Рішення № 88818234, 17.04.2020, Торецький міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Дзержинський міський суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер судової справи: 225/8644/19

Номер провадження: 2/225/265/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року м. Торецьк

Дзержинський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Ткач Г.В.,

за участю

секретаря судового засідання - Міщук І.І.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Дзержинського міського суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що з 08.10.2010 року перебуває в шлюбі з відповідачем, що зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції Донецької області, актовий запис №262 від 08.10.2010.

Під час перебування у шлюбі подружжям за спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.05.2017 була придбана квартира АДРЕСА_1 , вартість Ѕ частини якої відповідно до експертної оцінки на теперішній час становить 35492,50 грн.

Зазначає, що відповідно до ст.60 СК квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тобто її та відповідача, у зв`язку з чим, просить поділити нерухоме майно вищевказану квартиру, виділив у власність кожного з них по Ѕ частини.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані, не засновані на нормах матеріального та процесуального права, не відповідають фактичним обставинам справи, тому не підлягають задоволенню. Зазначив, що на теперішній час шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірваний з 20.12.2019, причиною чого стала подружня невірність з боку позивача. Спорів відносно майна в процесі розірвання шлюбу не виникало. Позивач забрала меблі та телевізор, тобто речі, які були дійсно придбані сумісно під час шлюбу. В той же час, гроші на придбання спірної квартири надавала мати відповідача в якості особистого уникнення конфліктів через нестачу грошей. На час придбання квартири відповідач не мав достатнього заробітку, оскільки знаходився на лікарняному з приводу перелому ноги, після чого йому робили операцію. Також не визнав суму судового збору у розмірі 768,40 грн., яку позивач просить стягнути на його користь, оскільки позивач сама ініціювала судове провадження, метою якого є бажання зробити життя відповідача нестерпним та відібрати власність.

Позивач, будучи належним чином повідомлена про дату, час, місце судового засідання до судового засідання не з`явилась.

Представник позивача - адвокат Саєнко О.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити повністю. Зазначив, що на теперішній час шлюб між сторонами розірваний, однак спірну квартиру придбали у шлюбі. На даний час лише відповідач користується квартирою, доступу позивачці не надає, відносини поділу квартири в добровільному порядку сторони не з`ясували. Відповідач не бажає сплачувати їй половину вартості оцінки квартири на даний час, оскільки на момент купівлі сума договору була занижена з метою меншої сплати податку. Позивач вважає, що має право на Ѕ частину спірної квартири та з цими вимогами змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав.

Представник відповідача - адвокат Карнаухов А.О. та відповідач ОСОБА_2 позовні вим оги не визнали з підстав, вказаних у письмовому відзиві на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача зазначив, що шлюб між сторонами розірвано за рішенням суду від 20.12.2019 з причини подружньої невірності позивача. Після чого позивач забрала з квартири телевізор та меблі. При покупці квартири у 2017 році було сплачено 30 000 грн., гроші на покупку квартири давала матір відповідача ОСОБА_5 . На даний час за оцінкою позивача, через три роки з моменту придбання спірної квартири, її вартість зросла вдвічі, що не відповідає дійсності. Відповідач погоджувався на сплату половини вартості квартири на момент придбання, однак, що не влаштувало позивача. Відтак, сторони не дійшли згоди щодо сплати компенсації за частину квартини. Вважає, що позивач діє з метою зробити нестерпним життя відповідача.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні суду пояснила, що є матір`ю відповідача. В 2017 році її син ОСОБА_5 зламав ногу, знаходився на лікарняному, вона допомагала як могла. Бачила, як їм важко, приходила до них, бажала покращити умови їх життя, подарувала гроші, які відкладала, на покупку квартири - 30000 грн. На запитання пояснила, що вона не працювала, мала заощадження, а син і невістка обидва працювали, бажала їм допомогти, однак гроші дарувала тільки сину. Підтверджуючих документів щодо дарування грошей не має, оскільки такі не оформлювались.

Заслухав пояснення представника позивача, відповідача, його представника, свідка, дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

08.10.2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції Донецької області зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , актовий запис №262 від 08.10.2010, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 08.10.2010.

Згідно з Договором купівлі-продажу квартири від 11.05.2017 року, засвідченого приватним нотаріусом Торецького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №626 ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_2 купив квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 30000 грн.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №86780022 від 11.05.2017 (номер запису про право власності 20328543) ОСОБА_2 є власником об`єкта нерухомого майна - квартири, загальною площею 56,9 кв.м, житловою площею 42,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1,2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку. Зазначені вище норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. При цьому, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, провадження № 61-2446 св 18,від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, провадження № 61-8518 св 18та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, провадження № 14-325цс18.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися "обставинами, що мають істотне значення", якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Об`єктивних доказів, на підтвердження таких обставин (набуття відповідачем грошових коштів на підставі договору дарування), крім показань свідка, яка є матір`ю відповідача, що в свою чергу повністю заперечується позивачем, суду не надано.

Разом з тим, судом достовірно встановлено, що спірна квартира придбана сторонами за час шлюбу та проживання однією сім`єю, а відтак, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), домовленості про відступлення від рівності часток у спільній власності між сторонами не було.

12 лютого 2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 725/1776/18, провадження № 61-7911св19 зазначено, що сам факт придбання спірного майна у період шлюбу є підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, а інший висновок нівелює правовий режим спільного сумісного майна подружжя, закріпленого законодавцем в ЦК України та в СК України.

При цьому ОСОБА_2 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є його процесуальним обов`язком.

Доводи відповідача та його представника про те, що спірна квартира придбана за особисті грошові кошти матері відповідача не заслуговують на увагу, оскільки це не доведено належними та допустимими доказами. Суду не надано жодних підтверджуючих документів, розписок, тощо.

Обставини перебування на лікарняному у вказаний період часу 2017 року відповідача, у зв`язку з переламом ноги, прямо не свідчать про неможливість родини, в якій працювали і чоловік, і дружина, придбати житло.

Таким чином, враховуючи, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 набута сторонами за час шлюбу, суду не надано належних доказів купівлі вказаного об`єкту за кошти, які є особистою власністю одного зі сторін, то спірна квартира є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, у зв`язку з чим, підлягає поділу між позивачем та відповідачем у рівних частках.

Відповідно до ч. ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

У зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України в редакції Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя- задовольнити повністю.

Виділити у власність ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Виділити у власність ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п. 15.5 ч. 1 Розділу XIІІ Перехідних Положень ЦПК України).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 17.04.2020 року.

Суддя: