Рішення № 88811896, 16.04.2020, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/970/20

РІШЕННЯ

іменем України

16 квітня 2020 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Шевчука О.П. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дунаєвецької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дунаєвецької міської ради в якому просить визнати протиправними дії Дунаевецької міської ради від 21.11.2019, про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2.00 га. для ведення селянського господарства, ОСОБА_1 . Зобов`язати Дунаевецьку міську раду надати дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2.00 га. , кадастрового номера 6821883300:08:003:2004 для ведення селянського господарства. Стягнути з Дунаевецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000 гривень (двадцять тисяч гривень) та стягнути з Дунаевецької міської ради на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 30000 гривень(тридцять тисяч гривень)

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звертався до Дунаєвецької міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2 га для ведення селянського господарства. Відповідач своїм рішенням від 27.11.2019 №0205-12/2723 повідомив позивача, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року справа №560/1822/19 за позовом ОСОБА_1 до Дунаєвецької міської ради про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08.05.2019 повторно розглянуто, однак за результатами голосування стосовно проекту рішення "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 " рішення не було прийнято.

Позивач вважає рішення відповідача від 27.11.2019 №0205-12/2723 протиправним, оскільки вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою наведений у ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, при цьому в рішенні Дунаєвецької міської ради причина відмови не зазначена. Таким чином, підстави для відмови позивачу в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.02.2019 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від відповідача 05.03.2019 надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що Дунаєвецькою міською радою під час повторного розгляду заяви позивача на виконання рішення суду від 26.07.2019 було здійснено всі необхідні заходи щодо її розгляду відповідно до вимог Земельного кодексу України, Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Вказано, що за результатами розгляду заяви був підготовлений проект рішення "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 ", який розглянуто на засіданні міської ради та винесено на розгляд сесії. Зазначений проект рішення не прийнято як рішення міської ради через відсутність необхідної кількості голосів депутатів міської ради.

Відповідач вважає, що Дунаєвецька міська рада діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України. Просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, а також оцінивши наявні в матеріалах справи належні та допустимі докази у їх взаємозв`язку та сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Суд встановив, що позивач звертався до відповідача з заявою від 08.05.2019 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об`єднаної територіальної громади.

Разом із заявою позивач подавав додатки зокрема, копію паспорту, копію посвідчення та графічні матеріали.

Відповідач повідомив позивача листом від 17.05.2019 року №1004/02.08-20, що заяву щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність орієнтовною площею 2,00 для ведення особистого селянського господарства розглянуто 14 травня 2019 року на черговій сесії міської ради. За результатами розгляду рішення не було прийняте. Позивач оскаржив вказану відмову до суду та згідно рішення суду від 26.07.2019 по справі №560/1822/19 адміністративний позов задоволено частково. Скасовано рішення Дунаєвецької міської ради від 17.05.2019 року про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власністю орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту с. Мала Кужелівка (Дунаєвецька об`єднана територіальна громада). Зобов`язано Дунаєвецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2019 року та прийняти рішення щодо надання дозволу або відмовити в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дунаєвецької об`єднаної територіальної громади. В решті позову відмовлено.

На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року справа №560/1822/19 заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 08.05.2019 відповідачем повторно розглянуто, однак за результатами голосування стосовно проекту рішення "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 " рішення не було прийнято.

Відповідач своїм листом від 27.11.2019 за № 02.05-12/2723 повідомив позивача, що за результатами розгляду рішення не було прийняте, та при цьому листі не вказана обґрунтована причина такої відмови передбачена ЗК України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У відповідності з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного суду від 20.09.2018 по справі №804/5597/15 та від 23.11.2018 по справі №П/811/601/18.

В листі від 27.11.2019 за № 02.05-12/2723 відповідач не зазначив підставу, визначену ЗК України, для відмови у наданні відповідного дозволу.

А тому враховуючи наведене вище, суд вважає, що відмова відповідача у формі листа у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Водночас, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаних замовниками об`єктів вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного рішення. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2018 року по справі №804/1469/17 та від 29.01.2019 по справі №824/332/17-а.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Дунаєвецької міської ради на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн, та майнової шкоди в розмірі 30000,00 грн суд зазначає наступне.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.

Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв`язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суд зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяної йому моральної та майнової шкоди та не навів доказів причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною йому моральною та майновою шкодою (у вигляді душевних страждань та психологічних переживань, що негативно відобразились на його психоемоційному стані).

Крім того, судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн та майнової шкоди в розмірі 30000,00 грн.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Дунаєвецької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 27.11.2019 №0205-12/2723 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Дунаєвецьку міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2019 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Дунаєвецької об`єднаної територіальної громади кадастровий номер 6821883300:08:003:2004 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства та прийняти рішення про надання або мотивовану відмову у надані дозволу відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Дунаєвецька міська рада (вул. Шевченка, 50,м.Дунаївці,Хмельницька область,32400 , ідентифікаційний код - 04060714)

Головуючий суддя О.П. Шевчук