Ухвала суду № 88820331, 16.04.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/13704/19

1-кс/308/1808/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2020 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Данко В.Й., з участю секретаря Філіп М.І., з участю слідчого – Опаленик Є.М., прокурора – Лабик М., підозрюваного – ОСОБА_1 , захисника – Орлов І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, клопотання слідчий слідчої групи у кримінальному провадженні № 12019070100000022 – старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Закарпатській області майора поліції Опаленик Євгенія Михайловича про обрання відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, Закарпатської області, громадянина України, українця, тимчасово не працюючого, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263-1 КК України,

- запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчою групою відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12019070100000022 від 07.01.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.296, ч.4 ст. 296, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України.

Із поданого клопотання вбачається, що ОСОБА_1 06 лютого 2015 року у встановлений законом порядок придбав мисливську нарізну вогнепальну зброю МКМ-072 в мисливському магазині «STVOL», розташованому за адресою м. Одеса, вул. м. Говорова, 2, який діяв згідно ліцензії МВС України АВ601453, АВ601458 та в подальшому отримав дозвіл на носіння та зберігання вищевказаної зброї №805 виданий УМВС України в Закарпатській області 23 лютого 2015 року.

В подальшому 06 березня 2018 року ОСОБА_1 з метою продовження дозволу №805 від 23.02.2015 року особисто звернувся до начальника УПД ГУ НП в Закарпатській області з відповідною заявою. Після чого в цей же день з метою проведення відстрілу належної йому зброї МКМ-072, калібр 7,62х39, серії КІМД №4077 у відповідності до Наказу МВС України №390 від 10.09.2009 року «Про затвердження Інструкції з організації функціонування криміналістичних обліків експертної служби МВС» та ГСТУ 78-41-002-97 «Зброя мисливська та спортивна. Вимоги безпеки. Методи випробувань на безпеку» була перевірена спеціалістами Закарпатського НДЕКЦ МВС України на стан технічної придатності та відстріляна про що було видано довідку про відстріл зброї №448 від 06.03.2018 року.

Після чого ОСОБА_1 всупереч ст. 68 Конституції України та законів України, зокрема п.п. 1, 2 Положення про дозвільну систему затвердженого, Постановою Кабінету міністрів України № 576 від 12.10.1992, п.п. 12.1, 12.2, 12.13 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу, спорядженими гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 622 від 21.08.1998 діючи з прямим умислом - усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, протиправно, незаконно, при не встановлених на даний час слідством місці та часу самостійно вніс конструктивні зміни в належний йому карабін моделі МКМ-072, калібром 7,62х39мм з серійним номером № НОМЕР_1 , 1970 року випуску, а саме замінив шептало, що призвело до придатності ведення автоматичної стрільби та зберігав за своїм місцем проживання за адресою АДРЕСА_1 , допоки 04 жовтня 2019 року о 14 годині 00 хвилин не був виявлений та вилучений працівниками ГУНП в Закарпатській області під час проведення обшуку.

Згідно висновку експерта №1/442 від 05.12.2019 року наданий на дослідження карабін, є нарізною вогнепальною багатоцільовою зброєю, моделі МКМ-072 калібру 7,62х39 мм з серійним номером № НОМЕР_1 , 1970 року випуску.

Наданий на дослідження карабін виготовлений промисловим способом із внесеними змінами в саморобний спосіб та придатний для проведення пострілів.

Наданий на дослідження карабін піддавався конструктивним змінам, а саме було замінено шептало, що призвело до придатності ведення автоматичної стрільби.

В подальшому громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Ужгород, Закарпатської області, громадянина України, українця, тимчасово не працюючого, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263-1 КК України, тобто в незаконній переробці вогнепальної зброї.

Наявність обґрунтованої підозри, повідомленої стороною обвинувачення ОСОБА_1 підтверджується наступними зібраними матеріалами досудового розслідування, а саме:

?протоколом обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 , відповідно до якого в останнього виявлено і вилучено належний йому карабін моделі МКМ-072, калібром 7,62х39мм з серійним номером № НОМЕР_2 - НОМЕР_3 , 1970 року випуску;

?висновком експертизи Закарпатського НДЕКЦ МВС України №1/442 від 05.12.2019.

Клопотання слідчого мотивоване тим, що підозрюваний ОСОБА_1 стороною обвинувачення обгрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263-1 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких, за яке передбачено покарання на строк до семи років позбавлення волі, що може бути підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, має реальні можливості покинути територію України з цією метою, може незаконно впливати на свідків (понятих, які були присутні під час проведення обшуку та підлягають допиту в якості свідків в суді) та їх родичів з метою зміни ним показань на його користь, впливати на експертів та спеціалістів, які залучені у кримінальному провадженні при проведенні судових експертиз з метою підбурювання їх до дачі неправдивих показань, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншими чином, а тому наявні достатні підстави вважати, що існують ризики, передбачені ст.177 КПК України, а тому застосування більш м`яких запобіжних заходів таких як особисте зобов`язання, особиста порука, домашній арешт, будуть не достатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.

Слідчий та прокурор в судовому засіданні дане клопотання підтримали в повному обсязі, просили обрати відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні проти застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечили, просили відмовити його в обранні.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання суд приходить до наступного.

Слідчою групою відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління ГУНП в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №12019070100000022 від 07.01.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.296, ч.4 ст. 296, ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України.

Під час розгляду даного клопотання встановлено, що органом досудового розслідування ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого, ч.1 ст.263-1 КК України.

Як вбачається з матеріалів досудового розслідування, ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких, за яке передбачено покарання на строк до семи років позбавлення волі.

Згідно ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

У відповідності до п.9 Листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04.04.2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК. Слідчий суддя, суд має зважати, що слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 177 КПК. Тому в разі розгляду відповідного клопотання, не підкріпленого визначеними у КПК метою та підставами, останнє має бути відхилено.

Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК та не підлягає розширеному тлумаченню. Запобіжний захід застосовується з метою запобігання спробам підозрюваного, обвинуваченого (ризикам):

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-які з речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати напотерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Урахування такої обставини для прийняття рішення передбачає встановлення правдоподібності та достовірності заявлених органом досудового розслідування фактичних обставин;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому ця особа підозрюється, обвинувачується.

Обгрунтованість підозри, повідомленої стороною обвинувачення ОСОБА_1 підтверджується наступними зібраними матеріалами досудового розслідування, а саме:

?протоколом обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 , відповідно до якого в останнього виявлено і вилучено належний йому карабін моделі МКМ-072, калібром 7,62х39мм з серійним номером № НОМЕР_2 - НОМЕР_3 , 1970 року випуску;

?висновком експертизи Закарпатського НДЕКЦ МВС України №1/442 від 05.12.2019.

Відповідно п.3 абз.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» від 25.04.2003 року №4, запобіжні заходи застосовується за наявності підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений буде намагатись ухилятися від слідства або суду, перешкоджати встановленню істини по кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень. Разом з тим взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв`язку з чим такий обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають норм КПК України, і його належної поведінки.

В п. 13.3 вищевказаної Постанови роз`яснено, що обов`язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість судді в тому, що більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Це можливо, коли особа немає постійного місця проживання, зловживає спиртними напоями чи вживає наркотичні засоби, продовжує вчиняти злочини, підтримує соціальні зв`язки негативного характеру, порушила умови запобіжного характеру, не пов`язаного з позбавленням волі, раніше ухилялася від слідства, суду чи виконання судових рішень.

Відповідно до мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2003 року №14-рп/2003 в справі №1-23/2003, тяжкість злочину законом не визначається, як підстава для застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки взяття під варту, і при цьому, за своєю правовою природою запобіжний захід не є кримінальним покаранням.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

При дослідженні доданих до клопотання доказів, не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність гр. ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263-1 КК України. Обґрунтованість підозри стверджується наявними в долучених на обґрунтування клопотання документах даними, які на даній стадії процесу є достатніми для висновку про обґрунтованість підозри.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Слідчий суддя враховує, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Відповідно до ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Враховуючи вищенаведене, слідчий суддя приходить до висновку, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні даного кримінального правопорушення за відсутності фактичних даних, які б свідчили про те, що інші більш м`які запобіжні заходи можуть не забезпечити його належної поведінки та виконання процесуальних обов`язків, передбачених КПК України, не є підставою для обрання найбільш суворої міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Оцінюючи доводи прокурора про необхідність обрання ОСОБА_1 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з метою уникнення від притягнення до кримінальної відповідальності, вчинення іншого кримінального правопорушення, суд констатує, що їх можливе настання не доведено прокурором жодним доказом. Також прокурором не доведено те, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього кодексу, враховуються обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Також при обранні виду запобіжного заходу враховуються й вимоги п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Згідно з висновком, викладеним ЄСПЛ у справі "Ілійков проти Болгарії" від 26 липня 2001 року, не арештований, а сторона обвинувачення повинна продемонструвати дані, які свідчать з достатнім ступенем переконливості, що арештованому необхідно знаходитися під вартою.

У контексті достатності підстав для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою як найбільш суворого, ЄСПЛ у рішенні у справі "В. проти Швейцарії" від 26 січня 1993 року дійшов висновку, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки в залежності від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховуватись від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. У рішенні у справі "Мамедова проти РФ" від 01 червня 2006 року Суд констатував, що хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину

Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови).

Посилання прокурора на те, що ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263-1 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, відносяться до категорії тяжких, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до семи років, не може безумовно свідчити про те, що підозрюваний у випадку застосування до нього іншого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, може переховуватись від органів досудового слідства або суду. Більш того, слідчий не вказав які – небудь риси особистості або поведінки підозрюваного, які б виправдали його висновок про наявність небезпеки, що ОСОБА_1 має намір переховуватись від органів досудового слідства або суду (про необхідність оцінки таких обставин при обранні судом запобіжного заходу зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі "Мамедова проти РФ" від 01 червня 2006 року).

Частиною 1 статті 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту полягає у забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати місце проживання цілодобово або в певний період доби (ч.1 ст. 178 КПК України).

Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.

Таким чином, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя вважає за потрібне застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних заходів контролю, заборонивши останньому цілодобово залишати місце свого проживання, оскільки достатнім буде саме такий запобіжний захід, який зможе забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків та запобігти ризикам, визначених ст.177 КПК України.

Керуючись ст.ст.176, 178, 181, 184, 186, 193, 194, 196, 309, 310 КПК України, суд, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Закарпатській області майора поліції Опаленик Євгенія Михайловича про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою – відмовити.

Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, Закарпатської області, громадянина України, українця, тимчасово не працюючого, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263-1 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронних заходів контролю, заборонивши останньому цілодобово залишати місце свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Покласти на підозрюваного ОСОБА_1 наступні обов`язки:

?прибувати до слідчого, прокурора або суду на їх першу вимогу, кожного разу у визначений ними час;

?не відлучаться із населеного пункту, в якому він фактично проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

?повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання;

здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти, якщо їх декілька) для виїзду за кордон, інші документи, що надають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_1 , що в разі невиконання вищезазначених обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Контроль за виконанням обраного запобіжного заходу доручити начальнику Ужгородського ВП ГУНП в Закарпатській області.

Строк дії ухвали про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців, а датою закінчення є 12 червня 2020 року включно.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду: Данко В.Й.