Рішення № 88823421, 17.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2020 року Справа № 160/1576/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

10.02.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи–підприємця ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019р. за № Ф-3561-25/64;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в особовій картці платника Єдиного соціального внеску боргу шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 33576,78грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що дійсно 18.07.2000 року ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та отримала свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_2 . З 26.07.2000 року її було взято на податковий облік у Лівобережній міжрайонній ДПІ, проте з 2012 року та по теперішній час вона фактично не вела підприємницьку діяльність та не отримувала доходів від провадження підприємницької діяльності. Також позивачем зазначається, що у розумінні приписів ст.7 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” базу нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок, ЄСВ) неможливо визначити без отримання доходу, при цьому, жодною нормою цього спеціального Закону № 2464-VI не передбачено обов`язок ФОП, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, сплачувати ЄСВ, якщо вона не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходу від неї. Разом з тим, нечіткість положень п.п. 2, 3 ч. 1 ст.7 Закону № 2464-VI, яка допускає множинне тлумачення закріплених у них правил сплати ЄСВ, вказує на недостатню якість законодавства, тому не може бути застосована всупереч інтересам особи. Крім того, відповідно до ст.9 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” обчислення єдиного внеску контролюючими органами здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується ЄСВ. Водночас, спірна вимога, в порушення наведених приписів, винесена на підставі даних інформації системи ДФС, оскільки перевірка правильності нарахування та сплати ЄСВ відповідачем не проводилася. Крім того, позивач зазначає, що також відповідачем порушено строк обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску, як це встановлено п.3 розділу VI Інструкції № 449. Проте, контролюючим органом вимога про сплату боргу (недоїмки) на її адресу не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску зростала, що свідчить саме про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому, на думку позивача, спірна вимога підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року позовна заява ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/1576/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 19.03.2020 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вказаною ухвалою суду витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області розрахунок суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначеної у вимозі ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 06.11.2019р. №Ф-3561-25/64, із зазначенням за які періоди та в якому розмірі вона виникла.

11 березня 2020 року до канцелярії суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ФОП ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець. На дату формування спірної вимоги позивач не перебувала у стані припинення підприємницької діяльності. Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів вона не отримувала, як наслідок, повинна була сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, що стосується платників, які перебувають як на загальній системі оподаткування, так і на спрощеній системі оподаткування, та якими не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року) суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки така сплата позивачем здійснена не була, відповідачем сформовано спірну вимогу на виниклу заборгованість. Так згідно з даними інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 відображено наступна заборгованість зі сплати єдиного внеску: недоїмка за період минулих років у розмірі 7037,52 грн.; за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн.; за 2018 рік у розмірі 22857,06 грн. (у томі числі: за 1 квартал 2018 р. у сумі – 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018р.; за 2 квартал 2018 р. у сумі – 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018р.; за 3 квартал 2018 р. у сумі – 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018р.; за 4 квартал 2018 р. у сумі – 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019р.); за 2019 рік у розмірі 8262,54 грн.(в тому числі: за 1 квартал 2019 р. у сумі – 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019р.; за 2 квартал 2019 р. у сумі – 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019р.; за 3 квартал 2019 р. у сумі – 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019р.). Таким чином, станом на 31.10.2019р. загальна заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування ФОП ОСОБА_1 склала 33576,78грн. Оскільки у добровільному порядку зобов`язання з ЄСВ позивачем не сплачені, контролюючим органом правомірно сформовано спірну вимогу, яка є обґрунтованою та скасуванню не підлягає. Твердження ФОП ОСОБА_1 про те, що нею не отримується дохід від підприємницької діяльності та взагалі не здійснюється підприємницька діяльність не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки таке твердження суперечить приписами п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Щодо посилань позивача у адміністративному позові на те, що відповідачем не призначалась та не проводилась перевірка відносно своєчасності сплати позивачем ЄСВ, а, отже, підстав для винесення оскаржуваної вимоги у контролюючого органу не було, то ГУ ДПС у Дніпропетровській області зазначало, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується, у тому числі, на підставі даних інформаційної системи фіскального органу, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, не сплаченого у строки, а облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258, 262 КАС України справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії В00 №327898, ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) зареєстрована як фізична особа-підприємець з 18.07.2000р., номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 2 224 017 0000 007763.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань види діяльності за КВЕД ФОП ОСОБА_1 52.48 «роздрібна торгівля у спеціалізованих магазинах іншими непродовольчими товарами (основний)».

З 26.07.2000р. позивач взята на облік в контролюючих органах як платник податків (номер взяття на облік: 3257), а з 27.06.2000р. - як платник єдиного внеску (номер взяття на облік: 43145015).

06 листопада 2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3561-25/64, відповідно до якої за ФОП ОСОБА_1 станом на 31.10.2019р. обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 33576,78 грн.

Незгода позивача з означеною вимогою стала підставою для звернення ФОП ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (“Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено низку змін до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема, щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Так, з 2017 року особи, які проводять незалежну професійну діяльність, навіть у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, зобов`язані визначити базу нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величний бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому, сума єдиною внеску не може бути меншою за розмір мінімальною страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 в редакції Закону №1774).

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за яких нараховується заробітна плата (дохід).

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

01 липня 2004 року набув чинності Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (у подальшому змінено назву на Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” №2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням” від 19 травня 2011 року №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:

“Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру”.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

В матеріалах справи міститься копія Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 серія В00 НОМЕР_3 327898, оформлене з використанням бланку старого зразка та видане 18 липня 2000 року.

Водночас, відповідно до даних про реєстраційні дії, зазначені у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом встановлено, що включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру було здійснено 21.03.2005 року (номер запису 22240170000007763) ОСОБА_2 (виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради). Також станом на момент розгляду справи судом, дані про провадження підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 - «не перебуває в процесі припинення».

При цьому суд зауважує, що сторонами у справі також не заперечується факт наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця на момент винесення відповідачем спірної вимоги.

Як слідує з даних інформаційної системи орану доходів і зборів ,в інтегрованій картці платника податків ФОП ОСОБА_1 сума боргу (недоїмки), вказаної у вимозі № Ф-3561-25/64, вказана заборгованість нарахована позивачеві з боргами за минулі періоди, а саме: за 2017р., 2018р. та 1-3 квартал 2019 року.

При цьому відомостей щодо перебування ФОП ОСОБА_1 в стані припинення або про недійсність її свідоцтва про державну реєстрацію тощо у вищезазначені періоди Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить. Отже, протягом цього періоду ОСОБА_1 мала статус фізичної особи-підприємця.

Разом з тим, представником відповідача не заперечується, що згідно з інформаційною базою даних органів ДФС, ФОП ОСОБА_1 про отримані доходи не звітувала, податкову звітність не подавала.

Суд вдруге акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

З огляду на вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Позивачем в своїй позовній заяві зазначається, що з 2012 року та по теперішній час, вона не вела підприємницьку діяльність та не отримувала доходів від провадження підприємницької діяльності.

При цьому, позивачем до суду не надано будь-яких доказів, того, що в період з 2012 року вона перебувала у трудових відносинах або що за неї було нараховано та сплачено роботодавцем єдиний внесок, як за застраховану особу, в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про те, що в періоди, за які спірною вимогою позивачеві нараховано заборгованість з ЄСВ, позивач мала статус фізичної особи-підприємця, проте дохід від цієї діяльності не отримувала, відомостей, щодо перебування у трудових відносинах або що за неї було нараховано та сплачено роботодавцем єдиний внесок, як за застраховану особу, в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць до суду не надала.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відповідно до п.3 ч.1. ст.7 Закону №2464-VI у разі відсутності доходу у періоді 2017р., 2018р. та 1-3 квартал 2019 року мала визначити базу нарахування не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та сплатити єдиний внесок у розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок – це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; максимальна величина бази нарахування єдиного внеску – це максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює 25 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” від 21 грудня 2016 року №1801-III розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3200,00 грн. Таким чином, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн. (3200х22%).

Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” від 07 грудня 2017 року №2246-VІІІ встановлено розмір мінімальної заробітної плати на рівні з 1 січня 2018 року 3723,00 грн. Таким чином, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2018 році складала 819,06 грн. (3723 грн х 22%).

Законом України “Про Державний бюджет України на 2019 рік” №2629-VIII від 23.11.2018р. встановлено розмір мінімальної заробітної плати на рівні з 1 січня 2019 року 4173,00 грн. Таким чином, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2019 році складала 918,06 грн. (4173 грн х 22%).

З матеріалів справи слідує, що відповідно до даних інтегрованої картки платника податку станом на 31 жовтня 2019 року за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 33576,78 грн.

Вказана недоїмка у розмірі 33576,78 грн. визначена наступним чином:

- недоїмка за період минулих років - 7037,52 грн.;

- за 2017 рік – 8448,00грн. (704,00грн х 12 місяців);

- за 1 квартал 2018 року – 2457,18грн. (819,06грн. х 3 місяці);

- за 2 квартал 2018 року – 2457,18грн. (819,06грн. х 3 місяці);

- за 3 квартал 2018 року – 2457,18грн. (819,06грн. х 3 місяці);

- за 4 квартал 2018 року – 2457,18грн. (819,06грн. х 3 місяці);

- за 1 квартал 2019 року – 2754,18грн. (918,06грн. х 3 місяці);

- за 2 квартал 2019 року – 2754,18грн. (918,06грн. х 3 місяці).

- за 3 квартал 2019 року – 2754,18грн. (918,06грн. х 3 місяці).

Позивачем визнається, що ним вказані зобов`язання з ЄСВ за цей період не сплачувались.

Згідно з ч.4 ст.25 цього Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Щодо порядку стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, то він регулюється розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі - Інструкція №449).

Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Судом встановлено, що оскаржувану вимогу сформовано та надіслано позивачеві на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.

При цьому суд враховує, що згідно з ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування ЄСВ, застосування та стягнення сум недоїмки з його сплати, штрафів та нарахованої пені не застосовуються.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що відповідач, надсилаючи позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019р. за № Ф-3561-25/64, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а вказана вимога є законною та обґрунтованою, отже, позовні вимоги про визнання цієї вимоги протиправною та про її скасування задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цим позовом, відповідно до ст.139 КАС України не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015, юридична адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 17 квітня 2020 року.

Суддя О.М. Турова