Ухвала суду № 88820344, 17.04.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/13043/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2020 року м.Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участі секретаря судових засідань Філіп М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Ужгороді скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Закарпатській області в порядку ст.ст. 447, 448 ЦПК України,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 Т ОСОБА_4 . в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду із скаргою на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Закарпатській області в порядку ст.ст. 447, 448 ЦПК України. Обгрунтовуючи вимоги даної скарги вказує на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.10.2010 року ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 777575,11 грн. На виконання цього рішення 24.02.2011 року видано виконавчий лист, на підставі якого 21.03.2011 року було відкрито виконавче провадження № 25431057 щодо ОСОБА_2 . Цією ж постановою накладено арешт на все майно боржника.

Під час виконання стягувач – банк анулював заборгованість, а саме списав борг, стягнутий за рішенням суду.

26.09.2012 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Закарпатській області було повернуто виконавчий лист стягувану з тих підстав, що кошти стягнуті не були, а стягувач відмовився залишити за собою непродане майно. Отже, виконавча служба фактично не виконувала це судове рішення, оскільки стягувач самостійно анулював борг. Натомість, як випливає з інформаційної довідки № 188791994 з реєстру речових прав на нерухоме майно, на все майно ОСОБА_2 накладено арешт обтяжувачем – виконавчою службою в межах ВП № 25431057, вказане обтяження зареєстроване ще 11.04.2012 року.

11.11.2019 року ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 подали до державної виконавчої служби заяву, в якій просили вирішити питання про зняття арешту з майна ОСОБА_2 . Однак, 12.11.2019 року отримали лист № 4-2527/25432858, в якому начальником відділу примусового виконання рішень УДВС відмовлено у знятті обтяження з огляду на норми ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції 1999 року.

Оскільки, виконавче провадження № 25431057 з примусового виконання виконавчого листа № 2п-5754/10 від 24.02.2011 року було закрито ще у вересні 2012 року, строк для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання минув у вересні 2015 року, просить суд задовольнити дану скаргу, а саме постановити ухвалу, якою скасувати арешт, що накладений на майно ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) постановою від 21.03.2011 р. в межах ВГІ№ 25431057, а також зобов`язати відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Закарпатській області внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування обтяження майна ОСОБА_2 .

Представник скаржника ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Однак, надала суду клопотання, в якому зазначила, що вимоги скарги підтримує в повному обсязі та просить суд провести розгляд справи за її відсутності.

Представник суб`єкта оскарження відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Закарпатській області повідомлявся судом про час та місце розгляду скарги, однак до суду не з`явився.

А тому суд розглядає дану скаргу без участі сторін, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка учасників справи не перешкоджає розгляду скарги.

За таких обставин, суд проводить слухання справи у відсутність сторін та без фіксування судового процесу технічними засобами, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали скарги, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження», передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 14.10.2010 року ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 777575,11 грн. На виконання цього рішення 24.02.2011 року видано виконавчий лист, на підставі якого 21.03.2011 року було відкрито виконавче провадження № 25431057 щодо ОСОБА_2 . Цією ж постановою накладено арешт на все майно боржника.

Під час виконання стягувач – банк анулював заборгованість, а саме списав борг, стягнутий за рішенням суду.

26.09.2012 року відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Закарпатській області було повернуто виконавчий лист стягувану з тих підстав, що кошти стягнуті не були, а стягувач відмовився залишити за собою непродане майно.

З наявної в матеріалах справи інформаційної довідки № 188791994 з реєстру речових прав на нерухоме майно, на все майно ОСОБА_2 накладено арешт обтяжувачем – виконавчою службою в межах ВП № 25431057, вказане обтяження зареєстроване ще 11.04.2012 року.

11.11.2019 року ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 було подано до державної виконавчої служби заяву із проханням вирішити питання про зняття арешту з майна ОСОБА_2

12.11.2019 року листом № 4-2527/25432858 начальника відділу примусового виконання рішень УДВС відмовлено у знятті обтяження з тих підстав, що відповідно до ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року) у разі закінченням виконавчого провадження, крім випадку не стягнення виконавчого збору, арешт з майна боржника не знімається.

Суд констатує, що наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 року № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» розпочато процес ліквідації Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області.

По завершенню ліквідаційного процесу було утворено Південно – західне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Івано – Франківськ), до складу якого входить також новостворений орган – відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Південно – західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано – Франківськ).

На вимогу суду надати інформацію з приводу виконавчого провадження ВП №25431057, заст. начальника ВПВР ДВС Ярош С. надано суду листа № 1943/5 від 21.01.2020 року, з якого вбачається, що згідно інформації з Авторизованої системи виконавчих проваджень (спец розділ) – виконавчий документ 26.09.2012 року повернутий стягувачеві на підставі п.3 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» у зв`язку з тим, що стягував відмовився залишити за собою непродане майно в рахунок погашення боргу.

До вказаного листа суду було надано витяг з інформації з Автоматизованої системи стосовно виконавчого провадження № 25431057.

Так із зазначеного витягу вбачається, що 21.03.2011 року було відкрито виконавче провадження № 25431057 щодо ОСОБА_2 , накладено арешт на майно боржника та надано строк для сплати боргу до 25.03.2011 року.

Статтею 25 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року) передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів із дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим законом.

Судом встановлено, що після спливу визначеного строку для добровільного виконання рішення, 08.04.2011 року у даному виконавчому провадженні старшим державним виконавцем Щобак Г.М. було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору в розмірі 38969,75грн.

Окрім того, положеннями ч.3 ст.27 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року) передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Таким чином, постанова старшого державного виконавця Щобак Г.М. про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору винесена після постанови про накладення арешту на майно боржника, також боржником не було виконано вимоги постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо сплати боргу у повному обсязі 25.03.2011 року.

Окрім того, з наданого суду витягу з інформації з Автоматизованої системи стосовно виконавчого провадження № 25431057 вбачається, що ОСОБА_2 не було сплачено виконавчого збору в розмірі 38969,75грн.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що скаржником ОСОБА_2 не було сплачено виконавчого збору в розмірі 38969,75грн., суд приходить до переконання, що відмова у скасуванні арешту на майно скаржника відповідає вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції 1999 року), а тому в задоволенні даної скарги слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.19, 43 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 80, 81, 89, 175, 260, 447-451 ЦПК України, ст.ст. 1, 25, 27 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 1999 року), ст.5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на бездіяльність відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Закарпатській області в порядку ст.ст. 447, 448 ЦПК України – відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко