Рішення № 88820965, 08.04.2020, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/112/20

Провадження №: 2/332/487/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2020 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

Головуючого судді - Марченко Н.В.,

при секретарі – Ковтуні В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Заводського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Новікова Ігоря Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» про визнання публічного договору в частині заяви про приєднання № АВН0А!00000003 від 05.07.2017 року недійсним.

ВСТАНОВИВ

Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

В позові позивач посилається на те, що між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс» (далі ТОВ «Автокредит Плюс», товариство) було підписано заяву про приєднання до публічного договору № АВН0А!00000003 від 05.07.2017 року, за якою він надав свою згоду на приєднання до публічного договору про надання фінансового лізингу на умовах, визначених цим договором, який розміщено на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.com.ua.

За умовами вказаного договору відповідач надав йому в лізинг автомобіль MERCEDES - BENZ GL, 2006 р.в., тип ТЗ - ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В. колір - чорний, VIN-код 4 НОМЕР_1 , реєстраційний номер (номерний знак) - НОМЕР_2 .

При цьому, посилаючись на ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач вважає несправедливими умови договору, що зазначені в пунктах 3.12, 4.8, 5.2, 6.3.3, 12.2.

У зв*язку з несвоєчасною сплатою платежу автомобіль було вилучено відповідачем . Позивач просить суд визнати публічний договір № АВН0А!00000003 від 05.07.2017 року з усіма додатками недійсним, застосувати наслідки недійсного правочину і стягнути з відповідача сплачені за договором лізингу платежі в розмірі 263116,28 грн.

В судовому засіданні представник позивача Новіков І.О. підтримав заявлений позов, просить його задовольнити з підстав указаних в позові. Суду пояснив, що позивач затримав платіж на 1 місяць по сплаті чергових платежів , після цього автомобіль вилучили. Позивач намагався повернути авто, але відповідач просив заплатити платежі по лізингу на півроку вперед, що не передбачено договором. Просить визнати договір незаконним, оскільки він не завірений нотаріально, а отже є нікчемним. Просить стягнути усі суми отримані за цим договором.

Представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити так як вважає, що суми отримані по договору лізингу не можуть бути повернуті оскільки, в лізингові платежі було включено плату за предмет лізингу та собівартість за користування. Крім того, він зазначив, що нікчемність договору не потребує його визнання таким в судовому порядку.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши докази по справі, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 05.07.2017 року позивач підписав заяву про приєднання до публічного договору № АВН0А!00000003 про надання фінансового лізингу, що розміщений на офіційному веб-сайті компанії www.planetavto.com.ua (а.с.11-17), відповідно до умов якого отримав від відповідача у лізинг автомобіль марки MERCEDES - BENZ GL, 2006 р.в., тип ТЗ - ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ УНІВЕРСАЛ-В. колір - чорний, VIN-код 4 НОМЕР_1 , реєстраційний номер (номерний знак) - НОМЕР_2 .

Також, умовами вказаного договору, викладених у додатку №2 (а.с.12), позивач мав сплачувати щомісячний платіж та платежі по відшкодуванню витрат лізингодавця, пов`язаних з виконання договору (п.2.1 ст.2 Договору), до складу якого входило: відшкодування частини вартості предмета лізингу, відсотки за користування предметом лізингу, комісія за проведення щомісячного моніторингу предмету лізингу, відшкодування частини вартості/страхування предмета лізингу.

Судом встановлено, що позивач, згідно вказаного графіку, щомісяця сплачував платежі за користування предметом лізингу. Так, з моменту підписання заяви позивач сплачував періодичні платежі , розмір виплачених сум не підтверджені відповідними квитанціями, і тому розмір виплачених коштів вважається не доведеним. Сторони не заперечують, що згідно п 14.1.7 договору позивач вніс на користь відповідача 211200 грн. - авансу за користування предметом лізингу.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року №6-1551цс16, яка в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Виходячи з викладеного, наявні підстави для висновку, що договір фінансового лізингу № АВН0А!00000003 від 05.07.2017 року укладений без дотримання письмової нотаріальної форми, тому є нікчемним і не підлягає визнання недійсним в судовому порядку.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі на підставі нікчемного договору фінансового лізингу №CS00A!0000593491 від 01 липня 2014 року мають певні особливості, а саме: з моменту виникнення між сторонами у справі спірних правовідносин ОСОБА_1 користувався предметом лізингу (вказаний вище транспортний засіб), який належить на праві власності ТОВ "Автокредит Плюс".

Відповідно до статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов`язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору. Лізингоодержувач, у свою чергу, зобов`язаний повернути лізингодавцю майно, а саме об`єкт лізингу, яким він користувався.

Крім того, за змістом Глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (частина перша статті 1212 ЦК України).

Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.

Оскільки договір є нікчемним з моменту його укладення, то фактичний користувач предмета лізингу, який без достатньої правової підстави за рахунок власника предмета лізингу зберіг у себе кошти, які мав заплатити за весь час користування предметом лізингу, зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду дійшла таких правових висновків про застосування частини першої статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо фактичного використання майна без достатньої підстави у постанові від 23 травня 2018 року (справа № 14-77цс18) і підстави для відступу від таких висновків відсутні.

Отже, при застосуванні наслідків нікчемності договору фінансового лізингу, суд повинен повернути сторони договору в попереднє становище з урахуванням наведених вище роз`яснень (Постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі №288/383/15-ц, провадження №61-6009св18).

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ч.2 ст.216 ЦК України, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За ч.2 ст.22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Доданий відповідачем до апеляційної скарги розрахунок собівартості послуг за користування автомобілем (а.с.40), суд до уваги не приймає, оскільки у ньому, поряд з оплатою за користування предметом лізингу, зазначаються також збитки від амортизації авто та не отриманий прибуток, який відноситься до упущеної вигоди, відшкодування яких не є предметом даного позову. Відповідач у розрахунку собівартості послуги за користування автомобілем за договором фінансового лізингу (а.с.40) посилається на те, що протиправними діями позивача (порушення умов виконання договору лізингу) підприємству було завдано збитки, а саме: за амортизацію авто - 203194,44 грн., за неотримання прибутку 20 % рентабельності - 40638,89 грн. , збитки з сплати ПДВ - 404536,01 грн. Враховуючи сума грошових коштів, які було сплачено позивачем, більша ніж та сума, яку він повинен був сплатити за період фактичного користування автомобілем, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача різницю між сумою оплаченою за користуванням предметом лізингу 160702,67 грн. та авансом внесеним позивачем за п.14.1.7 договору 211200 грн. , що складає 50497,33 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Новікова Ігоря Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС» про визнання публічного договору в частині заяви про приєднання № АВН0А!00000003 від 05.07.2017 року недійсним – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», ІПН 34410930 на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 сплачені за договором фінансового лізингу від 05.07.2017 року грошові кошти в сумі 50497 (п`ятдесят тисяч чотириста дев`яносто сім) гривень 33 (тридцять три) копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОКРЕДИТ ПЛЮС», ІПН 34410930 на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 понесені судові витрати в розмірі 504 (п`ятсот чотири) гривні 97 копійок та витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення буде виготовлено 17.04.2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження

Суддя Н.В. Марченко