Рішення № 88823017, 16.04.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 квітня 2020 р. Справа № 120/514/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровичам, розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2020 року до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернувся представник ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якій просить визнати протиправним та скасувати наказ про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, що розташована на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, а також зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву щодо надання відповідного дозволу та надати дозвіл.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що за результатами розгляду заяви його довірителя ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено в наданні відповідного дозволу. Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, представник позивача звернувся до суду з цим позовом та просить зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та надати дозвіл.

Ухвалою від 17 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та зобов`язано відповідача надати до початку розгляду справи по суті належним чином засвідчену копію клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, із відповідними до нього додатками (у разі наявності таких).

10 березня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що у клопотанні від 02 грудня 2019 року позивач просив орган Держгеокадастру надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, що розташована на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області. Проте, вказана земельна ділянка вже є сформованою з цільовим призначенням землі запасу (16.00), що, на думку відповідача, унеможливлює передачу відповідної земельної ділянки у власність саме за технічною документацією щодо поділу та об`єднання земельних ділянок відповідно до норм чинного земельного законодавства. Так, відповідач посилається на положення частини 5 статті 79-1 Земельного кодексу України, згідно із якими формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Водночас, частиною 6 статті 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Разом з тим, оскільки бажана земельна ділянка з цільовим призначенням - землі запасу, що є відмінним від цільового призначенням - для ведення особистого селянського господарства, тому передача відповідної земельної ділянки у власність здійснюється саме за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки змінюється цільове призначення. Окрім того, у відзиві йдеться про те, що відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні). Відтак, відповідач вказує на неможливість надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання спірної земельної ділянки.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано витребувані судом докази.

Зважаючи на те, що розгляд цієї справи здійснюється в порядку письмового провадження, тому суд при ухваленні даного рішення зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід враховувати приписи частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якими датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

З огляду на те, що ухвалою від 17 лютого 2020 року вирішено розгляд цієї справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (тобто в письмовому провадженні), тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

02 грудня 2019 року ОСОБА_1 разом з іншими громадянами звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області.

Проте, наказом від 10 січня 2020 року №2-456/15-20-СГ Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою у зв`язку із тим, що відповідно до статті 56 Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється на підставі нотаріально посвідченої згоди на поділ чи об`єднання земельної ділянки користувачів земельної ділянки та згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності-органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ та об`єднання земельних ділянок користувачем. Окрім того, в представлених документах не достатньо обґрунтовано причини поділу земельної ділянки та відсутні графічні матеріали, на яких було б відображено схему поділу земельної ділянки. Також у наказі зазначено, що згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0614 відноситься до земель запасу, а тому надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки не узгоджується із положеннями статті 20 Земельного кодексу України, відповідно до якої зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

У відповідності до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 ЗК України.

Відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин 10, 11 статті 118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Особливу увагу суд звертає на положення статті 79-1 Земельного кодексу України, частиною 1 якої передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 2 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частини 3,4 статті 79-1 Земельного кодексу України).

При цьому, згідно з частиною 5 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Разом з тим, відповідно до частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Відтак, формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою, крім випадків, формування їх шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих ділянок, що, в свою чергу, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Визначаючись з приводу правомірності відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельної ділянки, суд звертає увагу на положення частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, якими визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу.

Проте, у наказі від 10 січня 2020 року №2-456/15-20-СГ відповідачем наведено суперечливі аргументи, що слугували підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу і об`єднання земельної ділянки. Так, у згаданому наказі відповідач, з однієї сторони, посилаючись на положення 79-1 Земельного кодексу України та статтю 56 Закону України «Про землеустрій», погоджується з тим, що поділ земельних ділянок, які перебувають у власності (в даному випадку в державній власності), без змін їх цільового призначення відбувається за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Проте, в подальшому, здійснюючи посилання на положення статті 20 Земельного кодексу України, вказує на неможливість безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою, оскільки відбувається зміна цільового призначення земельної ділянки.

Не можуть бути визнані обґрунтованими посилання відповідача у наказі від 10 січня 2020 року як на підставу для відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою на те, що бажана позивачем земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0614, за рахунок якої позивач бажає отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03), вже є сформованою із цільовим призначенням - землі запасу (16.00), а відтак зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про землеустрій” цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев`ять категорій, серед яких землі сільськогосподарського призначення.

Стаття 20 Земельного кодексу України передбачає, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, яка визначена частиною 1 статті 19 ЗК України, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до даних Публічно-кадастрової карти земельна ділянка з кадастровим номером 0525681300:02:002:0614 належить до державної власності та має цільове призначення - землі запасу (16.00) (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам).

Відповідно до частини 2 статті 19 Земельного кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Водночас, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

До аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі №357/4277/17, від 31 липня 2019 року у справі №806/5308/15, від 24 березня 2020 року у справі №640/13670/19.

Відтак, з огляду на те, що земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0525681300:02:002:0614, а тому відповідно до частини 6 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Безпідставними також є посилання у наказі, що оскаржується, на недостатність обгрунтування причин поділу земельної ділянки та відсутність графічних матеріалів, на яких було б відображено схему такого поділу, адже частиною 6 статті 118 ЗК України заборонено вимагати інші документи.

З приводу посилань у відзиві як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог на те, що позивачу слід було надати нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні), то такі є необґрунтованими, адже така згода повинна міститися в технічній документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Водночас, на етапі отримання дозволу на розроблення технічної документації вимагати будь-які інші документи, ніж ті, що визначені частиною 6 статті 118 ЗК України, заборонено. Тобто, нотаріально посвідчена згода на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні) повинна міститися у вже розробленій технічній документації.

Відтак, за наведених підстав позовна вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про відмову у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, то така вимога є похідною від першої вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, а тому підлягає задоволенню.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення у формі наказу, яким надати дозвіл на розробку технічної документації, то суд зазначає наступне.

Питання щодо надання дозволу або відмови у наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки належить до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відтак, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням дискреційних повноважень є закон і справедливість.

За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.

Відтак, позовна вимога щодо прийняття рішення у формі наказу про надання дозволу відповідачем на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, не підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності відмови, оформленою у формі наказу від 10 січня 2020 року № 2-456/15-20-СГ, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовною заявою сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, а тому на користь позивача слід стягнути 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 840,80 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-456/15-20-СГ від 10 січня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться на території Великокісницької сільської ради Ямпільського району Вінницької області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину (пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (місцезнаходження: 21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39767547)

Повний текст рішення складено 16.04.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович