Рішення № 88824003, 17.04.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2020 року м. Київ №320/2984/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправними дій, скасування рішень та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Київській області щодо нарахування одноразової грошової допомоги менше 200-кратного прожиткового мінімуму;

- скасувати висновок від 30.10.2017 та наказ від 15.11.2017 №2032 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, якими ОСОБА_1 призначено та виплачена одноразова грошова допомога в розмірі меншому ніж 200-кратний прожитковий мінімум;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області скласти висновок та прийняти рішення щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням 2 групи інвалідності в розмірі - 200 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб з урахуванням виплаченої допомоги в розмірі 144000,00 грн., в загальному розмірі 146000,00 грн.;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області надати протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з абз. 3 п. 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Тому для визначення розміру одноразової грошової допомоги позивачу необхідно застосовувати Постанову КМ України від 21.10.2015 №850, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності.

Згідно з п. 3 цього Порядку, грошова допомога призначається і виплачується у разі: установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Так, на час встановлення позивачу інвалідності (19.07.2016) та на час звернення до відповідача із заявою (рапортом) на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, а ні застосований відповідачем Порядок №4, а ні ст. 99 Закону України "Про Національну поліцію" не містили визначення розміру одноразової грошової допомоги поліцейським, інвалідність яким встановлена за захворюваннями прив`язаними з проходженням служби в ОВС. На той час такий розмір був визначений лише п. 3 Постанови КМ України від 21.10.2015 №850, саме у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Тобто, на думку позивача, він набув право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, саме у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, так як іншого розміру на момент звернення позивача із заявою про призначення допомоги, не існувало.

Отже, на думку позивача, йому повинна бути нарахована та виплачена одноразова допомога у сумі 290 000 грн., а не у сумі 144 000 грн., як нараховано та виплачено відповідачем.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом сторін.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що згідно з платіжним дорученням від 21.06.2018 №5641 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІ-ї групи інвалідності відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" у розмірі 144 000,00 грн.

У той же час, на думку відповідача, до спірних правовідносин не можна застосовувати положення Закону України "Про міліцію", оскільки останній втратив чинність станом на час встановлення позивачу ІІ-ї групи інвалідності.

У судовому засіданні 30.07.2019 судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних доказів, про що постановлена протокольна ухвала.

Дослідивши позовну заяву, відзив відповідача на позов, наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач є пенсіонером та інвалідом другої групи, що підтверджується копією його паспорта та копією пенсійного посвідчення.

У період з 15.08.1997 по 06.11.2015 позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, а саме - в ГУ МВС України в Київській області. З 07.11.2015 позивач, на підставі наказу №1 о/с від 07.11.2015, був зарахований на службу в Головне управління Національної поліції в Київській області.

З 22.01.2016 позивача - підполковника поліції, старшого слідчого в ОВС Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області, звільнено зі служби в поліції у запас /з постановкою на військовий облік/ за пп. 2 п.1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу). Календарна вислуга років на день звільнення складає 18 років 05 місяців 06 дні (наказ №14 о/с від 21.01.2016).

Згідно з копії свідоцтва про хворобу №46/ЗВ від 21.01.2016, захворювання позивача пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

З 18.07.2016 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності від захворювання, пов`язаного з проходженням служби в ОВС.

У вересні 2016 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Київській області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, додавши до заяви необхідні документи.

Листом від 10.10.2016 №29/С-609 позивачу за результатами розгляду його заяви у виплаті допомоги було відмовлено.

У листопаді 2016 року позивач звернувся з аналогічною заявою про виплату одноразової грошової допомоги до т.в.о. начальника ГУ НП в Київській області.

Листом від 16.11.2016 №29/К-754 ГУ НП в Київській області позивачу повідомлено, що до Закону України "Про Національну поліцію" не внесені зміни щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги колишнім поліцейським, причиною інвалідності яких стало захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, а тому вирішити питання про призначення позивачу цієї допомоги немає правових підстав.

Вважаючи вказану відмову ГУ НП в Київській області протиправною, ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ГУ НП в Київській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії (справа №357/12781/16-а).

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.03.2017 у справі №357/12781/16-а адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності в сумі 290 000 грн.

Як підтверджується позивачем, на його банківський рахунок 22.06.2018 надійшли кошти у сумі 144 000,00 грн., після чого позивач звернувся до ГУ НП у Київській області із заявою про надання висновку та наказу, які стали підставою для виплати одноразової грошової допомоги у такій сумі.

За результатами розгляду заяви ГУ НП у Київській області листом від 05.04.2019 №29/К-290 повідомило, що виплата такої допомоги поліцейським здійснюється відповідно до ст.ст. 97-101 Закону України "Про Національну поліцію" та Наказу МВС України від 11.01.2016 №4 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського".

Додатково проінформовано, що платіжним дорученням від 21.06.2018 №5641 позивачу виплачено одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" в розмірі 144 000,00 грн.

До вказаного листа також додано копію висновку про призначення одноразової грошової допомоги та витяг з наказу (том 1, а.с. 18, 19, 20).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги менше 200-кратного прожиткового мінімуму, а саме у розмірі 144 000,00 грн., а не у розмірі 290 000,00 грн., позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 12, 13 ч. 1 ст. 4 КАС України, судове рішення - рішення, постанова, ухвала суду будь-якої інстанції. Рішення суду - рішення суду першої інстанції, в якому вирішуються позовні вимоги.

Як встановлено судом, у провадженні Білоцерківського міськрайонного суду Київської області перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії (справа №357/12781/16-а).

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.03.2017 у справі №357/12781/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Київській області у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Київській області призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності в сумі 290 000 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо невирішення питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Київській області розглянути питання про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у відповідності до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджених наказом МВС України від 11.01.2016 №4 за його заявою та прийняти відповідне рішення.

В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.10.2019 у справі №357/12781/16 касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 залишено без змін.

З пояснень представника відповідача та письмового відзиву на позов судом встановлено, що оскаржувані рішення, а саме - Висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , затверджений начальником ГУ НП у Київській області 30.10.2017, і Наказ ГУ НП у Київській області від 15.11.2017 №2032 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, прийняті на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 у справі №357/12781/16-а.

З 07.11.2015 набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію", у тому числі положення про виплату одноразової грошової допомоги в разі втрати працездатності поліцейських.

Водночас, п. 5 Прикінцевих положень Закону України "Про Національну поліцію" визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію", зокрема, положення ст. 23 цього Закону, які передбачали виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію", одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань поліції відповідно до цього Закону, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (ч. 2 ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію").

На виконання вимог ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію", Міністерством внутрішніх справ України прийнято Наказ №4 від 11.01.2016, яким затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок №4).

Як стверджує позивач, одноразова грошова допомога йому повинна виплачуватись на умовах, передбачених Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, оскільки, згідно п. 15 Прикінцевих положень Закону України "Про Національну поліцію" за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Такі доводи позивача суд вважає необґрунтованими, оскільки інвалідність позивачу встановлена під час проходження ним служби, як поліцейським, і звільнявся позивач саме з посади поліцейського, а не міліціонера.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997р. по справі за №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив: Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року №1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №850 від 21.10.2015, так і згідно з п. 1 розділу ІІ Порядку №4, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

У свою чергу, пунктом 2 розділу ІІ Порядку №4 встановлено, що одноразова грошова допомоги (далі - ОГД) у разі втрати працездатності поліцейського призначається та виплачується у випадках та в розмірах, визначених Законом України "Про Національну поліцію", особам, які мають право на її отримання, відповідно до цього Закону.

Оскільки позивачу встановлена інвалідність з 19.07.2016, - в період дії Закону України "Про Національну поліцію", тому саме з цієї дати позивач набув права на отримання одноразової грошової допомоги.

Беручи до уваги, що позивач на час звільнення був поліцейським, а не працівником органів внутрішніх справ, суд вважає, що до відносин з виплати позивачу одноразової грошової допомоги слід застосовувати норми ст. 97 Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку №4.

Отже, посилання позивача на п. 15 Прикінцевих положень Закону України "Про Національну поліцію" та ст. 23 Закону України "Про міліцію" є необґрунтованими.

Зазначені вище обставини встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 у справі №357/12781/16, якою зобов`язано Головне управління Національної поліції України в Київській області, зокрема, розглянути питання про призначення і виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у відповідності саме до Порядку №4.

Позивачем не надано суду будь-яких доказів оскарження вказаного рішення суду у встановленому законом порядку, а постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.10.2019, прийнятою за наслідками розгляду касаційної скарги Головного управління Національної поліції в Київській області, воно залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що обставини щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги саме згідно з Законом України "Про Національну поліцію" та Порядком №4, а не Законом України "Про міліцію" та Постановою КМ України від 21.10.2015 №850, не потребують доказування.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Відповідно до ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи відповідачем доведено правомірність вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваних рішень на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 у справі №357/12781/16. Належних та обґрунтованих доказів на спростування доводів відповідача позивачем суду не надано.

Ураховуючи викладене, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з пунктом 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні строки, визначені цим рішенням, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Басай О.В.