Рішення № 88823234, 10.03.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року Справа № 160/15/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юркова Е.О.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А2533 про визнати протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

02 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А2533 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 січня 2017 р. по 31 серпня 2018 р. індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати військову частина А2533 (код ЄДРПОУ 26621658) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 р. по 31 серпня 2018 р.;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не проведення 31 серпня 2018 р. остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у запас Збройних Сил України;

- зобов`язати військову частину А2533 (код ЄДРПОУ 26621658) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01 вересня 2018 р. по день постановлення місцевим адміністративним судом рішення у даній справі.

Ухвалою суду від 08.01.2020 року відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.08.2018 року на підставі наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України № 442 позивача було звільнено у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”, та знято зі всіх видів забезпечення та виключено з особового складу на підставі наказу № 207 від 31.08.2018 року. На адвокатський запит № 557 від 11.09.2019 р. листом від 17.10.2019 року № 350/172/1/751/пс повідомлено про відсутність фінансового ресурсу, закладеного Міністерством оборони України в кошторисі даної військової частини на 2016-2018 рр. на виплату індексації за відповідні періоди. Бездіяльність військової частини А2533 щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 січня 2017 р. по 31 серпня 2018 р. індексації грошового забезпечення позивач вважає протиправною, а також вважає не проведення з вини відповідача розрахунку з ним у зазначені строки підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме – виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідачем 27.01.2020 року подано відзив на позовну заяву (вх.. № 5765/20), в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 року – лютому 2018 року у Міноборони не було. Окрім того, розрахунок при звільненні з військовослужбовцем проводиться до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, тому всі вимоги, що стосуються виплати повинні висуватися до видачі наказу про виключення зі списків особового складу військової частини та зняття з усіх видів забезпечення. Відповідачем зазначено про відсутність обов`язку виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку в порядку ст. 117 КЗпП.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 18 серпня 2018 року № 442 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Наказом командира військової частини А2533 (по стройовій частині) № 207 від 31.08.2018 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, направлено на військовий облік до Шевченківського районного військового комісаріату міста Дніпро.

У відповідь на адвокатський запит вих. № 557 від 11.09.2019 року на ім`я командира військової частини А2533 із проханням повідомити про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2016 р. по 31 серпня 2018 р. листом від 17.10.2019 року № 350/172/1/751/пс відповідач повідомив про те, що індексація грошового забезпечення підполковника ОСОБА_1 за період проходження військової служби у військовій частині А2533 не здійснювалась на підставі роз`яснюючих документів стосовно порядку нарахування та виплати у 2016-2018 роках індексації грошового забезпечення у ЗС України. Крім того, вказано, що у роз`ясненні від 30 березня 2018 року № 350/147/2/1101 міститься розпорядження виплачувати індексацію грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України з квітня 2018 року після надходження відповідного фінансування за умови перевищення встановленого порогу індексації 103 відсотка. Таке перевищення фактично відбулось лише в листопаді 2018 року (роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 21 листопада 2018 року № 248/7939). Таким чином, індексація грошового забезпечення підполковника ОСОБА_1 за період з 01 січня 2017 р. по 31 серпня 2018 р. не здійснювалась.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Статтею першою Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Статтею пепшою Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст. 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частини першої статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог статей 18 та 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі – Порядок).

Згідно з пунктом 4 Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відтак, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Судом встановлено, що відповідачем не здійснювалась індексація грошового забезпечення позивача починаючи з 01.01.2017 р. по 31.08.2018 р., що підтверджується листом військової частини А2533 від 17.10.2019 року № 350/172/1/751/пс.

Правомірність своїх дій відповідач обґрунтовує посиланням на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України та Міністерства соціальної політики України. Водночас суд зауважує, що подібні роз`яснення мають інформаційний характер та не є нормативно-правовими актами. Відповідача має діяти відповідно до чинного Закону №1282-ХІІ, вимоги якого є обов`язковим, а не керуватися зазначеними роз`ясненнями, які не є нормативними документами. Натомість, в силу приписів статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Кечко проти України" зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17 та від 19.06.2019 року у справі № 825/1987/17.

При цьому, не може визнаватися правомірною відмова відповідача у нарахуванні та виплаті сум індексації з мотивів відсутності коштів на такі потреби.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у відповідача належного фінансового забезпечення у спірний період, в тому числі для покриття витрат з індексації грошового забезпечення військовослужбовців, не може впливати на наявність або відсутність у позивача права на отримання такої індексації, оскільки відповідне право гарантується законом, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін є безумовним обов`язком роботодавця.

Відтак, бездіяльність відповідача в частині непроведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2017 р. по 31.08.2018 р. є протиправною, а тому задоволенню підлягає й похідна вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період.

З приводу позовних вимог, що стосуються бездіяльності відповідача в частині непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та необхідності нарахування та виплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку за період з 01 вересня 2018 року по день постановлення судом рішення то суд виходить із наступного.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені у статті 116 та 117 КЗпП України.

Так, у статті 116 КЗпП України зазначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, суд встановив, що відповідачем при припиненні з ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби останньому не виплачено усіх належних йому сум, адже при розрахунку таких сум відповідачем не було проведено індексації грошового забезпечення, що отримував позивач.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні 31 серпня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України.

Посилання відповідача у відзиві на непоширення на спірні правовідносини положень Кодексу законів про працю України суд оцінює критично з огляду на те, що за загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Слід зауважити, що положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

Доводи відповідача про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, суд не приймає до уваги, оскільки вказані правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем у вказаній справі виникли не у порядку виконання судового рішення, а у зв`язку з невиплатою з вини відповідача належних звільненому позивачу сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на допущення протиправної бездіяльності відповідача щодо непроведення 31 серпня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України, задоволенню також підлягає й вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при його звільненні.

Однак, на переконання суду, нарахування та виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід здійснити, починаючи з 01 вересня 2018 року (наступного дня після виключення із списків особового складу) по 10 березня 2020 року (дату ухвалення цього судового рішення).

До таких висновків суд дійшов з огляду на постанову Пленуму Верховного суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", пунктом 20 якої роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю стягує на корись працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Такі ж висновки містяться і у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 16 січня 2019 року у справі № 802/1052/17-а.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також, при вирішені цього спору, суд, відповідно до частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 139, 193, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Військової частини А1302 (вул.Січових Стрільців, б.147, м.Дніпро, 49000, ІК в ЄДРПОУ 26621658) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Зобов`язати військову частина А2533 (код ЄДРПОУ 26621658) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2533 щодо не проведення 31 серпня 2018 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 у запас Збройних Сил України.

Зобов`язати військову частину А2533 (код ЄДРПОУ 26621658) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01 вересня 2018 року по 10 березня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 10 березня 2020 року.

Суддя (підпис) Е.О. Юрков