грошової допомоги при звільненні позивачу у розмірі 26420,30 грн. здійснено 07.02.2020, що підтверджується випискою.

В межах даної справи спірним є питання щодо обов`язку відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2014 по 18.09.2019.

Суд зазначає, що порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд наголошує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 04.12.2019 по справі №825/66/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд вважає за можливе застосування норм ст.ст.116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частинами 1, 2 ст.117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 За статтею 47 Кодексу (КЗпП – прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу (КЗпП – прим.), а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу (КЗпП – прим.), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Отже, підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою ж для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився а користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Позивач по справі був звільнений з військової служби у запас за пунктом "б" (за станом здоров`я) на підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 18 листопада 2014 року № 741, а 31.12.2014 його було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідно до наказу від 04.12.2014 №10 командира військової частини польової пошти В6250 (по стройовій частині).

Однак, як свідчать обставини справи, з позовом до суду про перерахунок одноразової грошової допомоги при звільненні позивач звернувся більш ніж через чотири з половиною роки після звільнення, що підтверджується відомостями з автоматизованої системи документообігу суду, а саме в липні 2019 року, що не може, з урахуванням вже вказаного вище, свідчити про спір щодо розміру належних позивачу сум при звільненні.

Отже, оскільки на час звільнення позивача спору про розміри належних йому (нарахованих) сум грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні) не існувало, суд вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні ст.117 КЗпП України.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 04.12.2019 р. по справі №825/742/16.

Стосовно посилань позивача у позові на обставини визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо нездійснення нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому відповідачем протиправно в день звільнення не були проведені всі виплати належних позивачу сум, а також посилань на те, що оскільки розрахунок із позивачем не здійснений в день його виключення із списків особового складу, вказане свідчить про те, що відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, суд вважає ці посилання необґрунтованими, оскільки станом на час звільнення позивача, не було спору щодо належних останньому сум грошового забезпечення (одноразової грошової допомоги при звільненні), а після звільнення з військової служби та розрахунку з позивачем сум одноразової грошової допомоги при звільненні, останнім не вчинялися активні дії щодо незгоди з розміром належних до виплати при звільненні шляхом звернення до відповідача або до суду.

В матеріалах справи відповідні докази відсутні. Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 116 та117 КЗпП України та нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 31.12.2014 по 18.09.2019 відсутні.

В межах даної справи застосуванню підлягають висновки викладені в постановах Верховного Суду, які склалися в подібних до даної справи правовідносинах, а саме по справі №825/66/16 від 04.12.2019 та по справі №825/742/16 від 04.12.2019 р.

Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється згідно вимог статті 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повне рішення складено 17 квітня 2020 року.

Суддя Бадюков Ю.В.