Рішення № 88823231, 17.04.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2020 року Справа № 160/3021/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Соборний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -

ВСТАНОВИВ:

17 березня 2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Соборний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-939-5/04-63.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 , як фізичної особи – підприємеця, взяття його на облік в контролюючих органах, як платника податків та як платника единого внеску відсутні. Таким чином, оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України, оскільки позивач не зареєстрований як фізична особа - підприємець, не здійснює підприємницької діяльності та не отримує доходів від такої діяльності. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 березня 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

08 квітня 2020 року на електрону адресу надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгяду, в обгрунтування якого зазначено, що позивачем пропущений 10 денний строк на звернення до суду із вказаним позовом, оскілький контролючий орган на адресу позивача направив оскаржувану вимогу, як була повернута відправникові 09 липня 2019 року з відміткою «за закінченнмя терміну зберігання», а вітак останнім днем подання позовної заяви до суду з урахуванням висновків Верховного суду від 24.09.2019 року у справі № 825/1109/16 є 20.07.2019 року.

13 квітня 2020 року до суду від відповідача надійшов відзив, яким проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 29.01.2002 по сьогодні перебуває на обліку в Соборному управлінні ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець, державна реєстрація за №0050451, що підтверджується і копією свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності наданою платником. Вид діяльності згідно КВЕД 19 - виробництво шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів. При цьому зазначили, що станом на сьогодні, позивач перебуває на обліку в податковому органі, як основний платник, який не припинив ведення господарської діяльності. Позивачем надано до суду докази стосовно проведення державної реєстрації його як фізичної-особи підприємця, проте не додає будь-яких документів, які б засвідчували про вчинення ним дій стосовно припинення його господарської діяльності. Перебуваючи на обліку в контролюючому органі ФОП ОСОБА_1 про отримані доходи не звітував, податкову звітність не подавав. Неподання податкової звітності не звільняє платника податків від сплати податкових зобов`язань, відповідно до ст.67 Конституції України. Просили у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 з 29 січня 2002 року згідно свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності–фізичної особи, був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ № 04052459 НОМЕР_1 (а.с. 8).

11.05.2019 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-939-52/04-63, згідно з якою заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску за 2017 - 2018 роки та I квартал 2019 року складає 21 030,90 грн.

Не погодившись з прийнятою контролюючим органом вимогою від 11.05.2019 року № Ф-939-52/04-63 позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Так, відповідно до пункту 2 частини першої Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною другою статті 5 Закону № 2464-VI встановлено, що взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.

Відповідно до статті 5 Закону № 2464-VI наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 затверджено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок).

Вказаним Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання фіскальним органам відомостей про клас професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4 та 5 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (пункт 3 розділу І Порядку).

Взяття на облік платників єдиного внеску здійснюється фіскальним органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників (пункт 4 розділу І Порядку).

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», здійснюється фіскальним органом за їх місцезнаходженням чи місцем проживання на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей фіскальним органом (пункт 1 розділу ІІ Порядку).

У день отримання відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», фіскальний орган направляє відомості про юридичних осіб (їх відокремлені підрозділи) та фізичних осіб - підприємців до Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Датою взяття на облік як платника єдиного внеску є дата внесення фіскальним органом запису щодо такого платника до реєстру страхувальників (пункт 3 розділу ІІ Порядку).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (пункт 5 розділу ІІ Порядку).

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця та її взяття на облік як платника єдиного внеску має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (надалі - змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).

Відповідно до частини першої статті 4 вказаного Закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

01 липня 2010 року прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 2390-VI (далі Закон № 2390-VI, який набрав чинності 03.03.2011.

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв (пункт 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).

Спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців (пункт 7 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).

Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (абзац 2 пункту 7 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).

Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 8 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними (абзац 2 пункту 8 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI).

Ані Податковим кодексом України, ані Законом № 2464-VІ не врегульовано особливості сплати грошових зобов`язань особою Свідоцтво на зайняття підприємницькою діяльністю якої визнано недійсним.

Згідно з пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 Податкового кодексу України, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

А відповідно до п. 56.21. ст. 56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Відповідачем до суду не надано доказів подання позивачем державному реєстратору у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону № 2390-VI строк реєстраційної картки для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтва про його державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

При цьому, відомості про позивача як фізичну особу-підприємця у Єдиному державному реєстрі відсутні (а.с. 9).

Судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що позивач до контролючого органу звітність не подавав, а підставою для нарахування єдиного внеску стало свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності–фізичної особи від 29 січня 2002 року, яке в свою чергу вважається недійсним на момент винесення спірної вимоги, оскільки доказів, що позивач має спеціальний статусу фізичної особи - підприємця, що зобов`язує нараховувати та сплачувати єдиний внесок на рівні не нижче мінімального в незалежності від отримання доходу суду не надано.

Відтак, з огляду на відсутність в матеріалах справи відомостей про державну реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем, суд приходить до висноку про відсутність підстав для нарахування та сплати єдиного внеску позивачем, оскільки відсуність реєстрації позивача у Єдиному державному реєстрі унеможливлює провадження підприємницької діяльності. Оскільки необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 (провадження № К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що для визначення факту не сплати єдиного внеску, повинна передувати перевірка платника податків, за результатами якої складається акт перевірки, з огляду на те, що такі дії не відповідають вимогам Інструкції № 449, згідно п.п.2 п.2 розділу VII якої чітко передбачено, що розрахунок цієї фінансової санкції (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску) здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Що стосується доводів відповідача щодо пропуску позивачем 10 денного строку звернення до суду із вказаною позовною заявою, суд зазначає наступне. За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон №2464-VI.

Відповідно до абз. 9 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI платник єдиного внеску може оскаржити вимогу контролюючого органу протягом 10 днів з дня її отримання.

Суд зазначає, що відповідач доказів саме отримання позивачем оскаржуванної вимоги суду не надав, а посилання на практику Верховного суду від 24.09.2019 року, суд не приймає до уваги, оскільки обставини, які викладенні у постанові Верховного суду стосуються стягнення податкового боргу, предметом доказування в даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваної вимоги відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 77, 78, 122, 139, 241-243, 246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Соборний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 №Ф-939-5/04-63.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015; вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49000) понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.О. Коренев