Рішення № 88824179, 09.04.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/353/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

представника позивача Пащука А.І.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м.Львів, пл.Міцкевича, 8) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3982/894/НД/АВ/ФС від 11.12.2019 року.

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що висновок відповідача про допуск позивачем до роботи особи без укладання трудового договору, якого відповідач дійшов в ході інспекційного відвідування позивача, є таким, що не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Позивач стверджує, що між нею та гр. ОСОБА_2 не існує трудових відносин і ця особа не здійснювала продажу товарів у її магазині/цукерні. Отже, порушення позивачем вимог, зокрема, ст.24 КЗпП України не відповідає дійсності.

Ухвалою судді від 15.01.2020 року було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

На заперечення позовних вимог 06.02.2020 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач посилається на те, що в ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 встановлено, що позивач допустила до роботи особу без укладання трудового договору, за що нормами чинного законодавства передбачено накладення штрафу. Відповідач також вказав, що факт праці цієї особи підтверджується відеофіксацією трудового процесу та поясненнями самої особи.

13.02.2020 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій додатково вказав, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки позивача вже притягнуто до юридичної відповідальності постановою Личаківського районного суду м.Львова від 24.01.2020 року, яка набрала законної сили 04.02.2020 року, за те саме правопорушення.

17.02.2020 року представник відповідача подав до суду письмові заперечення.

Ухвалою суду від 02.03.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив, просив суд позов задоволити повністю.

У судове засідання, призначене на 09.04.2020 року відповідач явку уповноваженого не забезпечив. 09.04.2020 року засобами електронного зв`язку від представника відповідача надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з запровадженням карантину на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19».

Вирішуючи питання про доцільність участі в судовому засіданні представника відповідача, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, постановою КМ України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 16.03.2020 року №215) встановлено з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року на всій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 року №215 до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» внесено зміни, згідно з якими назву і текст постанови викладено в редакції «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та впроваджено ряд профілактичних і протиепідемічних заходів й запроваджено обмежувальні заходи. 25.03.2020 року відбулося засідання Кабінету Міністрів, де прийнято рішення про те, що карантин продовжено до 24.04.2020 року, а режим надзвичайної ситуації поширено на всю країну.

Водночас, з огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що пояснення у судовому засіданні представник позивача у справі надав, у даній справі судом не визнавалася обов`язкова участь сторін, від відповідача надійшли до суду додаткові докази, відзив на позовну заяву та заперечення, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя, здоров`я і безпеки, зокрема, учасників справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і вважає за необхідне провести розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач має статус фізичної особи-підприємця та за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснює діяльність за КВЕД: 47.24 Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах.

Відповідно до направлення №2000 від 15.10.2019 року на підставі наказу №2000-П від 15.10.2019 року, листа ГУ ДПС від 04.10.2019 року вих.№1075/9/13-01-33-07 інспекторами праці – головними державними інспекторами відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м.Львові Вовк Н.Я., ОСОБА_3 .С., ОСОБА_4 та Яворівською О. ОСОБА_5 о 16 год. 00 хв.16.10.2019 року було здійснено вихід, з метою проведення інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 .

У зв`язку із відсутністю об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням, відповідно до п.16 Порядку №823, головним державним інспектором Вовк Н.Я. було складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування №ЛВ3982/894/НД від 18.10.2019 року та письмову вимогу про надання документів №ЛВ3982/894/НД/ПД від 18.10.2019 року, якою зобов`язано позивача у строк до 12 год. 00 хв. 23.10.2019 року надати документи, необхідні для проведення інспекційного відвідування.

Вказані акт про неможливість проведення інспекційного відвідування та вимога про надання документів відповідачем були надіслані 18.10.2019 року на юридичну адресу місцезнаходження ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 .

Як стверджується матеріалами справи, на вимогу відповідача про надання документів №ЛВ3982/894/НД/ПД від 18.10.2019 року ФОП ОСОБА_1 у строк, встановлений цією вимогою, було надано ряд документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування, про що у ній зроблено відмітки про виконання.

За результатами проведення інспекційного відвідування позивача, інспектором було складено акт інспекційного відвідування, яка використовує найману працю №ЛВ3982/894/НД/АВ від 25.10.2019 року (надалі по тексту - акт перевірки) за висновками якого, виявлено наступні порушення:

-частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України - у порушення вимог якої, суб`єктом господарювання, як роботодавцем, допущено ОСОБА_2 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

-частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України - у порушення вимог якої, ОСОБА_2 допущена до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням суб`єкта господарювання, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу;

-постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» - у порушення вимог якої, працівника допущено до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись із висновками зазначеного акта перевірки, позивачем були складені письмові заперечення до нього, які направлені відповідачу.

ГУ Держпраці 01.10.2019 року позивачу було надіслано відповідь на заперечення до акту.

Окрім того, 25.10.2019 року інспектором праці Вовк Н.Я. складено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ3982/894/АВ/П, яким було зобов`язано ФОП ОСОБА_1 у строк до 31.03.2019 року усунути вказані в акті перевірки порушення, примірник якого був вручений позивачу 25.10.2019 року.

30.10.2019 року позивачем направлено на адресу відповідача письмову скаргу, у якій просила скасувати вказаний припис про усунення виявлених порушень.

Так, рішенням ГУ Держпраці у Львівській області від 29.11.2019 року №12466/1/07-09 відмовлено ФОП ОСОБА_1 у задоволенні скарги на припис інспектора праці Вовк Н.Я. про усунення виявлених порушень №№ЛВ3982/894/АВ/П від 25.10.2019 року. Фактичною підставою для відмови відповідач зазначив, що із наданої позивачем в ході інспекційного відвідування цивільно-правової угоди №1/10 від 11.10.2019 року жодним чином не слідує, що між його сторонами мали місце відносини саме цивільно-правового характеру.

У подальшому, начальником ГУ Держпраці у Львівській області 11.12.2019 року винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3982/894/НД/АВ/ФС, якою, на підставі статті 259 КЗпП України, статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», частини 3 статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункту 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 та на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 125190,00 грн.

Незгода позивача із зазначеною постановою, зумовила її звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

При цьому, КЗпП не визначає особливостей здійснення органами державного нагляду (контролю) заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року №877-V (надалі по тексту - Закон №877-V).

Відповідно до статті 1 Закону №877-V, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно абз.4, 5 статті 2 Закону №877-V, заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

В силу пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі – загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці за переліком згідно з додатком, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці, зокрема Головне управління Держпраці у Київській області.

У відповідності до приписів Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 року №340 (надалі - Положення №340), Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області (надалі - Управління Держпраці) є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.

Підпунктом 5 пункту 4 Положення №340 передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3982/894/НД/АВ/ФС від 11.12.2019 року, винесена на підставі акту №ЛВ3982/894/НД/АВ від 25.10.2019 року, складеного за результатами здійснення відповідачем інспекційного відвідування, проведеного у відповідності до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року №295 (надалі по тексту - Порядок №295), який визначає процедуру проведення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю.

Відповідно до пункту 2 Порядку №295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).

За змістом підпункту 1 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.

У відповідності до пунктів 19, 20, 27 Порядку №295, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

У разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Пунктом 29 Порядку №295 передбачено, що заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Відповідно до статті 12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року «Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі», яка ратифікована Законом України №1985-IV від 08 вересня 2004 року (надалі по тексту - Конвенція №81), Інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право: a)безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції; b)проходити у денний час до будь-яких приміщень, які вони мають достатні підстави вважати такими, що підлягають інспекції; та c)здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються, і зокрема: i)наодинці або в присутності свідків допитувати роботодавця або персонал підприємства з будь-яких питань, які стосуються застосування правових норм; ii)вимагати надання будь-яких книг, реєстрів або інших документів, ведення яких приписано національним законодавством з питань умов праці, з метою перевірки їхньої відповідності правовим нормам, і знімати копії з таких документів або робити з них витяги; iii)зобов`язувати вивішувати об`яви, які вимагаються згідно з правовими нормами; iv)вилучати або брати з собою для аналізу зразки матеріалів і речовин, які використовуються або оброблюються, за умови повідомлення роботодавцю або його представнику про те, що матеріали або речовини були вилучені або взяті з цією метою. У разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків.

Стаття 16 Конвенції №81 визначає, що Інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 265 Кодексу законів про працю України, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 (надалі по тексту - Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 вказаного Порядку, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі: акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Аналізуючи наведені вище норми законодавства, суд враховує, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту). При цьому, такий вид порушення повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті перевірки та доведений належними доказами.

Водночас, при накладенні штрафу слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення та встановлення в діях підприємства складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді штрафу.

Необхідно враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

З оскаржуваної постанови вбачається, що під час інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 інспектором праці було встановлено, що на робочому місці при виконанні трудових функцій знаходилась працівник ОСОБА_2 (працювала за цивільно-правовою угодою, що має ознаки трудового договору), яка здійснювала продаж товарів покупцям, що зафіксовано засобами відеофіксації, у зв`язку з чим, інспектор праці дійшов висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, а саме - те, що суб`єктом господарювання, як роботодавцем, не було укладено трудового договору з працівником, а також, про порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», зокрема, ФОП ОСОБА_1 допущено до роботи працівника без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, за визначенням, наведеним у частині першій статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з частиною першою статті 23 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини першої статті 24 Кодексу законів про працю України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно з частиною третьою статті 24 Кодексу законів про працю України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, суд зауважує, що відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Використання примусової праці забороняється. Особа має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право на працю в Україні реалізується переважно шляхом укладання трудового договору між працівником та роботодавцем.

Одночасно, в окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі, згідно з вимогами статті 208 Цивільного кодексу України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямовані на одержання результатів праці, і в разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними, а їх дія припиняється.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною 1 статті 902 Цивільного кодексу України, виконавець повинен надати послугу особисто.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 905 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовими договорами процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власна праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу роботи.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі №127/21595/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №820/1432/17.

З матеріалів справи вбачається, що під час здійснення перевірки ФОП ОСОБА_1 інспектором праці було взято до уваги цивільно-правову угоду №1/10 від 11.10.2019 року, укладену між ФОП ОСОБА_1 (замовником) та ОСОБА_2 (виконавцем), за умовами п.п.1.1, 1.2 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання по керівництву магазинами, у разі відсутності продавця, отримувати готівку за проданий товар, а також вести облік торгового виторгу; замовник зобов`язаний своєчасно прийняти та оплатити виконану виконавцем роботу.

Пунктами 2.1-2.3 договору передбачено, що підставою для підписання документа, який підтверджує виконання робіт виконавцем за цим договором є підписаний акт приймання виконаних робіт; за виконану роботу замовник сплачує виконавцю винагороду 2000,00 грн.; виплата винагороди виконавцеві замовником здійснюється не пізніше 10банківських днів після підписання акта приймання виконаних робіт.

У той же час, в угоді визначено термін її дії – з 15.10.2019 року до 23.10.2019 року.

Згідно з актом від 23.10.2019 року прийому наданих послуг до цивільно-правового договору №1/10, виконавець здійснив послуги по керівництву магазинами та отриманню торгового виторгу. Враховуючи обсяг наданих послуг (робіт), узгоджена сторонами винагорода виконавця – ОСОБА_2 склала 2000,00 грн. (без ПДВ). Підписанням акту сторони засвідчили, що послуги надані виконавцем замовникові, сторони претензій одна до одної не мають.

Досліджуючи та аналізуючи умови зазначеної цивільно-правової угоди, судом встановлено, що її предметом є виконання послуг по керівництву магазинами та отримання торгового виторгу, тобто є кінцевий результат праці, праця за цими договорами є юридично самостійною, і не здійснюється у межах господарської діяльності позивача із систематичним виконанням трудових функцій. Зокрема, у цивільно-правовій угоді зазначається, який конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, визначено перелік завдань роботи, послуг, її види, розмір оплати тощо.

Також, суд зазначає, що виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу, відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча й може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу та виконує її на власний ризик, працівника не зараховують до штату установи (організації), не вносять запису до трудової книжки та не видають розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Відповідач, посилаючись на те, що цивільно-правову угоду, укладену між позивачем та ОСОБА_2 , не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували те, що остання підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, виконує роботу за дорученням керівника, тощо.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що в цивільно-правовій угоді від 11.10.2019 року, укладеній між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визначений чіткий обсяг виконання робіт та строк їх виконання, що спростовує доводи відповідача, викладені в акті перевірки.

Таким чином, суд вважає, що цивільно-правова угода №1/10 від 11.10.2019 року, укладена між позивачем та ОСОБА_2 не має ознак трудового характеру.

Тож, суд дійшов висновку про відсутність підстав для притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності за порушення вимог трудового законодавства: вимог частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, відповідальність за які передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України.

Що стосується висновків відповідача, викладених в акті перевірки та спірній постанові про порушення позивачем постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу», а саме -допущено працівника до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, то суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів:

-засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису;

-на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

-на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 затверджено форму повідомлення про прийняття працівника на роботу.

Таким чином, відповідальність за вказане порушення трудового законодавства настає лише у тому випадку, якщо роботодавцем допущено до роботи працівника, який працює на підприємстві за трудовим договором, без повідомлення уповноваженого органу ДФС про прийняття такого працівника на роботу.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про відсутність ознак трудового характеру у цивільно-правовій угоді, укладеній між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підстав для застосування до позивача наслідків, що передбачені законодавством за порушення постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» судом не встановлено.

У той же час, суд зазначає, що абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення в разі:

-фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту);

-оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві;

-виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Тобто, з аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що відповідальності за фактичний допуск до роботи працівника без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування абзацом 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України не передбачено.

Водночас, суд зазначає, що абзацами 3-8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України передбачено наступні види відповідальності у разі:

-порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

-недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

-недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

-недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

-вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Аналізуючи вказані вище положення, судом встановлено, що оскільки відповідальність за неподання або порушення строків подання до органу ДФС повідомлення про прийняття працівника на роботу не відноситься до абзаців 2 - 7 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, а за своєю сутністю таке порушення є порушенням трудового законодавства, притягнення роботодавця до відповідальності за його вчинення повинно відбуватись на підставі абзацу 8 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, тобто у розмірі мінімальної заробітної плати.

З постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3982/894/НД/АВ/ФС від 11.12.2019 року вбачається, що ФОП ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності лише на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, а також застосовано до неї штрафні санкції, передбачені вказаною статтею у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати - в сумі 125190,00 грн.

Суд також звертає увагу сторін з приводу повторного притягнення позивача до відповідальності за одне й те саме правопорушення і зазначає наступне.

Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Штраф за частиною другою статті 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за частиною третьою статті 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд відзначає, що і стаття 265 КЗпП, і стаття 41 КУпАП були викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014 року.

Вищезазначений закон передбачав введення статтею 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість, стаття 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто, ключовою відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за статтею 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за статтею 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин

Однак, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України і частини третьої статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Суд вважає, що притягнення позивача до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої, ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена статтею 265 КЗпП України і статтею 41 КУпАП до одного виду.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги:

(а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці;

(б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику;

(в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу;

(г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган;

(д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

При цьому, положення абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність

Застосовуючи ці підходи, суд зауважує, що за допуск фізичної особи до роботи без оформлення трудового договору позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, а саме - постановою Личаківського районного суду м.Львова у справі №463/10933/19 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн.

А тому, накладення штрафу за те саме правопорушення також постановою Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Аналогічна практика викладена у Постанові Верховного Суду від 22 квітня 2019 року (справа №806/2143/18 адміністративне провадження №К/9901/4571/19).

Окрім того, на підтвердження своїх тверджень відповідач надав відеозаписи фіксування ходу інспекційного відвідування. У судовому засіданні, що відбулось 09.04.2020 року судом здійснено огляд компакт-диска із записом інспекційного відвідування позивача.

При відтворенні цього носія під час судового засідання судом було виявлено, що на електронному носії не міститься записів жодних даних, про які стверджує представник відповідача (компакт-диск є пустим).

За наведених обставин на вимогу суду представником позивача було надано суду компакт-диск (надісланий відповідачем на адресу позивача, разом із позовною заявою).

Таким чином, за наслідками перегляду відеозапису судом не встановлено факту виконання ОСОБА_2 трудових обов`язків, що пов`язані із господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 , оскільки відео не містить записів, що свідчать про надання ОСОБА_2 послуг клієнтам/відвідувачам цукерні на платній основі. Даних про передачу коштів чи оплату в інший спосіб на підтвердження факту продажу товарів відвідувачам в кафетерії відеозаписом не зафіксовано.

Згідно із частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як вбачається з положень статті 96 КАС України, речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до п.22 Порядку №295, матеріали, зафіксовані засобами аудіо-, фото- та відеотехніки в ході інспекційних відвідувань, долучаються до акту у паперовому або електронному вигляді на дисках для лазерних систем зчитування, на яких проставляється номер акту. Про доручення таких матеріалів робиться відмітка в акті.

Твердження представника позивача з приводу того, що оскаржувана постанова та акт інспекційного відвідування не містять будь-яких даних, за якими засоби фото- та відео- фіксації можна ідентифікувати (кількість фотоматеріалів, тривалість відеозапису, дата, час проведення зйомки, технічні дані відповідних засобів) не заслуговують на увагу, позаяк Порядком №295 не передбачено зазначення найменування спецзасобу, на який проводилась фіксація інспекційного відвідування тощо.

Таким чином, оскільки факт допуску позивачем до роботи без укладення трудового договору відповідачем не доведено, висновки щодо порушень фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 законодавства про працю, суд вважає такими, що побудовані на припущеннях та не підтверджені належними й допустимими доказами.

Не можливо залишити поза увагою і те, що відповідачем в акті не вказано, яку саме роботу виконувала гр. ОСОБА_2 в цукерні позивача у період з 15.10.2019 року по 23.10.2019 року. Також, суд зауважує, що факт перебування останньої в приміщенні, яке належить позивачу, за відсутності належних доказів виконання нею трудових обов`язків, не свідчить про виникнення трудових відносин між ними та не підтверджує фактичного допущення зазначеної особи до роботи.

Крім того, жодних інших доказів виконання гр. ОСОБА_2 функцій продавця-консультанта, в якому позивач здійснює господарську діяльність, матеріали перевірки не містять і суду не надані.

Щодо доводів відповідача про те, що виконання робіт з реалізації товару збігаються з колом обов`язків за посадою «продавець-консультант», яка передбачена Національним класифікатором ДК 003:2010 «Класифікатор професій», суд зазначає, що Класифікатор призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями соціальних партнерів усіх рівнів, іншими громадськими організаціями, всіма суб`єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників. При укладанні трудового договору вноситься відповідний запис щодо професії до трудової книжки працівника, проте діючим законодавством не заборонено укладати цивільно-правові угоди щодо надання вказаних послуг чи виконання таких робіт.

Згідно із частиною першою статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як вбачається з положень статті 96 КАС України, речовими доказами є предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи.

З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України, а отже, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1251,90 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3982/894/НД/АВ/ФС від 11.12.2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м.Львів, пл.Міцкевича, 8; код ЄДРПОУ 39778297) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1251 (одна тисяча двісті п`ятдесят одна) грн. 90 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 17.04.2020 року.