Рішення № 88811608, 16.04.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/344/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2020 року

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого cудді - Сакалоша В.М.,

секретаря судового засідання – Гулкевича В.О.,

за участю: представника позивача – Когут О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Сокіл” до Львівської міської ради про визнання протиправними і скасування ухвал,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Сокіл” (далі – ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл», позивач) до Львівської міської ради (далі – ЛМР, відповідач), в якій позивач (з урахуванням уточненої позовної заяви та вимог) просить суд:

- визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №4657 від 21.05.2015 “Про затвердження містобудівної документації “План зонування території м. Львова (зонінг). Том 1. Частина 4,5. Залізничний та Шевченківський райони” в частині віднесення земельної ділянки площею 1,18 га, кадастровий номер 4610136300:04:007:0059, за адресою: м. Львів, вул. Кульчицької, 18 до зони Р-3 – «рекреаційна зона озеленених територій загального користування»;

- визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №4938 від 25.04.2019 “Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2010 №3724 “Про затвердження переліку та меж скверів Залізничного району м. Львова” що стосується земельної ділянки площею 1,18 га, кадастровий номер 4610136300:04:007:0059, за адресою: м. Львів, вул. Кульчицької, 18.

Ухвалою від 15.01.2020 суд залишив без руху вказану позовну заяву. Товариство з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Сокіл” у встановлений строк недоліки зазначені в ухвалі усунуло.

Ухвалою від 14.02.2020 суд відкрив загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначив підготовче засідання.

Позовні вимоги мотивовані наступним. Постановою Львівського апеляційного суду, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України зобов`язано Львівську міську раду розглянути на своєму черговому засіданні сесії у 2012 році питання щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та надання в оренду земельної ділянки пл. 1,18 га за адресою: м. Львів, вул. Кульчицької , 18 ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл». Однак, відповідачем протиправно, на переконання позивача, незважаючи на положення Земельного кодексу України та судові рішення, до розгляду питання про затвердження проекту землеустрою та надання позивачу в оренду земельної ділянки, прийнято оскаржувані ухвали, якими зазначену земельну ділянку віднесено до зони, яка не передбачає можливості здійснення в межах такої зони капітального будівництва та надано їй статус скверу. Позивач вказує, що фактично відповідачем шляхом прийняття оскаржуваних ухвал, свавільно позбавлено позивача права на передачу йому в користування земельної ділянки, проект землеустрою щодо відведення якої було розроблено на підставі дозволу відповідача. При цьому, не дивлячись на наявність судового рішення, яким відповідача зобов`язано розглянути поданий позивачем проект землеустрою, відповідач такий проект не розглянув. Також позивач зазначає, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Львівська міська рада надала суду відзив на позовну заяву (вх. №19226 від 09.04.2020). На спростування позовних вимог зазначено що відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України, відповідачу надано дискреційне (самостійне) право на вирішення кола питань в межах закону. У межах повноважень Львівською міською радою було прийнято ухвалу від 21.06.2018 №3615 «Про підтримку місцевої ініціативи «Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. Кульчицької, 18» та оскаржувані ухвали. Зазначено, що позивачем не аргументовано, яким чином оскаржувані ухвали порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Сокіл». Вказано, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є переданням земельної ділянки у власність чи користування, а є лише одним з етапів відведення земельної ділянки, оскільки надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не створює безумовного обов`язку в органу місцевого самоврядування щодо затвердження такого проекту та передачі земельної ділянки у користування чи власність. Крім того, зазначено, що зонування території може бути змінено у випадку розроблення детального плану територій, який є обов`язковим у разі забудови земельної ділянки, що передбачено ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому на переконання відповідача, позов задоволенню не підлягає.

Позивач надав суду додаткові пояснення та відповідь на відзив. Вказує, що з матеріалів справи вбачається те, що ЛМР ще 27.12.2007 вирішено погодити ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. О. Кульчицької, 18 у м. Львові, тобто до 14.10.2008. Зазначає, що оскільки питання надання позивачу в оренду земельної ділянки не розглянуте, відтак у ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» наявні небезпідставні очікування отримати вищевказану ділянку в оренду.

Ухвалою від 16.04.2020 суд відмовив у задоволення клопотання Львівської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду.

Інших доказів та додаткових пояснень сторонами не надано.

Без виходу до нарадчої кімнати суд ухвалив перейти до розгляду справи по суті.

У судовому засіданні по розгляду справи, представник позивача заявлені вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити, надала пояснення.

Відповідач явку представника не забезпечив. Судом отримано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника у відпустці.

Вирішуючи питання про продовження розгляду справи за вказаних обставин суд керувався тим, що завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи передбачені КАС України строки розгляду адміністративних справ, беручи до уваги приписи ст.119 КАС України, дослідивши обсяг наявних у справі доказів, зважаючи на думку представника позивача та на те що провадження у справі було відкрито 14.02.2020, суд прийшов до висновку що розгляд справи можна продовжити за наявними матеріалами.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини справи та дослідивши наявні докази суд встановив.

Ухвалою Львівської міської ради від 27 грудня 2007 року № 1478 погоджено ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,18 га на АДРЕСА_1 О.Кульчицької,18 у місті Львові в оренду для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування і офісними приміщеннями з підземними автостоянками за рахунок земель житлової та громадської забудови. Також вказаною ухвалою встановлено ТзОВ «Спортивний клуб» «Сокіл» тримісячний термін для подання у встановленому поряду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для затвердження міською радою.

22.09.2010 позивачем подано на ім`я міського голови м. Львова заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної ділянки. До заяви додано проект землеустрою з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації та витяг з ЄДРПОУ.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.04.2014, постанову Галицького районного суду міста Львова від 04 лютого 2011 року у справі №2а-1051/10 - скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково; зобов`язано Львівську міську раду розглянути на своєму черговому засіданні сесії Львівської міської ради у 2012 році питання щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду площею 1,18 га на вулиці О.Кульчицької, 18 у місті Львові ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл».

21.05.2015 на 21 сесії 6-го скликання Львівською міською радою прийнято ухвалу №4657 «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території м. Львова (зонінг). Том 1 Частина 4, 5. Залізничний та Шевченківський район».

За заявою ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» 09.06.2015 відділом Держземагенства у м. Львові було проведено реєстрацію ділянки за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. О. Кульчицької, 18 площею 1.18 га для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем закладом громадського харчування і офісними приміщеннями з підземними автостоянками та присвоєно їй кадастровий номер 4610136300:04:007:0059, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, копія якого наявна в матеріалах справи.

На виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 управління земельних ресурсів підготувало проект ухвали Львівської міської ради «Про затвердження ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_2 . О. Кульчицької, 18».

26.12.2016 на пленарному засіданні 5-ої сесії Львівської міської ради 7-го скликання Львівської міської ради було розглянуто проект ухвали «Про затвердження ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на АДРЕСА_2 . О. Кульчицької, 18» та не набравши необхідної кількості голосів на підтримку, проект ухвали був відхилений.

Ухвалою Львівської міської ради від 18.05.2017 № 1969 затверджено Тимчасове положення про місцеві ініціативи у м. Львові, яке відповідно до статті 9 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні" визначає механізм внесення та розгляду Львівською міською радою місцевих ініціатив.

За результатами розгляду заяви членів ініціативної групи на ім`я секретаря ради, зареєстрованої у «Центрі надання адміністративних послуг м. Львова» 30.05.2018 за № 3-Б-48216-Л-003 відповідно до ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасового положення про місцеві ініціативи у м. Львові управлінням «Секретаріат ради» було підготовлено проект ухвали міської ради «Про підтримку місцевої ініціативи «Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької, 18», який був розглянутий на пленарному засіданні Львівської міської ради 21.06.2018.

21.06.2018 Львівською міською радою було прийнято ухвалу №3615 «Про підтримку місцевої ініціативи «Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької,18».

29.11.2018 на 16 сесії 6-го скликання Львівською міською радою прийнято ухвалу №4288 «Про державну реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку на вул. О. Кульчицької, 18 та надання управлінню земельних ресурсів департаменту містобудування дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на АДРЕСА_2 . О. Кульчицької, 18 на земельні ділянки орієнтовною площею 0,1583 га та 1,0217 га.

25.04.2019 на 18 сесії 7-го скликання Львівською міською радою було прийнято ухвалу №4938 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2010 №3724 «Про затвердження переліку та меж скверів Залізничного району м. Львова» якою доповнено додаток ухвали №3724 від 08.07.2010 пунктом 10 у такій редакції:

№ з/п Назва скверуОрієнтовна площа земельної ділянки, га10.Сквер на вул. О. Кульчицької, 181,0217 Вважаючи що ухвала Львівської міської ради №4938 від 25.04.2019 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2010 р. №3724 «Про затвердження переліку та меж скверів Залізничного району м. Львова» та ухвала Львівської міської ради №4657 від 21.05.2015 “Про затвердження містобудівної документації “План зонування території м. Львова (зонінг). Том 1. Частина 4,5. Залізничний та Шевченківський райони” в частині віднесення земельної ділянки площею 1,18 га, кадастровий номер 4610136300:04)007:0059, за адресою: м. Львів, вул. Кульчицької, 18 до зони Р-3 – «рекреаційна зона озеленених територій загального користування» порушують охоронюваний законом інтерес позивача, ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» звернулося до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір, керувався наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються Земельним кодексом України.

Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч. 3 ст. 123Земельного кодексу України).

Як вже встановлено судом, відповідачем було надано позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою, такий було розроблено та надано на затвердження.

Згідно ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Крім того, суд встановив, що рішенням суду, яке набрало законної сили зобов`язано Львівську міську раду розглянути на своєму черговому засіданні сесії Львівської міської ради у 2012 році питання щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду площею 1,18 га на вулиці О. Кульчицької, 18 у місті Львові ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл».

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 129, 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v.The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv.Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v.Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Щодо покликання відповідача на те, що Львівською міською радою було розглянуто проект ухвали «Про затвердження ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О. Кульчицької, 18» та не набравши необхідної кількості голосів на підтримку, проект ухвали був відхилений, суд зазначає наступне.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:

- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

-вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);

-надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

За наслідками розгляду проекту землеустрою суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як відповідач не прийняв рішення про затвердження проекту землеустрою як і не надав мотивованої відмови у такому затвердженні.

Вказане відповідачем не спростовано.

Відтак, відсутність належним чином оформленого рішення Львівської міської ради про затвердження проекту землеустрою чи відмову у його затвердженні, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Аналочна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2019 у справі №812/922/16.

З огляду на наведене, суд вважає що оскаржувані ухвали стосуються прав та інтересів позивача.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (Заява № 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість …Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п.71 рішення).

Оскільки на час прийняття оскаржуваних ухвал Львівської міської ради погоджено ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,18 га на АДРЕСА_1 О. Кульчицької, 18 у місті Львові в оренду для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування і офісними приміщеннями з підземними автостоянками за рахунок земель житлової та громадської забудови, суд погоджується з твердженнями позивача, стосовно того, що ними фактично знівельовано право яке надано ухвалою від 27 грудня 2007 № 1478.

Крім того, суд вважає за доцільно повторно наголосити на тому, що проект землеустрою отримав позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації.

При цьому у постанові від 02.02.2012 у справі №2а-1051/10 Львівський апеляційний адміністративний суд вказав, що у матеріалах справи є висновок Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою. Згідно Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування, торгівлі та офісними приміщеннями з підземними автостоянками на вулиці О.Кульчицької,18 у місті Львові від 22 вересня 2010 року комісія погодила ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1800 га для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування, торгівлі та офісними приміщеннями з підземними автостоянками.

Суд бере до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Також суд зазначає, що у Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України відзначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, прийняття оскаржуваних ухвал унеможливлює виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 у справі №2а-1051/10 та суперечить рішенню Львівської міської ради від 27 грудня 2007 року № 1478.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Суд зазначає, що на підставі ухвали Львівської міської ради від 27.12.2007 №1478 виникли правовідносини щодо надання земельної ділянки у користування, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою є першою стадією реалізації цих правовідносин. І не зважаючи на те дозвіл не є гарантією надання земельної ділянки у майбутньому і не зобов`язує Львівську міську раду прийняти відповідне рішення, у позивача, як особи, який отримав дозвіл, виник законний інтерес щодо отримання відповідної земельної ділянки.

Враховуючи вказане, оскаржувані ухвали Львівської міської ради безпосередньо торкаються інтересів позивача, а тому вирішення правового питання з статусом земельної ділянки (кадастровий номер 4610136300:04:007:0059) не може здійснюватися без врахування інтересів та думки позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

Приймаючи спірні ухвали відповідач діяв не послідовно та в супереч своєму попередньому рішенню.

В своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

При цьому, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Щодо твердження відповідача про наявність у нього дискреційних повноважень то такі на переконання суду у даному випадку не можуть братися до уваги, оскільки виходячи з предмету спору позивач оскаржує ухвали міської ради. Суд зазначає, що у своїх запереченнях відповідач з посиланням на низку нормативно-правових актів лише зазначає про право на самостійне вирішення кола питань в межах закону, однак не спростовує те, що в межах своє компетенції має діяти у законних спосіб не порушуючи тим самим прав та інтересів тих на кого поширюється дискреція.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано жодних належних доказів на спростування тверджень позивача щодо протиправності винесених відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, рішень.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Сукупний та системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних рішень діяв без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, а тому наявні підстави для визнання не чинними оскаржуваних рішень Львівської міської ради в частині що безпосередньо стосуються порушеного прва ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл».

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Прикінцевих положень КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №4657 від 21.05.2015 “Про затвердження містобудівної документації “План зонування території м. Львова (зонінг). Том 1. Частина 4,5. Залізничний та Шевченківський райони” в частині віднесення земельної ділянки площею 1,18 га, кадастровий номер 4610136300:04:007:0059, за адресою: м. Львів, вул. Кульчицької, 18 до зони Р-3 – «рекреаційна зона озеленених територій загального користування».

Визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №4938 від 25.04.2019 “Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2010 №3724 “Про затвердження переліку та меж скверів Залізничного району м. Львова” що стосується земельної ділянки площею 1,18 га, кадастровий номер 4610136300:04:007:0059, за адресою: м. Львів, вул. Кульчицької, 18.

Стягнути з бюджетних асигнувань Львівської міської ради (79008, м. Львів. пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Сокіл” (79066, м. Львів, вул. Світанкова, 23, код ЄДРПОУ 30947602) судовий збір в розмірі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві0 грн. 00 коп. сплачений відповідно до Квитанції №ПН1321012 від 03.01.2020.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.04.2020.

Суддя В.М. Сакалош