Ухвала суду № 88823293, 17.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

17 квітня 2020 року Справа №160/2013/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Єфанова О.В. розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про відвід судді у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення.

ОСОБА_1 подано заяву про відвід головуючого судді - Ніколайчук С.В.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що 25.03.2020 року суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. постановила ухвалу про витребування доказів з власної ініціативи, якою зобов`язала ОСОБА_1 (інваліда 3 групи з обмеження до пересування І ступеня) надати суду докази сплати позивачем підприємницької діяльності, чим, на думку позивача, зайняла упереджену правову позицію, яка є діаметрально протилежною та суперечить правовій позиції Верховного Суду у справі № 805/2195/17а від 20.03.2018 року, який розглядаючи справу дійшов правового висновку, що, особи, зазначені у пункті 4 частини 1 ст. 4 Закону № 2464, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Згідно правової позиції Верховного Суду, такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умовами їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, тому витребування судом доказів із власної ініціативи, яких об`єктивно не існує, та відсутність фактичної можливості у будь-який спосіб виконати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.03.2020 року.

Отже, зазначені обставини викликають сумніви у неупередженості або об`єктивності судді Ніколайчук С.В., тому враховуючи вищевикладене, позивач висловлює недовіру і заявляє відвід судді Ніколайчук С.В. від розгляду адміністративної справи №160/2013/20.

Згідно ч.8 ст.40 КАС України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.

Таким чином, суддя вирішив розглянути заяву про відвід судді в порядку письмового провадження.

Оцінивши доводи заяви про відвід судді у справі, суд дійшов до наступного висновку.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 36 КАС України передбачено, що суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Аналізуючи підстави поданої заяви про відвід, суд враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, виходячи із загальних засад здійснення судочинства, визначених положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 Конвенції" від 17.07.1997 року, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до п. п. 103, 104, 105 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" від 09.01.2013 року, "для того, щоб встановити, чи може суд вважатися "незалежним" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції, слід звернути увагу на спосіб призначення його членів і строк їхніх повноважень, існування гарантій проти тиску ззовні та на питання, чи створює орган видимість незалежного. Як правило, безсторонність означає відсутність упередженості та необ`єктивності. Згідно з усталеною практикою Суду існування безсторонності для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції повинно встановлюватися згідно з: (1) суб`єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об`єктивним у цій справі, та (2) об`єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності.

Проте, між суб`єктивною та об`єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об`єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об`єктивний критерій), а й може бути пов`язана з питанням його або її особистих переконань (суб`єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об`єктивної безсторонності".

Водночас, особиста безсторонність судді презюмується, поки не надано доказів протилежного, про що зазначено у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Веттштайн проти Швейцарії".

Суд наголошує, що при вирішенні того, чи є у цій конкретній справі обґрунтовані причини побоюватися, що суддя може бути небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (п. 44 рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" та п. 58 рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" від 07.08.1996 року).

Як зазначалося, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Тому, для відведення судді заявнику необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними. Водночас, відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.

Із урахуванням практики Європейського суду з прав людини, не є підставами для відводу судді заяви, які містять лише припущення про існування упередженості, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Крім того, фактично в заяві зазначено про незгоду з процесуальним рішенням судді в частині направлення ухвали позивачу про витребування доказів з власної ініціативи.

Частиною 4 ст. 36 КАС України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно, думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Тому, враховуючи, що заява про відвід ґрунтується лише на суб`єктивних сумнівах позивача у неупередженості суду, переконливих підстав для таких сумнівів позивачем не наведено, суд доходить висновку, що у її задоволенні слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 36, 39, 40 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви про відвід судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду – Ніколайчук С.В.. у адміністративній справі №160/2013/20 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не оскаржується. Заперечення на ухвалу може включаться до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя О.В. Єфанова